Рішення № 40868403, 30.09.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2014 р. Справа № 911/3390/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Борійчук О.П. (дов. № 6014 від 20.03.2014);

відповідача: Ударцев В.В (дов. № 1.23-53 від 14.08.2014).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення боргу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю № 7.1-880/2013 від 26.12.2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 26.08.2014.

26.08.2014 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою надання можливості для досягнення домовленості між сторонами.

Ухвалою від 26.08.2014 розгляд справи було відкладено на 16.09.2014.

В судовому засіданні 16.09.2014 було оголошено перерву до 30.09.2014.

В судовому засіданні 30.09.2014 суд заслухав пояснення представників сторін.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 30.09.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

26.12.2013 між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (покупець) та Приватним акціонерним товариством "Інформаційні комп'ютерні системи" (постачальник) було укладено договір № 7.1-880/2013, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю машини обчислювальні, частини та приладдя до них, які повинні бути новими, тобто такими, що не були у користуванні, у працездатному стані, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах та у порядку, визначених договором. Така поставка передбачає також надання постачальником послуг з встановлення та підключення товару до існуючого серверного обладнання покупця. Комплектність, загальний перелік, кількість, ціна та технічні вимоги до товару наведені у специфікації (додаток 1) та технічному завданні (додаток 2), які є невід'ємними частинами договору.

Постачальник зобов'язується поставляти товар частинами у кількості та асортименті згідно зі специфікацією (додаток 1) у строк не більше 90 календарних днів після отримання постачальником попередньої оплати (п. 3.2. договору).

Ціна товару є звичайною та складає 1449675,84 грн. Покупець оплачує товар за ціною, зазначеною у специфікації (додаток 1), ціна товару включає в себе вартість послуг з встановлення та підключення товару до існуючого серверного обладнання покупця (п.п. 5.1., 5.2. договору).

Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 30% ціни договору не пізніше 20 робочих днів з дати отримання від постачальника рахунку-фактури, оформленого належним чином після набуття чинності договору. 70% ціни договору покупець сплачує постачальнику не пізніше 20 робочих днів з дати отримання від постачальника рахунку-фактури, оформленого належним чином після підписання обома сторонами видаткової накладної/видаткових накладних на весь товар та відповідних актів з встановлення та підключення всього товару до існуючого серверного обладнання покупця (п.п. 6.2., 6.3. договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Так, 03.02.2014 відповідачем було перераховано позивачу 434902,75 грн попередньої оплати, що складає 30% ціни договору, що підтверджується довідкою № 56-3-1-00/917 від 22.08.2014, наданою Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (міститься в матеріалах справи).

Позивач, відповідно до видаткової накладної СКк-13027 від 26.03.2014 було поставлено відповідачу обумовлений товар загальною вартістю 1449675,84 грн. Факт прийняття товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої ним особи на видатковій накладній (копія накладної та довіреності на прийняття товару міститься в матеріалах справи), а також не заперечувався представником відповідача у судовому засіданні.

Позивач звернувся до відповідача із листом, у відповідь на який відповідач листом № 4.07-804 від 10.04.2014 повідомив, що обумовлені договором роботи можна розпочати з 10.04.2014.

Позивач, на виконання договірних зобов'язань виконав обумовлені роботи, про що було складено акт від 29.04.2014 з встановлення та підключення товару до договору № 7.1-880/2013 від 26.12.2013. Також, позивачем було виставлено рахунок № СКк-13621-Опл від 30.04.2014 на оплату залишку вартості товару та послуг за договором у сумі 1014773,09 грн.

Відповідачем всупереч умов договору акт підписано не було залишку вартості товару не сплачено.

Позивачем додатково було направлено із супровідним листом № 11148 від 20.06.2014 копію рахунку № СКк-13621-Опл від 30.04.2014 та примірник акту з встановлення та підключення товару від 29.04.2014. Копії доказів надсилання вказаних документів містяться в матеріалах справи.

Відтак, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання з оплати прийнятого товару, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1014773,09 грн. Вказаний факт підтверджується вищезазначеною довідкою № 56-3-1-00/917 від 22.08.2014, наданою Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль». Крім того, вказаний факт також не заперечувався відповідачем.

За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 1014773,09 грн боргу обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами, відповідачем не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Також у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 11621,24 грн пені, 3169,43 грн 3% річних, 48709,11 грн втрат від інфляції.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 9.5. договору за прострочення за п. 6.3. з покупця стягується пеня в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми неоплаченого у строк товару за кожний день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних, наданий позивачем, суд встановив, що розмір останніх є більшим ніж заявлено позивачем, проте відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Відтак, вказані вимоги підлягають задоволенню повністю у сумі 11621,24 грн пені, 3169,43 грн 3% річних.

Щодо розрахунку втрат від інфляції, то він є арифметично невірним. Склавши власний розрахунок, суд встановив, що вимога про стягнення з відповідача суми втрат від інфляції підлягає задоволенню частково у сумі 14206,82 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064) на користь Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" (код ЄДРПОУ 21670779) 1014773,09 грн, 11621,24 грн пені, 3169,43 грн 3% річних, 14206,82 грн втрат від інфляції, а також 20875,41 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Повний текст рішення складено 13.10.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз