Ухвала суду № 40884256, 04.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2014 р. м. Київ К/800/37035/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е. Степашка О. І. Федорова М. О.секретаря судового засідання Волошина В. М.

представники позивача Ахапочкіна Т. Ф., Шемяткін О. О.,

Оджиковський В. О., Моріс Філіп Реффей.

представник відповідача Фатьянов Р. О.

перекладач ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" та Міжрегіонального головного управління міндоходів - центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" (далі - ТОВ "Лореаль Україна") звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ у м. Києві) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2011 року позов ТОВ "Лореаль Україна" задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві задоволено частково. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві від 12.03.2011 року №0000144240/0. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "Лореаль Україна" та Міжрегіональне головне управління міндоходів - центрального офісу з обслуговування великих платників подали касаційні скарги.

ТОВ "Лореаль Україна" просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2011 року.

Міжрегіональне головне управління міндоходів - центрального офісу з обслуговування великих платників просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою повністю відмовити ТОВ "Лореаль Україна" у задоволенні позову.

ТОВ "Лореаль Україна" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління міндоходів - центрального офісу з обслуговування великих платників.

У судовому засіданні ТОВ "Лореаль Україна" звернулось із заявою про відмову від касаційної скарги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2011 року №0000394240/0, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 394392, 00 грн.

Частиною 4 ст. 218 КАС України передбачено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. Про прийняття відмови від касаційної скарги та закриття касаційного провадження суд постановляє ухвалу у судовому засіданні за участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зважаючи на відсутність заперечень з боку інших осіб проти часткового закриття касаційного провадження за касаційної скаргою ТОВ "Лореаль Україна", Вищий адміністративний суд України вбачає достатність підстав для прийняття відмови останнього від касаційної скарги на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

СДПІ у м. Києві в період з 13.12.2010 року по 15.02.2011 року було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Лореаль Україна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року та валютного законодавства за період з 01.04.2006 року по 30.09.2010 року. За результатами перевірки було складено акт від 22.02.2011 року №66/42-40/33239599.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток на загальну суму 19 435 428,00 грн.; пп. 7.2.8., п. 7.2., пп. 7.3.1. п.7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР та Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року за №166, в результаті чого підприємством було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в загальному розмірі 463813,00 грн.; п. 7.3. статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-IV.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 12.03.2011 року № 0000134240/0, яким ТОВ «Лореаль Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 24294285,00 грн. (у тому числі 19435428,00 грн. за основним платежем та 4858857,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); від 31.05.2011 року №0000394240/0, яким ТОВ «Лореаль Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 394392,00 грн. (у тому числі 315514,00 грн. за основним платежем та 78878,00 за штрафними (фінансовими) санкціями); від 12.03.2011 року № 0000144240/0, яким ТОВ «Лореаль Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на 543407,71 грн. (у тому числі 434726,17 грн. за основним платежем та 108681,54 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Щодо порушення позивачем приписів п. 7.3. статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та правомірності винесеного з цих підстав податкового повідомлення-рішення від 12.03.2011 року № 0000144240/0, судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Відповідно до абз. 8 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV, достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Форму заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу, затверджено наказом ДПА України від 05.10.2004 року №581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.10.2007 року по 30.10.2010 року ТОВ «Лореаль Україна» працевлаштовувало іноземних громадян, дохід яких оподатковувався за ставками визначеними п. 7.1 ст. 7, п. 9.11 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Судами попередніх інстанцій зазначено, що чинним законодавством передбачено можливість віднесення іноземних громадян для цілей оподаткування їх доходів до резидентів України за іншими ознаками, окрім надання заяви про самостійне визначення резидентського статусу. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не ставить набуття іноземцем статусу резидента в залежність від подання податковим органам будь-яких заяв (повідомлень) чи отримання будь-яких підтверджень з боку податкових органів. Ні в зазначеному Законі, ані в підзаконних актах не встановлено граничного терміну подання подібної заяви (отримання повідомлення). Дана обставина свідчить про те, що зазначеним Законом такий спосіб набуття (підтвердження) статусу податкового резидента розглядається як альтернативний по відношенню до застосування критеріїв на визначення резидентства згідно частин 1- 4 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а тому не може бути обов'язковою умовою для визначення (набуття) такого статусу.

