Ухвала суду № 40870739, 18.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року м. Київ К/800/55894/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківську районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року

у справі № 826/9225/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Івекс Капітал»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне акціонерне товариство «Івекс Капітал» (далі - ПАТ «Івекс Капітал», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року № 0002232210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002232210 від 22 лютого 2013 року № 0002232210.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Державної податкової служби України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року № 0002232210 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 521570, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 417256, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 104314,00 грн.) з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 4 лютого 2013 № 300/22.5/21600862, про порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 417256,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2010 року на суму 208897, 00 грн.; за 2 квартал 2010 року на суму 16875, 00 грн.; за 3 квартал 2010 року на суму 191484, 00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що отримані позивачем від ТОВ «Фенікс Капітал» цінні папери та кошти за продаж цінних паперів безпідставно не включені до складу валових доходів, оскільки за змістом листа ДПС у м. Києві від 26 листопада 2012 року №5764/7/07/32-15, у провадженні СУ ПМ ДПС у м. Києві знаходиться кримінальна справа № 50-6270 Д-3, порушена за ознаками злочину, передбаченого частинами 1 та 4 статті 358 Кримінального кодексу України, за фактом виготовлення підробних документів від імені підприємства-нерезидента «Окленд Холдінг Лімітед», республіка Кіпр та подальшого їх використання при створенні ТОВ «Фенікс Капітал», засновником якого є вищевказана кіпрська компанія.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 зазначеного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону визначено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

За змістом підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

З аналізу наведених норм законодавства випливає, що за умови не підтвердження фактичної передачі товару покупцю, отримані від останнього кошти фактично є безповоротною фінансовою допомогою, яка включається до складу валових доходів у відповідному періоді.

При цьому слід зазначити, що для цілей зазначених правовідносин законодавцем презюмується реальність господарської операції, що відображається в податковому обліку. Реальність господарської операції, як обставина, що входить до предмету доказування, встановлюється на підставі доказів, оцінка яким надається судами з урахуванням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, оцінюються з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем в періоді, що перевірявся по взаємовідносинам з ТОВ «Фенікс Капітал» було укладено договори купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до яких ПАТ «Івекс Капітал» придбано у ТОВ «Фенікс Капітал» цінні папери на загальну суму 147 750, 00 грн. та реалізовано вказаній юридичній особі цінних паперів на загальну суму 1 523 273, 50 грн.

В підтвердження вказаного позивачем надано наступні договори купівлі-продажу цінних паперів, укладені між ПрАТ «Івекс Капітал» в особі директора Коровницькго П.В. та ТОВ «Фенікс Капітал» в особі директора Підняжина О.М.: договір від 4 лютого 2010 року № Д-2038/10; 2333ДГТ; від 26 лютого 2010 року № 2510ДП; Д-3962/10; від 2 березня 2010 року № № 2599ДР; Д-4061/10; від 23 березня 2010 року № 3194ДП; Д-6526/10; від 3 березня 2010 року № 2655ДР; Д-4202/10; від 9 березня 2010 року № Д-4732/10; від 15 квітня 2010 року р № Д-8647/10; 3815ДП; від 30 вересня 2010 року №Д-27298/10; 24224ДП.

За результатами продажу цінних паперів були підписані акти прийому-передачі та виконання зобов'язань, які містяться в матеріалах справи.

На підтвердження оплати за вказаними вище договорами та реальності настання правових наслідків позивачем надано виписки про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперів.

Вказані операції з купівлі-цінних паперів позивачем відображено в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами, про що було зазначено в додатку К3 до декларації з податку на прибуток підприємства, що не заперечувалось відповідачем.

За таких обставин, з огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, слід погодитися з висновками про дотримання позивачем податкової дисципліни при відображенні в податковому обліку результатів придбання у ТОВ «Фенікс Капітал» цінних паперів на загальну суму 147 750, 00 грн. та реалізації вказаній юридичній особі цінних паперів на загальну суму 1 523 273, 50 грн.

Так, в обгрунтування своїх висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства ДПІ посилається лише на кримінальну справу № 50-6270 Д-3, порушену за ознаками злочину, передбаченого частинами 1 та 4 статті 358 Кримінального кодексу України, за фактом виготовлення підробних документів від імені підприємства-нерезидента «Окленд Холдінг Лімітед», республіка Кіпр та подальшого їх використання при створенні ТОВ «Фенікс Капітал», засновником якого є вищевказана кіпрська компанія.

Однак, результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається ДПІ на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може сама по собі вважатися такою, що підтверджує чи спростовує конкретні факти.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутнє судове рішення про притягнення до відповідальності осіб за фактом виготовлення підробних документів від імені підприємства-нерезидента «Окленд Холдінг Лімітед», республіка Кіпр та подальшого їх використання при створенні ТОВ «Фенікс Капітал».

Також, зважаючи на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України, слід зазначити, що недотримання вимог чинного законодавства контрагентом позивача не є підставою для висновків про допущення порушень позивачем.

Відхиляючи доводи відповідача щодо безпідставного відображення позивачем господарських операцій суди попередніх інстанцій вірно послались на позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «Бульвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківську районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко