Постанова № 40876442, 07.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2014 року місто Київ № 810/5656/14

11.51

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Гузіка М.І., представників

позивача:- ОСОБА_1, відповідача:- Завальська С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_3доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3), звернувся до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Білоцерківська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

З 29.04.2014 по 15.05.2014 Білоцерківською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено Акт № 1787/17-5/2121107902/63 від 29.05.2014 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовані наступні порушення норм податкового законодавства, які вплинули на донарахування податкових зобов'язань:

пункт 183.10 статті 183, підпункт 139.1.6 пункту 139.1 статті 139, пункт 177.2, пункт 177.4, пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 88554, 87 гривень;

пункт 2, пункт 3 частини першої статті 7 закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу в загальній сумі 21992, 87 гривень, в тому числі за 2011 рік в сумі 1698,23 гривень, за 2013 рік у сумі 20294, 64 гривень;

пункт 181.1 статті 181, пункт 183.4, пункт 183.10 статті 183, пункт 187.1, пункт 187.7 статті 187 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 188673 гривень, в тому числі за липень 2013 року у сумі 24437 гривень, за серпень 2013 року у сумі 34865 гривень, за вересень 2013 у сумі 39629 гривень, за жовтень 2013 року у сумі 295 гривень, за листопад 2013 року у сумі 1322 гривень, за грудень 2013 року у сумі 88125 гривень;

пункт 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, а саме підприємцем не подано декларації по податку на додану вартість за липень-грудень 2013 року.

На підставі Акта перевірки Білоцерківською ОДПІ винесені податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2304/0017011705/137 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та штрафні (фінансові) санкції на суму 110693, 59 гривень; податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2305/0017031705/138 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції на суму 235841, 25 гривень; податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2306/0017041705/139 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції на суму 510 гривень; вимога від 19.06.2014 № Ф - 6/0017001705 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 21992, 87 гривень; рішення від 19.06.2014 № 2307/0016991705/140 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 1269, 46 гривень.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2304/0017011705/137, № 2305/0017031705/138 та № 2306/0017041705/139 залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 05.09.2014 № 1179/м/99-99-10-01-07-15 про результати розгляду скарги в частині оскарження вимоги від 19.06.2014 № Ф - 6/0017001705 та рішення від 19.06.2014 № 2307/0016991705/140 скарга позивача частково задоволена, а саме скасоване рішення від 19.06.2014 № 2307/0016991705/140 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 1269, 46 гривень, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2014 № Ф - 6/0017001705 залишена без змін.

Також було зобов'язано Білоцерківську ОДПІ винести нове рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Водночас, станом на день розгляду справи, таке рішення винесено не було, а предметом оскарження є податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2304/0017011705/137, № 2305/0017031705/138 та № 2306/0017041705/139 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.06.2014 № Ф - 6/0017001705, які позивач і просить визнати протиправними і скасувати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

Щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість (податкові повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2305/0017031705/138 та № 2306/0017041705/139), слід відмітити слідуюче.

За період з 11.07.2013 по 31.12.2013 ФОП ОСОБА_3 задекларовано податкових зобов'язань по податку на додану вартість у сумі 93013 гривень.

Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 11.07.2013 по 31.12.2013 встановлено їх заниження на загальну суму 188673 гривень, в тому числі за липень 2013 року у сумі 24437 гривень, за серпень 2013 року у сумі 34865 гривень, за вересень 2013 у сумі 39629 гривень, за жовтень 2013 року у сумі 295 гривень, за листопад 2013 року у сумі 1322 гривень, за грудень 2013 року у сумі 88125 гривень.

Перевіркою встановлено, що на формування показників у загальній сумі 93013 гривень мало вплив реалізація продуктів харчування по безготівковій формі розрахунків. До складу податкових зобов'язань включались суми податку на додану вартість по першій події.

В ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 по 30.06.2013 перебувала на спрощеній системі оподаткування та сплачувала єдиний податок.

Згідно із поданою заявою ФОП ОСОБА_3 анульовано свідоцтво платника єдиного податку з 01.07.2013. З 01.07.2013 по 31.12.2013 ФОП ОСОБА_3 перебувала на загальній системі оподаткування.

08.10.2013 позивач отримав Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200144075.

Згідно зі звітами суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи-платника єдиного податку та виписок банку з розрахункових рахунків виручка від реалізації товарів ФОП ОСОБА_3 за останні 12 місяців (за період з 01.07.2012 по 30.06.2013) складає 1498952 гривень, тобто перевищує 300000 гривень.

Відповідно до підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку є, в тому числі, будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Згідно з пунктом 181.1 пункту 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Пунктом 183.4 статті 183 Податкового кодексу України передбачено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

Згідно з пунктом 183.10 статі 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, якщо у платника ПДВ перша подія (відвантаження товарів, оформлення документа на постачання послуг або зарахування коштів від покупця) відбулася до його реєстрації платником ПДВ, а друга подія відбулась після такої реєстрації платника ПДВ, то податкове зобов'язання з ПДВ за такою операцією не нараховується, за умови, що такий платник не обрав касовий метод визначення податкового зобов'язання.

Якщо ж платником ПДВ застосовується касовий метод визначення податкових зобов'язань, то у разі надходження за фактом оплати поставлених товарів/послуг після його реєстрації платником ПДВ, він зобов'язаний задекларувати податкові зобов'язання з ПДВ та погасити їх у встановленому законодавством порядку.

Крім того, якщо платник до його реєстрації платником ПДВ, на дату виникнення першої події, зобов'язаний був зареєструватися платником ПДВ, у зв'язку з набранням обсягу оподаткованих операцій більше 300000 гривень, але не зареєструвався, то податкові зобов'язання з ПДВ нараховуються, а право на податковий кредит не надається.

Проаналізувавши зазначені норми податкового законодавства, суд не погоджується з доводами позивача, що суму у 300000 гривень (пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України) слід відраховувати лише з моменту перевищення платником податків граничного обсягу виручки, тобто лише коли платник податків припиняє діяльність у межах спрощеної системи оподаткування.

Тим більше, що тільки за період з липня по жовтень 2013 року сума оподаткованих операцій була більше 300000 гривень (сторінки 18- 19 Акта перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки податок на додану вартість було нараховано лише з липня 2013 року, тобто тоді, коли позивач вже перестав перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Також на донарахування податку на додану вартість вплинула наявність станом на 01.07.2013 дебіторської заборгованості у сумі 502022, в тому числі перед Управлінням освіти і науки Білоцерківської міської ради. Станом на 31.12.2013 дебіторська заборгованість складала 507198, 77 гривень.

Згідно з пунктом 187.7 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом.

Тобто, датою виникнення податкових зобов'язань позивача є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок від Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради.

Також, позивачем з 11.07.2013 по 31.12.2013 реалізовано ТМЦ, які оплачені покупцями на розрахунковий рахунок підприємця на загальну суму 19824, 60 гривень, в тому числі:

- КЗ КОР. «Трипільська СЗШ11-ІІ ступенів» на суму 96000 гривень;

- ДДДБ № 1 «Волошка» на суму 5274, 60 гривень;

- Білоцерківське училище ПППДКВСУ на суму 4950 гривень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно донарахував позивачу податкові зобов'язання з ПДВ, а доводи позивача є необґрунтованими, і такими, що не відповідають нормам діючого податкового зобов'язання і жодних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині суд не вбачає.

Також, в частині порушень за неподання податкових декларацій з податку на додану, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України за неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, оскільки судом було встановлені порушення сплати податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з нереєстрацією позивачем платником ПДВ з 11.07.2013, та, відповідно, неподання ним податкових декларацій з податку на додану вартість, штрафні санкції в цій частині застосовані вірно.

Суд звертає увагу, що у висновках в Акті перевірки вказано, що позивач не подав податкові декларації, в тому числі і за листопад-грудень 2013 року, однак це не відповідає дійсності, оскільки на сторінці 23 Акта перевірки вказано, що позивач декларації з ПДВ за листопад-грудень 2013 подавав.

Водночас, допущені відповідачем помилки не вплинули на правомірність застосування штрафних санкцій за порушення пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

У зв'язку з цим, підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2306/0017041705/139 також відсутні.

Щодо правомірності збільшення валового доходу та зменшення валових витрат, що вплинуло на донарахування податку на доходи фізичних осіб (податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2304/0017011705/137) судом встановлено наступне.

В ході перевірки відображених в декларації про доходи показників за період з 01.07.2013 по 31.12.2013 у загальній сумі 992569 гривень встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення отримання коштів за реалізацію продуктів харчування та відсоток банку згідно депозитного договору по безготівковій формі розрахунків.

Перевіркою правильності визначення загального оподаткованого доходу у сумі 992569 гривень на підставі таких документів: договори, банківські виписки, книга обліку доходів та витрат, накладні, акти виконаних робіт (наданих) послуг встановлено його заниження за 2013 рік на загальну суму 422919, 06 гривень.

В ході аналізу банківських виписок встановлено, що ФОП ОСОБА_3 за період з 01.07.2013 по 31.12.2013 було отримано грошові кошти на загальну суму 1598276, 23 гривень, в тому числі:

- від покупців на загальну суму 1591380 гривень, в тому числі ПДВ 182788, 16 гривень;

- відсоток банку згідно депозитного договору на загальну суму 6895, 89 гривень.

В обґрунтування заперечень в цій частині позивач вказує, що на банківський рахунок позивача у період з 01.10.2013 по 31.12.2013 надійшли кошти у сумі 502022 гривень від Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради в рахунок погашення дебіторської заборгованості, яка виникла за 2012 та 2013 року ще під час перебування позивача на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку.

