Ухвала суду № 40884015, 09.10.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Саліхова В.В.

суддів: Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі: Троц В.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представник третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року в справі за скаргою ОСОБА_4 на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції ШиянОлександра Вікторовича,

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 звернулася із скаргою на дії державного виконавця Шияна О.В. Заявник вважає, що державний виконавець безпідставно не закінчив виконавче провадження №405322755 про стягнення з нього на користь ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «АМК LND» суми у розмірі 382 000грн. 00 коп. на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог по виконавчому провадженні № 33783191 відкритому 15.08.2012 року по стягненню з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «АМК LND» на користь ОСОБА_4 суми у розмірі 7 113 230 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2014 року скаргу залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначену ухвалу скасувати та постановити нову, якою визнати дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, Шияна О.В. протиправними та зобов'язати його закінчити виконавче провадження шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Апелянт посилався на порушення норм матеріального та процесуального права.

Справа № 757/15752/14 (2-81-1/10) № апеляційного провадження:22-ц/796/10945/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Литвинова І.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи скаргу без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», не містить такої підстави закінчення виконавчого провадження, як зарахування зустрічних вимог.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.

Як було встановлено судом, 01.11.2013 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Печерського РУЮ у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 40532755 ( Т.3, а. с. 197) на виконання рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «АМК LТD» суму боргу у сумі 382 000 грн.( Т.2, а .с. 130). Постановою відділу примусового виконання рішення управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції від 15.08.2012 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «АМК LТD» на користь ОСОБА_4 боргу у сумі 7 113 230,00 грн. ( Т.3, а. с. 178). ОСОБА_4 подав заяву до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції про зарахування зустрічних однорідних вимог та закриття виконавчого провадження ВП № 40532755 ( Т.3, а. с. 179-180).

Відповідно до вимог ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;

6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

7) визнання боржника банкрутом;

8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону.

14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Таким чином, законодавець чітко визначив підстави закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи , що стаття 49 Закону України «Про виконавче провадження» не містить такої підстави для закриття виконавчого провадження, як зарахування однорідних зустрічних вимог, колегія суддів вважає висновки суду щодо відмови у задоволенні вищезгаданої заяви вірними.

Посилання апелянта на положення п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» , як на підставу задоволення своїх вимог, колегія судів вважає безпідставним, оскільки фактичне виконання полягає у виконанні рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом, який передбачає стягнення з боржника певної суми грошових коштів на користь стягувача. Таке стягнення фактично полягає в необхідності списання цих коштів з одного рахунку та зарахування їх на інший.

При цьому колегія суддів вважає , що до повноважень державного виконавця належить саме виконання судового рішення, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а не вирішення питання та встановлення факту припинення виконання грошового зобов'язання шляхом зарахування однорідних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до аналізу застосування ст.601 ЦК України та на думку колегії суддів не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду.

Таким чином, висновок суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 312, 313, 314, 315, 325 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Т.О. Невідома

А.А. Пікуль