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що відповідність іноземних громадян - працівників ТОВ «Лореаль України» критеріям резиденства згідно пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, іноземні громадяни-працівники ТОВ «Лореаль Україна» у звітному податковому році відповідали критеріям резидентства (в частині місця постійного проживання на території України, розташування життєвих інтересів в Україні, перебування на території України протягом щонайменше 183 календарних днів), визначеним у пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивач при обчисленні та сплаті податку з доходів вказаних працівників правомірно керувався ставкою, яка встановлена п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з чим вбачаються підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Лореаль Україна» в частині скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 12.03.2011 року №0000144240/0.

Щодо порушення позивачем приписів п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та правомірності винесеного з цих підстав податкового повідомлення-рішення від 12.03.2011 року №0000134240/0, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

ТОВ «Лореаль Україна» за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року було задекларовано валові витрати в сумі 2664651140,00 грн.

За твердженням податкового органу, позивачем було завищено валові витрати за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року на загальну суму 77741710,00 грн., у тому числі: за І півріччя 2009 р. у розмірі 6254730,00 грн., за 9 місяців 2009 р. у розмірі 23353010,00 грн., за 2009 р. у розмірі 40340001,00 грн., за І квартал 2010 р. у розмірі 13440705,00 грн., за І півріччя 2010 р. у розмірі 27117626,00 грн., за 9 місяців 2010 р. у розмірі 37401709,00 грн., що на думку відповідача є порушенням вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Лореаль Україна» та нерезидентами (LABORATOIRE GARNIER & Cie і LOREAL S.A., корпорації, які організовані та існують за законодавством Франції) були укладені ліцензійні угоди, предметом яких є надання ТОВ «Лореаль Україна» виключних прав та ліцензій на використання ліцензійних продуктів на території. ТОВ «Лореаль Україна» у періоді з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року сплачувало роялті за Технології, які згідно Ліцензійних угод (п. 1.4.) були визначені як «Вся інформація, яку розробив і якою володіє ліцензіар у зв'язку зі складом та /або виробництвом Ліцензійних продуктів, і яка зокрема, стосується формул з технологічними інструкціями, процесами виробництва та доведення до належного стану (технології наповнення, за виключенням спеціальних послуг стосовно вибору та реалізації упаковки), а також стандарти якості і технології тестування, а також усі відповідні технічні інструкції (вказівки з використання, технічні характеристики обладнання, тощо; така інформація складається з Патентів, що становлять предмет ліцензії, або патентоспроможних винаходів, або процесів виробництва, призначених для використання названих Патентів, що становлять предмет ліцензії, та/або патентоспроможних винаходів, або будь-яких інших винаходів чи процесів та елементів будь-якого типу, які повинні використовуватися для виробництва Ліцензійних продуктів, що відповідають стандартам корпорації LOREAL S.A.».

Основоположним у вирішенні питання щодо включення до валових витрат роялті є використання Технологій у господарській діяльності позивача.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що ТОВ «Лореаль Україна» не мало власних чи орендованих приміщень та виробничих потужностей для проведення господарської діяльності по виробництву косметичної продукції. Однак за твердженням позивача, між ним та «ПРОДУКТОС КАПІЛАРЕС ЛОРЕАЛЬ СА» («PRODUCTOS CAPILARES L'OREAL SA, Іспанія») 12 березня 2008 року було укладено договір на виробництво, пунктом 1.1. якого передбачалося, що Компанія доручає Виробнику, а Виробник погоджується здійснити виробництво продукції, перелік, якої був повідомлений Виробнику. За твердженням позивача, наявність договору на виробництво та право використання Технологій у такому процесі є достатньою підставою для віднесення витрат по сплаті роялті, як таких, що понесені у процесі власної господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що використання Технологій у виробництві (господарській діяльності позивача) не підтверджується належними та допустимими доказами, а тому віднесення позивачем роялті до валових витрат є порушенням вимог 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції при винесенні рішень не досліджено правомірність розрахунку та сплати роялті.

Наведена неповнота встановлення обставин зі спору призвела до прийняття попередніми судовими інстанціями рішень, які не відповідають вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, тоді як передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" від касаційної скарги в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2011 року №0000394240/0, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 394392, 00 грн. на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року.

Закрити касаційне провадження в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2011 року №0000394240/0, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 394392, 00 грн. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень.

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" та Міжрегіонального головного управління міндоходів - центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров