Рішення № 40869088, 07.10.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.10.2014

Справа № 920/1449/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська хімічна

мережа”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумський завод

гумотехнічних виробів”, м. Суми

про стягнення 37 147 грн. 83 коп.,

Суддя ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

При секретарі судового засідання Малютіній М.С.

Суть спору: позивач, згідно заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 29 617 грн. 90 коп. суму основного боргу, відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 15 від 24.01.2011 року, 6 958 грн. 04 коп. пені, 571 грн. 89 коп. 3% річних, а також судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву не подав, правом подати заперечення проти вимог позивача або докази сплати суми заборгованості відповідач не скористався, повноважного представника в судове засідання не направив, про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем 24.01.2011 р. був укладений договір куплі-продажу № 15, за умовами п. 1.1 якого продавець (позивач) продає, а покупець (відповідач) прийме та оплатить продавцю вартість товарів, у кількості і за цінами відповідно Специфікацій, до даного договору, які є його невід’ємною частиною, або рахунку-фактурі виставленої до сплати.

Як вбачається з матеріалів справи, даний договір був пролонгований додатковими угодами, а саме: додатковою угодою № 1 від 07.12.2011 р., (термін дії договору продовжено до 31.12.2012 р.), додатковою угодою № 3 від 28.12.2012 р. (термін дії договору продовжено до 31.12.2013 р.), додатковою угодою № 4 від 05.06.2013 р. (термін дії договору продовжено до 31.12.2014 р.).

Згідно п. 5.1 Договору, продавець зобов’язується передати покупцю зазначені у Специфікації або рахунку - фактурі товарів на умовах склад – продавця: м. Київ, вул. Червонопропорна, 154. Строк передачі: до 5 (п’яти) днів після 100% передплати на рахунок продавця згідно Специфікації або рахунку-фактурі, виставленої до сплати.

Позивач в позовній заяві зазначає, що продавець передав покупцю товар згідно специфікацій № 1 від 21.06.2013, специфікації № 2 від 04.07.2013, специфікації № 3 від 09.12.2013, специфікації ; 4 від 12.12.2013 р., специфікації № 5 від 25.12.2013, специфікації № 6 від 06.02.2014, що підтверджується видатковими накладними: № 1072 від 26.12.2013 р. (довіреність № 923 від 25.12.2013 р.) на загальну суму 24 264,90 грн., № 10 від 14.01.2014 р. (довіреність № 7 від 13.01.2014 р.) на загальну суму 8 924,20 грн.; № 76 від 06.02.2014 р. (довіреність № 39 від 06.02.2014 р.) на загальну суму 17 170,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов’язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов’язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач здійснив часткову оплату по видатковій накладній № 1072 від 26.12.2013 р. та взагалі не розрахувався по видатковим накладним № 10 та № 76.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 08.04.2014 р. з метою до судового врегулювання спору звернувся до відповідача з вимогою сплати заборгованість, проте відповідач направив відповідь, в якій повідомив про неможливість виконати вимогу.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Відповідачем не подано аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення 29 617 грн. 90 коп. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 268 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 610 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно п. 7.3 вищевказаного договору у випадку порушення термінів оплати, покупець сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми нездійсненого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла у цей період.

Тому, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 6 958 грн. 04 коп.

Господарський суд не може погодитись з розміром нарахування пені та 3% річних, оскільки позивачем здійснено розрахунок пені та 3% річних з арифметичними помилками та без врахування вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме невірно визначено день з якого починається розрахунок суми пені. Тому, суд здійснює самостійно розрахунок пені та 3% річних, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов’язання, та зазначеного позивачем максимального розміру пені та 3% річних.

Розрахунок здійснено за допомогою програмного комплексу «Консультант» версія 3.8.7 (ТОВ НВП «ФОРКОМ»).

Так, згідно видаткової накладної № 1072 від 26.12.2013 р., виходячи з суми боргу 3 523,70 грн. подвійна облікова ставка НБУ за період з 27.12.2013 р. по 27.06.2014 р. становить 271 грн. 28 коп., 3% річних за період з 27.12.2013 р. по 16.09.2014 р. складає 76 грн. 17 коп.; видаткової накладної № 10 від 14.01.2014 р., виходячи з суми боргу 8 924,20 грн. подвійна облікова ставка НБУ за період з 15.01.2014 р. по 15.07.2014 р. становить 710 грн. 27 коп., 3% річних за період з 15.01.2014 р. по 16.09.2014 р. складає 178 грн. 97 коп.; видаткової накладної № 76 від 06.02.2014 р., виходячи з суми боргу 17 170 грн. подвійна облікова ставка НБУ за період з 07.02.2014 р. по 07.08.2014 р. становить 1 493 грн. 55 коп., 3% річних за період з 07.02.2014 р. по 16.09.2014 р. складає 311 грн. 88 коп.

Суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку приписи ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне стягнути пеню в розмірі 271 грн. 28 коп. за видатковою накладною № 1072 від 26.12.2013 р. в розмірі 710 грн. 57 коп. та за видатковою накладною № 10 від 14.01.2014 р. в розмірі 1 493 грн. 55 коп. за видатковою накладною № 76 від 06.02.2014 р. та 3% річних в розмірі 567 грн. 02 коп.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14, в якому зазначено, що відповідальність за невиконання грошового зобов’язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Пунктом 1.9 цієї постанови передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року, а в п. 1.12 зазначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з’ясувати обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв’язку з порушенням грошового зобов’язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов’язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимоги кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а сааме, не повної та несвоєчасної оплати за товар, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві за рахунок відповідача суми сплаченого судового збору в розмірі 1 606 грн. 30 коп. відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 526-527, 536, 610, 611, 623, 625 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 268 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумський завод гумотехнічних виробів” (40007, м. Суми, вул. Прикордонна, 47, код 33813854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ Українська хімічна мережа ” (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, кімн. 406, код 37024624) 29 617 грн. 90 коп. основного боргу, 2 475 грн. 10 коп. пені; 567 грн. 02 коп. 3% річних, 1 606 грн. 30 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В частині стягнення 4 482 грн. 94 коп. пені та 4 грн. 87 коп. 3% річних – відмовити.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.10.2014 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА