Постанова № 40856863, 01.10.2014, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2-а/490/1320/2014

Справа № 490/6968/14-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.,

при секретарі - Аслановій Е.Е.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представник відповідача - Шиян Т. О.,

представників третьої особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа у справі - ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради № 39/24 від 25 квітня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2014 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської міської ради 39/24 від 25 квітня 2014 року «Про скасування п. 2.10 рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.03. 2002 року № 22».

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали, просили про його задоволення в повному обсязі. Пояснив, що протягом 24 років є власником будівель за адресою: м. Миколаїв, АДРЕСА_1, а саме - сіней а-1, уборної П-1, сараю М-3, уборної у-1, гаражу, душу. Пунктом 2.10 рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради йому було оформлене право власності на житлові та нежитлові приміщення по АДРЕСА_1. Протягом останніх років його сусід ОСОБА_6 намагається знести його будівлі, шляхом звернення до суду з різними позовними вимогами, а також з численними скаргами до виконкому ММР. На вимогу ОСОБА_6 Миколаївська міська рада оспорюваним Рішенням фактично скасувала його право власності на вищезазначені будівлі, що суттєво погіршує його становище та порушує його права..

В судовому засіданні представник відповідача вважав вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Миколаївська міська рада приймаючи оспорюване Рішення діяла у відповідності до вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, так я к скасовувала рішення підлеглого органу з підстав його явної незаконності.

Представники третьої особи просили про відмову у задоволенні позову з підстав законості прийнятого рішення. Суду пояснили, що ОСОБА_6 неодноразово, починаючи з 2005 року звертався до компетентних органів місцевого самоврядування щодо скасування рішень виконкому про "узаконення" самочинних будівель позивача, які він звів без згоди сусідів та на спільній земельній ділянці. Також вони неодноразово зверталися до суду з позовами про знесення цих будівель та усунення перешкод в праві корнистування, але судом їм було відмовлено саме з тих підстав, що спірні будівлі не є самочинними, оскільки рішенням виконкому ММР оформлено їх будівництво та передано у власність ОСОБА_1 Тому вони вимушені були звертатися до відповідача з численними скаргами і за наслідками розгляду цих скарг було прийнято рішення про скасування незаконного рішення виконкому 2002 року, тим самим поновлено їх порушені права.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 14 березня 2002 року Центральний районний виконавчий комітет Миколаївської міської ради прийняв рішення № 22 «Про дозвіл будівництва житлових будинків, підсобних приміщень, оформлення самовільно побудованих будівель, затвердження актів прийняття житлових будинків до експлуатації», пунктом 2.10 якого ухвалювалось: «Оформити ОСОБА_1 житлову прибудову літ А2 2.84 х 3.24, гараж літ Р, збільшений у розмірах на 7,0 кв.м., навіс літ С 1,5+2,37:2х2,0 по АДРЕСА_1».

28 жовтня 2011 року виконавчий комітет Миколаївська міська рада прийняв Рішення № 1099, яким, керуючись абзацем 3 пп. 3.4.5. Положення про адміністрацію Центрального району ММР, пп. Б ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", скасував п. 2.10 вищезазначеного рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 228 від 14 березня 2002 року.

25 квітня 2014 року Миколаївська міська рада прийняла Рішення № 39/24, яким, керуючись п.15 ч. 1 ст. 26 , ч. 1 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи Постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 22 лютого 2013 року по справі № 1423\11637\2011 (!?) , скасувала п. 2.10 вищезазначеного рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 228 від 14 березня 2002 року. Центральний районний суд м. Миколаєва.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 14 січня 2008 року, залишеною без змін, порушуванийСкарлат В.С спір як з приводу дій позивача, так само й з приводу дій виконавчого комітету Центрального району Миколаївської міської ради є цивільним та має розглядатись в порядку цивільного судочинства. Останньою ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 28 жовтня 2010 року, ухваленою під час розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства, встановлювалось, що звертаючись до суду в порядку цивільного судочинства за захистом прав за допомогою цивільно-правових способів, вимогу про визнання недійсним акта суб'єкта владних повноважень заявляти не слід; у такому разі протиправність акта може бути підставою, а не предметом позову.

Отже, судовими рішеннями, що набрали чинності та є обов'язковими до виконання усіма органами держави, місцевого самоврядування та громадянами, встановлено, що як законність дій ОСОБА_1 щодо здійснення будівництва господарських будівель , так й законність дій органів місцевого самоврядування щодо оформлення результатів такого будівництва має встановлюватись під час розгляду цивільного спору.

Також з матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнення вищезазначнеих будівель незаконними та їх знесення двічі розглядався в судовому порядку в порядку цивільного судочинства.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва , залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2014 року, від 22 лютого 2013 року по справі № 1423/11637/2011 задоволено позов ОСОБА_1 до виконавчий комітет Миколаївської міської ради про оскарження рішення № 1099 від 28.10.2011 року "Про скасування п. 2.10 рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 14.03.02 № 22" . Судом встановлено, що виконавчий комітет Миколаївської міської ради на має юрисдикційних повноважень щодо рішень Центрального виконавчого комітету Миколаївської міської ради, повноваження з скасування рішень цього органу законом надані лише Миколаївській міській раді.

Як пояснив в судовому засіданні представник Миколаївської міської ради, саме цим висновкуом суду вони і керувалися при ухваленні оспорюваного рішення, адже саме судом (!) їм було зазначено, що рішення районного виконавчого комітету слід скасовувати колегіальним рішенням міської ради.

Але з таким висновком погодитися не можна з наступних підстав.

Так, дійсно Закон України «Про місцеве самоврядування» наділяє юрисдикційними повноваженнями виключно відповідні ради, які мають право скасовувати акти виконавчих органів місцевого самоврядування, що суперечать законам та Конституції України /підпукнт 15 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»/

Конституційний суд України у п. 4 рішення від 16.04.09р № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Пунктом 5 цього рішеня КСУ чітко встановлено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, скасування міською радою рішення райвиконкому саме як ненормативного правового акту органу місцевого самоврядування ( адже таке рішення є виконаним і суб'єкт правовідносин - особа , прав якої воно прямо стосується, заперечує проти його зміни та скасування) , виходить за межі її повноважень та суперечить вимогам Закону.

Більше того, як випливає з вищенаведених судових рішень , питання про скасування рішення Центрального виконавчого комітету Миколаївської міської ради має бути розглянутим виключно в межах цивільного спору, що підлягає розгляду судом. На час прийняття ж оскаржуваного рішення виконкому Миколаївської міської ради такий спір був розглянутий апеляційним судом миколаївської області 03 березня 2014 року, ОСОБА_6 було відмовлено у задволенні позову до ОСОБА_1 про знесення будівель та відшкодування моральної шкоди, та про таке відповідачу було відомо.

Таким чином, під час прийняття оскаржуваного рішення в цьому випадку Миколаївська міська рада втрутилася у виключну сферу судової влади, яка є конституційним гарантом прав людини і громадянина, що не може бути визнаним законним та обґрунтованим.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 171 КАС України, постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку

Керуючись ст.ст. 11, 14, 100, 159, 160-161, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третя особа у справі - ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради № 39/24 від 25 квітня 2014 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Миколаївської міської ради № 39\24 від 25 квітня 2014 року «Про скасуванняп. 2.10 рішення Центрального районного виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.03. 2002 року № 22».

Апеляційну скаргу може бути подано до Одеського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Суддя О.А. Гуденко