Суд не погоджується з такими доходами позивача, оскільки пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України чітко передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Оскільки вказані кошти надійшли вже у період, коли позивач не знаходилась на спрощеній системі оподаткування, відповідач правомірно дійшов висновків, що ФОП ОСОБА_3 занижено валовий дохід на суму 422919, 06 гривень (без ПДВ).

Щодо не включення відсотку банку згідно депозитного договору будь-яких пояснень позивачем в цій частині не надано.

З приводу заниження валових витрат, судом встановлено, що позивач до складу валових витрат відніс вартість товарно-матеріальних цінностей у сумі 985614 гривень згідно книги обліку доходів і витрат, видаткових накладних, квитанцій про їх оплату, в тому числі за період з 01.07.2013 по 07.10.2013 на загальну суму 631620 гривень із врахуванням податку на додану вартість у сумі 105270 гривень та за період з 08.10.2013 по 31.12.2013 без врахування податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу Урани встановлено, що до складу витрат не включаються суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку.

У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу.

Отже, як було вище встановлено судом, оскільки позивач повинен був подати заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість до 11.07.2013 і цього не зробив, з липня 2013 року повинен був сплачувати ПДВ, то підстави для включення суми 105270 гривень (ПДВ) до складу валових витрат у нього відсутні.

Тому податковий орган дійшов обґрунтованого висновку про завищення валових витрат.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2304/0017011705/137 винесено правомірно і підстави для його скасування відсутні.

Щодо заниження суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу в загальній сумі 21992, 87 гривень, в тому числі за 2011 рік в сумі 1698,23 гривень, за 2013 рік у сумі 20294, 64 гривень слід відмітити наступне.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для цим осіб встановлюється у розмірі 34, 7 %.

Враховуючи, що за 2013 рік під час проведення перевірки встановлено заниження оподаткованого доходу і суд дійшов висновку, що вказані порушення мали місце, про що зазначено вище, то відповідачем правомірно донараховано єдиний соціальний внесок у сумі 20294, 64 гривень за 2013 рік.

Щодо донарахування 1698, 23 гривень єдиного соціального внеску за 2011 рік, позивач обґрунтовує свої вимоги в цій частині тим, що є пенсіонером за віком, а тому в силу частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і того, що у 2011 році знаходився на спрощеній системі оподаткування, звільняється від сплати за себе єдиного внеску.

На підтвердження вказаних обставин надав суду рішення у справі 810/2599/14 від 26.05.2014, де позовні вимоги були задоволенні і скасована вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску за 2012 рік.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Суд звертає увагу, що вказана норма набрала законної сили лише 06.08.2011.

Тобто, позивач не міг бути звільнений від сплати єдиного соціального внеску за весь 2011 рік, а лише з 06.08.2011, оскільки суд погоджується, що позивач є пенсіонером за віком, який повинен бути звільнений (на час перебування на спрощеній системі оподаткування) від сплати єдиного соціального внеску в силу частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI.

Однак, суд дійшов висновку про відмову позивачу в цій частині також, оскільки позивач, окрім посилань на норми частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI та статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», інших підстав для скасування вимоги в цій частині не заявляв.

Оскільки відповідач фактично вірно донарахував єдиний внесок за 2011 рік, так як сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу, база для нарахування єдиного внеску для платників єдиного податку становить 34, 7 % від розміру мінімальної заробітної плати встановленої законодавством, суд не може виокремити яку частину, починаючи з 06.08.2011 позивач не повинен сплачувати у зв'язку з тим, що є пенсіонером за віком і враховуючи, що такі підстави для скасування вимоги ним не заявлені, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позивач не довів порушення своїх прав та інтересів з боку відповідача і жодним доказом не обґрунтував правомірність формування валового доходу та валових витрат у відповідності до норм чинного податкового законодавства. Також, суд вважає необґрунтованими доводи позивача в частині донарахування податкових зобов'язань з ПДВ. Підстав для скасування вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску суд також не вбачає.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, вказана норма не означає, що будь-яке рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень підлягає скасуванню.

Згідно з вищевикладеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішення, дію чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Суд звертає увагу, що позивач жодним чином не довів неправомірність прийнятих рішень суб'єктом владних повноважень та не надав суду жодних доказів, які б свідчили про їх протиправність.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення таких витрат суду не надано.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Із матеріалів справи вбачається, що розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 369037, 71 гривень та, відповідно, 2 відсотки від них дорівнюють сумі у розмірі 7380, 75 гривень, що є більше за 4 розміри мінімальної заробітної плати.

Враховуючи наведене та ту обставину, що відповідно до квитанції № 12547727 від 19.09.2014 позивачем сплачено 487,20 гривень, суд дійшов висновку, що решта суми судового збору у розмірі 4 383, 80 гривень підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 10 жовтня 2014 р.