Ухвала суду № 40848180, 02.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12368/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Оболонь» до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

26 серпня 2010 року ПАТ «Оболонь» звернулось до суду з позовом (з урахуванням збільшення позовних вимог) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 19.01.2010 року №№0000024020/0, 0000034020/0, 0000054020/0, 0000044020/0; від 31.03.2010 року №№0000024020/1, 0000034020/1, 0000054020/1, 0000044020/1; від 08.06.2010 року №0000024020/1; від 14.06.2010 року №№0000024020/2, 0000034020/2, 0000054020/2, 0000044020/2; від 02.09.2010 року №№0000024020/3, 0000034020/3, 0000054020/3, 0000044020/3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2011 адміністративний позов було задоволено у повному обсязі, - визнані незаконними та скасовані оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача.

Однак, 02.02.2012 постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким в задоволенні вимог відмовлено.

В ході касаційного перегляду наведених судових актів, Вищим адміністративним судом України встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм права, в результаті чого 09.04.2014 прийнято ухвалу, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

30 травня 2014 року розглядаючи справу з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, які у свою чергу, відповідно до ст. 277 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-VI (КАС України) є обов'язковими Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалено постанову, якою адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, працівниками відповідача проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009. В результаті чого складено акт від 29.12.2009 № 614/40-20/05391057.

Зазначеним актом відображено допущені позивачем порушення норм податкового законодавства України, а саме: п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.4 п.5.4, пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 272470 грн; пп.4.5.1 п.4.5 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1077848 грн; пп.«г» пп.4.2.9 п.4.2 ст.4, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп.«а» п.17.2 ст.17, пп.«а» п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства з питань правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на загальну суму 14063 грн 05 коп.; п.7.1 Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору та змін до наказів ДПА України, затвердженого наказом ДПА України від №111 19.03.2001, в результаті чого занижено суму акцизного збору у серпні 2009 року на суму 52920 грн та завищено у вересні 2009 року на суму 52920 грн.

Керуючись висновками акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме: від 19.01.2010 року № 0000024020/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 272470 грн і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 98141 грн; від 19.01.2010 року № 0000034020/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1077848,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 538924,00 грн.; від 19.01.2010 року № 0000054020/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 14063,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 28 126,00 грн.; від 19.01.2010 року № 0000044020/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з акцизного збору з пива у розмірі 26460,00 штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП та ДПА у м. Києві.

Рішенням СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 29.03.2010 року №3707/10/25-022 податкові повідомлення-рішення від 19.01.2010 року №№0000034020/0, 0000044020/0, 0000054020/0 та № 0000024020/0 були залишені без змін.

На підставі акта перевірки позивача від 29.12.2009 року № 614/40-20/05391057 та рішення про результати розгляду первинної скарги СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 29.03.2010 року №3707/10/25-022, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 31.03.2010 року № 0000024020/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 272470,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 98141,00 грн.; від 31.03.2010 року № 0000034020/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1077848,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 538924,00 грн.; від 31.03.2010 року № 0000044020/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з акцизного збору з пива у розмірі 26460,00 штрафних (фінансових) санкцій; від 31.03.2010 року № 0000054020/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 14063,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 28 126,00 грн.

Рішенням СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 07.06.2010 року № 6875/10/25-022 про внесення змін до рішення від 29.03.2010 року №3707/10/25-022 податкові повідомлення-рішення від 19.01.2010 року №№0000034020/0, 0000044020/0, 0000054020/0 були залишені без змін, а податкове повідомлення-рішення від 19.01.2010 року №0000024020/0 скасовано в частині 88642,00 грн. основного платежу та 20751,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

На підставі акта перевірки позивача від 29.12.2009 року № 614/40-20/05391057 та рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 07.06.2010 року № 6875/10/25-022, відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення: від 08.06.2010 року № 0000024020/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 183828,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 77390,00 грн.

Рішенням ДПА у м. Києві про результати розгляду повторної скарги від 07.06.2010 року № 2944/10/25-022 податкові повідомлення-рішення від 19.01.2010 року №№0000034020/0, 0000044020/0, 0000054020/0, 0000024020/0 та від 31.03.2010 року №№0000034020/1, 0000044020/1, 0000054020/1, 0000024020/1 були залишені без змін.

На підставі акта перевірки позивача від 29.12.2009 року № 614/40-20/05391057 та рішенням ДПА у м. Києві про результати розгляду повторної скарги від 07.06.2010 року, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 14.06.2010 року № 0000054020/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 14063,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 28 126,00 грн.; від 14.06.2010 року № 0000044020/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з акцизного збору з пива у розмірі 26460,00 штрафних (фінансових) санкцій; від 14.06.2010 року № 0000034020/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1077848,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 538924,00 грн.; від 14.06.2010 року № 0000024020/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 183828,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 77390,00 грн.

Податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.01.2010 року №№0000024020/0, 0000034020/0, 0000054020/0, 0000044020/0; від 31.03.2010 року №№0000024020/1, 0000034020/1, 0000054020/1, 0000044020/1; від 08.06.2010 року №0000024020/1; від 14.06.2010 року №№0000024020/2, 0000034020/2, 0000054020/2, 0000044020/2 оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до ДПА України, за результатом чого були залишені без змін (рішення ДПА України про результати розгляду скарги від 18.08.2010 року № 8204/6/25-0115).

На підставі акта перевірки позивача від 29.12.2009 року № 614/40-20/05391057 та рішення ДПА України про результати розгляду скарги від 18.08.2010 року № 8204/6/25-0115, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 02.09.2010 року № 0000024020/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 183828,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 77390,00 грн.; від 02.09.2010 року № 0000034020/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1077848,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 538924,00 грн.; від 02.09.2010 року № 0000044020/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з акцизного збору з пива у розмірі 26460,00 штрафних (фінансових) санкцій; від 02.09.2010 року № 0000054020/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 14063,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 28 126,00 грн.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ПАТ «Оболонь» звернулось за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Окрім того, як вбачається з акту перевірки позивача від 29.12.2009 № 614/40-20/05391057, перевіркою було встановлено неправомірність включення позивачем до складу валових витрат вартості послуг по розміщенню продукції ЗАТ «Оболонь» у мережах магазинів, отриманих на підставі договорів пов'язаних з передпродажною підготовкою товару укладених з ТОВ «Болден», ТОВ «Локомотив 2005», ПП «Таврія плюс», оскільки такі витрати не стосуються ведення господарської діяльності позивача та не пов'язані з нею, що в свою чергу вплинуло на правильність порядку та механізму формування податку на додану вартість, визначення податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.04.2014 такі висновки відповідача спростовані та підтримана позиція суду першої інстанції щодо визнання незаконним виключення податковим органом з податкового обліку позивача витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) на оплату послуг з просування його товарів зазначеними контрагентами, що, у свою чергу, обумовлює і правомірність відображення позивачем у складі податкового кредиту сум ПДВ у ціні вказаних послуг.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі-Закон №334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються, крім іншого, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп.5.3.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону, а також будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Аналогічні положення закріплені й ст.ст.138-139 Кодексу.

Отже, однією з умов віднесення витрат до складу валових витрат є їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з Колективного договору ЗАТ «Оболонь», укладеного на 2007-2010 роки, на підприємстві позивача встановлено безперервний цикл виробництва, тобто без перерви у вихідні, святкові дні, та без врахування часу доби, що компенсується працівникам додатковим часом відпочинку або оплатою.

При цьому, витяги з наказів позивача «Про встановлення персональних окладів та доплат працівникам товариства на 2008 рік» №129/0/3-08, «Про встановлення доплат» №138/0/3-09 та копія наказу «Про виконання непередбачених робіт» №229/0/3-06 від 15.05.2006 року також свідчать про запровадження ненормованого та безперервного виробництва на підприємстві.

За таких обставин, якщо у встановленому законодавством та на підприємстві порядку будь-який вихідний або святковий день визнано робочим, то відповідно і здійснені підприємством у такі дні витрати підлягають віднесенню на валові на підставі п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР, оскільки підприємство в такі дні повноцінно здійснює господарську діяльність. Це, зокрема, стосується і тих випадків, коли рішенням керівництва підприємства з метою раціонального використання робочого часу здійснюється перенесення робочих передсвяткових чи післясвяткових днів на вихідні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт користування автомобілями працівниками позивача у загальновстановлені вихідні дні, однак, які для них були робочими через чергування або здійснення нагляду за виробництвом.

Таким чином, позивач правомірно відніс вартість паливно-мастильних матеріалів до валових витрат, хоча їх використання позивачем і здійснювалось у загальновстановлені вихідні дні, однак використовувалось вони на потреби пов'язані з господарською діяльністю позивача та для її забезпечення, оскільки паливно-мастильні матеріали використовувались працівниками позивача фактично в їх робочі дні.

За таких обставин, недоведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та нарахування штрафних (фінансових) санкцій за вказане правопорушення, як наслідок, прямо впливає на правильність визначення податковим органом податкового зобов'язання та штрафних санкцій позивачу по податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, у зв'язку з чим в частині донарахувань по цих податках суд, також, вважає неправомірними висновки податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та не включення ним до загального місячного оподатковуваного доходу працівників надане їм додаткове благо у вихідні дні у вигляді безкоштовної заправки бензином.

Як вбачається з акту перевірки позивача від 29.12.2009 року № 614/40-20/05391057, за висновком податкового органу, на стан розрахунків позивача з бюджетом по податку на прибуток вплинуло і невірне визначення позивачем періоду використання кредитних коштів під час віднесення до валових витрат відсотків за користування кредитом за договором від 07.03.2008 року № 20-0400/2-1.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

При цьому, ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Частиною першою ст.348 Господарського кодексу України визначено, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, позивач сплачує відсотки по кредиту відповідно до умов кредитного договору № 20-0400/2-1 від 07.03.2008, які нараховуються саме банком та жодним чином не позивачем. Наявною у матеріалах справи довідкою ПАТ «Промінвестбанк» від 04.02.2010 року № 05-1-11/146 підтверджується факт нарахованих банком процентів в сумі, що відповідає сумам відсотків віднесених на валові витрати позивачем.

Відповідно до пп.5.5.1 п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку. Аналогічні положення містяться закріплені й у ст.138 Кодексу.

Таким чином, відсотки, сплачені позивачем за користування кредитними коштами за договором № 20-0400/2-1 від 07.03.2008 року правомірно були віднесені ним на валові витрати.

Що ж стосується порушення позивачем п.7.1 Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору та змін до наказів ДПА України, затвердженого Наказом ДПА України від 19.03.2001 року №111, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками судового процесу, у серпні 2009 року підприємством позивача було занижено нарахування по акцизному збору з реалізації пива у на суму 52920 грн та завищено збір у вересні 2009 року за рахунок відображення експортних операцій по реалізації пива «Араміс і К» (Білорусія) згідно вантажно-митних декларацій. Факт перетину кордону підакцизною продукцією у вересні 2009 року не заперечується позивачем.

Водночас, позивач вважає, що заниження суми акцизного збору у серпні 2009 року фактично не мало місця, оскільки ним у вересні 2009 року, тобто до проведення перевірки податковим органом, була самостійно виправлена помилка шляхом подання декларації з акцизного збору за вересень 2009 року, в якій суму збору збільшено на суму заниження у серпні та сплачена ним, у тому числі 5% штрафу від такої суми, що підтверджується копією платіжного доручення №12561 від 29.10.2009 року на суму 25 070 000 грн.

Разом з тим, позивач не зміг виокремити та надати суду докази по сплаті 5% штрафу від суми недоплаченого акцизного збору з реалізації пива. В той же час, самостійно виправлена помилка та проведена оплата на відповідну суму свідчить про добросовісність позивача як платника відповідного збору.

Окрім того, відповідачем були нараховані штрафні (фінансові) санкції, виходячи з максимально допустимого розміру - 50%, без врахування того, що кількість прострочених періодів становила 1 податковий період, а також того, що на момент застосування штрафних санкцій фактично недоплати не було, що свідчить про порушення відповідачем діючих на момент виникнення спірних правовідносин законодавчих норм, зокрема, пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Більше того, відповідачем були нараховані лише штрафні санкції по несплаті акцизного збору з пива без визначення до сплати суми самого недоплаченого акцизного збору (податкового зобов'язання), що не дає змоги встановити на яку саме суму недоплати нараховувалися штрафні санкції, фактично підтверджує факт відсутності на момент перевірки відповідної недоплати та свідчить про відсутність правових підстав для нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Як вбачається з матеріалів справи, одним з мотивів донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ стало невизнання податковою інспекцією права позивача на податковий кредит за операціями з придбання підрядних робіт з благоустрою та облаштування території стадіону по вул. Північній, 26, у м. Києві в рамках господарських правовідносин з ПП «Технобудспецінвест-3». При цьому, відповідач посилався на те, що у бухгалтерському обліку позивача на балансовому рахунку 10 «Основні засоби» створений в результаті вказаних операцій об'єкт нерухомості (стадіон) не обліковується.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що між ЗАТ «Оболонь» (Комісіонер) та Об'єднанням громадян «Футбольний клуб «Оболонь» (Комітент) 14.10.2003 року був укладений договір комісії №32/11-03 та додаткові угоди до нього.

Відповідно до п.1.1 Договору, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента, вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок Комітента. Головна мета всіх правочинів, укладення яких покладається на Комісіонера полягає в проектуванні та побудові стадіону за адресою м. Київ, вул. Північна, 26.

На виконання прийнятих на себе зобов'язань відповідно до договору комісії №32/11-03 позивачем були укладені договори з ПП «Технобудспецінвест-3» (Підрядник), у відповідності до яких підрядник проводив роботи по благоустрою території стадіону по вул. Північній, 26; виконував роботи по виготовленню та монтажу металевої огорожі та укладенню плитки на стадіоні по вул. Північній, 26; виконував роботи по виготовленню залізобетонних фундаментів під металеву огорожу та електронне табло на стадіоні по вул. Північній, 26; виконував оздоблювальні роботи на відмітці -3,150 на стадіоні по вул. Північній, 26; роботи по укладці пола та стін пандуса плиткою, виготовлення та монтаж перил пандуса на стадіоні по вул. Північній, 26; виконував електромонтажні роботи на стадіоні по вул. Північній, 26; проводив комплекс робіт по прокладці дренажної, господарсько-побутової та виробничої каналізації та установці сантехприборів на стадіоні по вул. Північній, 26; проводив комплекс робіт по прокладці водопроводу та сантехнічного обладнання на стадіоні по вул. Північній, 26; виконував роботи по виготовленню залізобетонних колодязів на стадіоні по вул. Північній, 26.

В підтвердження виконання умови вищезазначених договорів, позивачем надані суду копії актів приймання виконаних підрядних робіт, які підтверджують реальність їх проведення та фактичне їх виконання. Таким чином, договори з ПП «Технобудспецінвест-3» укладалися ним на виконання договору комісії №32/11-03.

Згідно п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням

Наведене свідчить про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ суми ПДВ, сплачені у вартості будівельних робіт ПП «Технобудспецінвест-3» в межах договору комісії відповідно до пп.4.7 ст.4. до Закону України «Про податок на додану вартість».

Стосовно донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 210,00 грн. з причин надання позивачем працівникам податкового блага у вигляді безкоштовного харчування в ресторані, яке не включалось до загального місячного оподатковуваного доходу, суд зазначає наступне.

В акті перевірки від 29.12.2009 року № 614/40-20/05391057 відповідачем не наведено детального опису за який саме період, в якому місяці, яким працівникам здійснені такі нарахування, що свідчить про порушення відповідачем порядку оформлення результатів перевірок та не дає суду змоги підтвердити чи спростувати такі висновки відповідача.

В той же час, згідно пояснень відповідача, наданих в ході судового розгляду, податок з доходів фізичних осіб в розмірі 210,00 грн. був нарахований з суми 1400,00 грн., яка була надана працівникам позивача в якості оплати за ресторанне харчування, а саме: працівнику ОСОБА_2 09.01.2009 року в сумі 420,00 грн. та ОСОБА_3 28.03.2010 року в сумі 980,00 грн.

Згідно наданих позивачем доказів, судом встановлено, що працівник ОСОБА_4 був направлений у відрядження 05.01.2009 року згідно наказу від 05.01.2009 року №3/0/4-09. Згідно звіту використання коштів, наданих на відрядження або під звіт від 09.01.2009 року № 23 ОСОБА_2 було використано 1169,98 грн., з яких: на плату проживання в готелі та автостоянку - 410,00 грн., заправка на АЗС - 599,98 грн., мийка - 60,00 грн., добові - 90,00 грн. Відповідно до наказу позивача від 23.03.2009 року №306/0/4-09 до смт. Чемерівці (структурний підрозділ Солодовий завод) були відряджені спеціалісти позивача, у тому числі ОСОБА_3 для вирішення питань по якості солоду.

Згідно звіту використання коштів, наданих на відрядження або під звіт ц 26.03.2009 року працівником ОСОБА_5 були використані кошти в сумі 1600,00 грн. із корпоративної картки для оплати харчування учасників наради. Факт надання послуг харчування підтверджується накладною №11 від 25.03.2009. Послуги надавалися фізичною особою підприємцем ОСОБА_6

Згідно п.16 р. І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, добові - це витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з відрядженням. Цією ж нормою встановлено, що добові витрати не потребують спеціального документального підтвердження.

Згідно п.1.1., п.1.6. ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (далі - оподатковуваний дохід).

Відповідно до пп.4.3.2. п.4.3. ст.4 зазначеного Закону, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Відповідачем не подані суду докази оплати позивачем ресторанного харчування вищезазначених працівників та/або доказів надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк, що свідчить про відсутність підстав для нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб у розмірі 210,00 грн.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача, а тому, підлягають скасуванню.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Карпушова О.В.

Оксененко О.М.