Постанова № 40866992, 18.09.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року Справа № 814/2413/14

м. Миколаїв

13:50

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом:

Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», вул. Андрієва, 17, м. Миколаїв, 54020

до відповідача:

Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029

про:

визнання протиправною і скасування податкової вимоги від 05.08.2014 № Ю-3036,

Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» (надалі – Підприємство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною і скасування вимоги Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів (надалі – ДПІ або відповідач) від 05.08.2014 № Ю-3036 про сплату боргу (недоїмки).

В обґрунтування позову Підприємство вказало на відсутність у нього станом на 01.08.2014 недоїмки з єдиного внеску і, в зв’язку з цим, на протиправність надіслання відповідачем вимоги.

ДПІ надала письмові заперечення проти адміністративного позову (ар. с. 37).

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (надалі – Закон № 2464), платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як вказано у частині восьмій статті 9 Закону № 2464, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (яким є позивач як роботодавець), під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов’язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Відповідно до звіту позивача (ар. с. 56-57), загальна сума єдиного внеску, що підлягала сплаті за червень 2014 року, - 610 809,30 грн. Оскільки 23.06.2014 Підприємство мало виплатити заробітну плату за І половину червня (аванс), з метою виконання вимог, що встановлені абзацом другим частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (сплата єдиного внеску під час кожної виплати заробітної плати), позивач 18.06.2014 направив до ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК» (надалі – Банк) платіжне доручення № 1514 про перерахування на користь ДПІ 539 900 грн. – «Єдиний внесок 37,33% нарахований на зарплату працівників за червень 2014р. Строк сплати 18.06.2014р.». Це платіжне доручення було прийнято банком до виконання (ар. с. 10).

З електронного повідомлення Банку від 23.06.2014 № ВБ1227-10.1-05 (ар. с. 12) Підприємство дізналося про невиконання Банком платіжного доручення в зв’язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку.

В зв’язку з тим, що сума 539 900 грн. не була зарахована на рахунок відповідача, станом на 01.08.2014 ДПІ визначила суму недоїмки позивача зі сплати єдиного внеску – 194 295,39 грн. Підприємство, з посиланням на інформацію з особового рахунку, надало письмові пояснення стосовно того, яким чином була обчислена сума 194 295,39 грн. (ар. с. 41-63).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464, орган доходів і зборів надсилає платнику єдиного внеску вимогу, якщо такий платник має недоїмку.

Як вказано у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 2464, недоїмка – сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У частині сьомій статті 9 Закону № 2464 вказано, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Згідно з пунктом 1 частини десятої статті 9 Закону № 2464, днем сплати єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Загальні засади функціонування платіжних систем, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначені Законом України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (надалі – Закон № 2346).

Суд зазначає, що в Законі № 2346 відсутнє визначення «розрахунковий рахунок». У підпункті 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 міститься визначення «поточний рахунок»: рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до термінології Закону № 2346:

переказ коштів (далі – переказ) – рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі;

платіжне доручення – розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача;

списання договірне – списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом;

списання примусове – списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

З урахуванням викладеного, сплата єдиного внеску відбувається шляхом переказу коштів з поточного рахунку платника, а не шляхом списання з розрахункового (як вказано у Законі № 2464).

Згідно зі статтею 22 Закону № 2346, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу для платника є завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Відповідно до пункту 8.2 статті 8 Закону № 2346, банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

На думку Підприємства, його обов’язок зі сплати єдиного внеску в сумі 539 900 грн. був виконаний 18.06.2014 – у день надходження платіжного доручення № 1514 на виконання до ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК», і відповідальність за те, що кошти не були зараховані на рахунок отримувача (ДПІ), несе саме Банк.

Суд вважає доводи позивача помилковими.

Так, твердження позивача про те, що за наявних обставин він не є особою, винною у незарахуванні коштів, є справедливими, проте питання про відповідальність Підприємства за несвоєчасну сплату єдиного внеску не є предметом розгляду у цій справі.

Як вказано вище, згідно з пунктом 1 частини десятої статті 9 Закону № 2464, днем сплати єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. Матеріали справи не містять доказів того, що сума 539 900 грн. була списана з поточного рахунку Підприємства, тобто, навіть з формальної точки зору, відсутні підстави для тверджень про звільнення платника від необхідності сплатити суму єдиного внеску.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи те, що сума 539 900 грн. не була зарахована на рахунок ДПІ, остання, у повній відповідності до Закону № 2464 та пункту 6.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455), надіслала Підприємству вимогу про сплату недоїмки.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна