Ухвала суду № 40848094, 07.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2014 рокусправа № 804/7904/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного підприємства "Поліпласт" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2013 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 24.05.2013 року №0001072210.

Не погодившись з постановою суду, Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Дніпропетровською об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "Поліпласт" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 13.05.2013 року №457/22.1/24424934.

Згідно висновків акту перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем: п.6 ст.198 Податкового кодексу України; абз. "б" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001072210 від 24.05.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 754501,50 грн., з яких сума грошового зобов'язання за основним платежем 503001,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 251500,50 грн.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Дослідивши дані обставини справи та правовідносини, що їм відповідають, колегія суддів може зазначити наступне.

Згідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, податкова накладна, заповнена без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту покупця: у тому податковому періоді, в якому відбулася перша з подій, визначених пунктом 198.2 статті 198 Кодексу, - у разі отримання її у такому податковому періоді; у тому податковому періоді, в якому податкова накладна була отримана покупцем, з урахуванням того, що зазначене право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки такої накладної, - у разі отримання її із запізненням в інших податкових періодах.

Разом з тим, слід відзначити, якщо ж податкова накладна заповнена з порушеннями або вона не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом встановленого для такої реєстрації терміну, то відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України платник податку - покупець включає до складу податкового кредиту податкової декларації за відповідний звітний період суми податку на додану вартість, зазначені в такій накладній, за умови подання разом із такою декларацією заяви із скаргою на постачальника. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Отже, заява із скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку до складу податкового кредиту.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що твердження відповідача щодо завищення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по рядку 18 на загальну суму 61680,70 грн. є безпідставним.

Окрім того, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту, з огляду на наступне.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виходячи з вищевикладених норм законодавства, колегія суддів робить висновок про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належними первинними документами, складеними у відповідності до закону, що в свою чергу відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ "Старт-Д" (код ЄДРПОУ 32694059).

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що взаємовідносини позивача та ТОВ "Старт-Д" здійснювались на підставі договору поставки №200812 від 20.08.2012 року, згідно якого ТОВ "Старт-Д" (постачальник) зобов'язаний передати у власність приватного акціонерного товариства "Поліпласт" (покупець) продукцію (надалі товар) у кількості, асортименті і по цінах, зазначених сторонами в додатках (специфікаціях) або в видаткових накладних на умовах і у порядку, передбачених цим договором, а покупець прийняти та сплатити за товар. Поставка Товару здійснюється зі складу постачальника транспортом покупця.

Угодою про зміни до договору №200812 від 20.08.2012 року від 19.12.2012 року передбачено, що покупець та постачальник у зв'язку з відсутністю у покупця можливості виконати розрахунки в грошовій формі можуть замінити грошове зобов'язання покупця зобов'язанням виконати платіж простими векселями на суму 1 207 130,26 грн. Покупець зобов'язаний сплатити за товар згідно контракту №200812 від 20.08.2012 року шляхом передачі протягом 3-х днів з дати підписання даної угоди простих векселів, реквізити яких указані в актах прийому-передачі векселів. Факт передачі векселів підтверджується актом прийому-передачі.

Виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними документами, що надавалися позивачем під час перевірки та були досліджені судом апеляційної інстанції: видатковими накладними, довіреностями про прийняття товару від ТОВ "Старт-Д", товарно-транспортними накладними, податковими накладними. Розрахунки між сторонами договору проведено у безготівковій формі згідно платіжних доручень та у вексельній формі.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на підставі акта Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 року №7203/224/32694059 відповідачем зроблено висновок про те, що походження, відвантаження та отримання господарчо-побутових товарів від ТОВ "Старт Д" позивачем документально не підтверджено, а надані для перевірки первинні документи мають юридичну дефектність у зв'язку з нереальністю здійснення господарських операцій між ТОВ "Старт Д" та його постачальниками та покупцями".

Однак, колегія суддів не може погодитися з даними висновками відповідача, оскільки досліджені судом первинні документи відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між сторонами по придбанню товару.

Отже, судом встановлено, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких, позивачем задекларовано суму податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити й те, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав всі вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним вище контрагентом.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення - рішення №0001072210 від 24.05.2013 року прийняте Дніпропетровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко