Ухвала суду № 40869495, 02.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 р. Справа № 876/15452/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Большакової О.О., Довгополова О.М.

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімрезерв-Львів" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

01.10.2013 року позивач - ТзОВ «Хімрезерв-Львів» звернулось в суд із позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2013 року за №0002731520 та від 25.06.2013 року за №0013671520.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів та оплата вартості отриманих товарів є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження здійснення господарських операцій з метою використання отриманих товарів у межах господарської діяльності платника податків.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 р. адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано прийняті Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби, податкові повідомлення-рішення від 05.04.2013 року за №0002731520 та від 25.06.2013 року за №0013671520.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зокрема виходив з того, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість є надані позивачем первинні бухгалтерські документи. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданих господарських операції і підтверджувати обізнаність позивача про сумнівне ведення господарської діяльності його контрагентів та контрагентами останнього.

Крім того, договори оренди укладені з контрагентами позивача, які додані до матеріалів справи, підтверджують наявність у цих контрагентів складських приміщень, та спростовують викладені в акті перевірки припущення щодо відсутності у контрагентів позивача складських приміщень.

В свою чергу, позивачем в підтвердження використання придбаного у своїх контрагентів товару у подальшій господарській операції надано відповідні видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на п.44.1 ст.44 ПК України, п.198.3 ст.198 ПК України, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та зазначає, що контрагенти позивача ПП «Фіто Сервіс Плюс», ПП «Інтерметал-СП», ПП «Градостройінвест» власних виробничих потужностей та трудових ресурсів не мають, що виключає можливість виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Апелянт зазначає, що позивачем не підтверджено реальність здійснення господарських операцій згідно договору від 16.03.2011 р. № 160302 належними первинними документами. Не представлено таких документів на підтвердження виконання договорів укладених з контрагентами, що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту за наслідками відображення таких операцій в податковому обліку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні обставини.

Так, за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Хімрезерв-Львів» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «Фіто Сервіс Плюс» за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, із ПП «Градостройінвест-СВ» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, із ПП «Інтерметал-СП» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, податковим органом складено Акт від 19.03.2013 року за №717/15-20/34029478 (а.с.25-34) та прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2013 року за №0002731520, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 34625 грн. 25 коп., в тому числі, за основним платежем - 29885 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4740 грн. 25 коп. (а.с.10).

Перевіркою встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 ПК України, у зв'язку з чим позивачем занижено суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 40539 грн. 00 коп.

За результатами процедури адміністративного оскарження Головним управлінням Міндоходів у Львівській області було прийнято рішення від 07.06.2013 року за №2560/10/10-2005/172, а відповідачем надіслано податкове повідомлення-рішення від 25.06.2013 року за №0013671520, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 13317 грн. 50 коп., в тому числі, за основним платежем - 10654 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2663 грн. 50 коп. (а.с.9)

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, колегія суддів виходить з наступного.

Із наявного у матеріалах справи Акту перевірки слідує, що контролюючий орган прийшов до висновку про відсутність здійснення господарських операцій з врахуванням того, що у контрагентів позивача ПП «Фіто Сервіс Плюс», ПП «Інтерметал-СП», ПП «Градостройінвест-СВ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємства не знаходяться за юридичною адресою, тощо.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями, визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як наслідок, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, із матеріалів справи слідує, що між ПП «Градостройінвест-СВ» (постачальник) та ТзОВ «Хімрезерв» (покупець) 16.03.2011 року було укладено договір поставки за №160302 (а.с.46-49), згідно з умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору і прийнятих сторонами змін і доповнень до договору.

Також, між ПП «Інтерметал-СП» (постачальник) та ТзОВ «Хімрезерв» (покупець) 15.03.2012 року було укладено договір поставки за №11503-4 (а.с.59-61), згідно з умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Крім того, колегією суддів також встановлено, що між ПП «Фіто Сервіс Плюс» (продавець) та ТзОВ «Хімрезерв» (покупець) 31.03.2011 року було укладено договір (а.с.73-74), згідно з умов якого, продавець зобов'язується на протязі строку дії даного договору передати у власність покупця продукцію, а покупець приймати та оплачувати вартість товару на умовах даного договору.

Так, судом апеляційної інстанції були досліджено договори, податкові, видаткові накладні та банківські виписки, які містяться в матеріалах справи та підтверджують виконання позивачем вищенаведених договорів з контрагентами (а.с.42-43, 50-53, 62-63, 112 -186).

В контексті встановлених обставин справи та досліджених в судовому засіданні письмових доказів колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість є надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімрезерв-Львів" первинні бухгалтерські документи.

Щодо посилань апелянта на відсутність товарно-транспортних накладних, то судом апеляційної інстанції встановлено, що поставка товарів здійснювалась транспортними засобами постачальників, а тому у платника податків відсутні товарно-транспортні накладні, що підтверджують обставини транспортування товару.

Крім того, договори оренди укладені зі згаданими контрагентами позивача, які додані до матеріалів справи, підтверджують наявність у цих контрагентів складських приміщень, та спростовують викладені в акті перевірки припущення щодо відсутності у контрагентів позивача складських приміщень.

Також, апелянтом не надано доказів (розрахунків, економічних обґрунтувань, калькуляцій, тощо) в підтвердження викладених в Акті перевірки обставин відсутності економічної причини (ділової мети) спрямованої на одержання економічного ефекту за результатами вищенаведених господарських операцій.

Як наслідок, суд першої інстанції вірно виходив з того, що органом державної податкової служби не доказано фактичного не здійснення згаданих господарських операцій.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Так, у матеріалах справи наявні належним чином оформлені податкові накладні.

В контексті наведеного суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Крім того, судом надано правову оцінку посиланням відповідача на дефекти податкової правосуб'єктності ПП «Фіто Сервіс Плюс», ПП «Інтерметал-СП», ПП «Градостройінвест-СВ», як на обставину, що вказує на нереальність згаданих господарських операцій. Зокрема, у матеріалах справи наявні довідки про взяття на облік платників податків, свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, довідки з ЄДРПОУ, свідоцтва про державну реєстрацію, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з яких вбачається, що на час вчинення досліджуваних господарських операцій вищенаведені контрагенти позивача були внесені Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та являлись платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу ч.ч.1-3 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, суд апеляційної інстанції оцінив наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та прийшов до висновку, що відповідач приймаючи податкові повідомлення - рішення від 05.04.2013 року за №0002731520 та від 25.06.2013 року за №0013671520 не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись ч.3 ст.160 КАС України, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 р. по справі № 813/7403/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І.В. Глушко

Судді О.О. Большакова

О.М. Довгополов

Ухвала складена в повному обсязі 06.10.2014 року.