Постанова № 40843498, 03.09.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

03 вересня 2014 року Справа № 814/2445/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом: Управління Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську, (б-р Цвіточний, 4, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002)

до відповідача: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Южноукраїнську, (б-р Цвіточний, 4, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002)

про: стягнення коштів в сумі 450, 00 грн.

в с т а н о в и в:

Позивач, Управління Пенсійного фонду України в м. Южноукраїнську, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Южноукраїнську, витрат на виплату по інвалідності громадянину ОСОБА_1, каліцтво якому заподіяно на підприємстві розташованому на території колишніх республік СРСР в сумі 450,00 грн., за період з 01.04.2014 року по 31.06.2014 року.

01.09.2014 позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

03.09.2014 представник відповідача подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

На підставі пункту 10 частини 1 статті 3 та частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд розглянув справу в порядку письмового провадження, на основі наявних у справі матеріалів.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Згідно зі статтею 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, одним із видів соціальних послуг і матеріального забезпечення, які надаються за таким страхуванням, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Частиною 4 статті 26 зазначеного законодавчого акта встановлено, що в разі коли після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Частиною 2 пункту 5 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року №1105-XIV (набрав чинності з 1 квітня 2001 року) (надалі-Закон №1105-XIV) встановлено, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. Страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

За змістом частини 2 статті 2 Закону № 1105-ХІV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування: шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків мають право на забезпеченні по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Так, ОСОБА_1 (який отримав травму в 1994р. на території Росії) призначено пенсію по інвалідності внаслідок трудового каліцтва. Статтею 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001р. передбачено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві України здійснює виплати з того часу, коли підприємства передали в установленому порядку документи, що підтверджують право працівників (членів їх сімей), що потерпіли на виробництві до 01.04.2001р. на такі страхові виплати та соціальні послуги.

Однак, діючим законодавством не передбачено права Пенсійного фонду України передати Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві документи для проведення соціальних виплат у формі виплати пенсій по інвалідності і пенсій у зв'язку з втратою годувальника. Виплату таких пенсій на даний час здійснює Пенсійний фонд України, згідно зі статтею 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. Стаття 72 останнього передбачає джерела формування коштів Пенсійного фонду, серед передбачених статтею 72 джерел відсутні кошти по відшкодуванню витрат Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, є лише пункт інші надходження відповідно до законодавства, проте жодним законом не передбачається відшкодування витрат на виплату адресної допомоги та пенсій громадянам, які отримали каліцтво на території іншої держави.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закон діє в межах України, а Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України здійснює страхування застрахованих в Україні осіб з дати набрання чинності Законом.

Національним законодавством питання відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій громадянам, які отримали трудове каліцтво чи професійне захворювання на території країн СНД, не передбачено.

Відповідно до Закону України від 10.12.1991р. "Про дію міжнародних договорів на території України" Верховна Рада України постановила, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Відповідно до ст.7 Закону України від 22.12.1993р. "Про міжнародні договори України" міжнародні договори підлягають ратифікації Верховною Радою України. Зі змісту ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", та ст.9 КАСУ випливає, що норми міжнародного договору України, які передбачають інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку підлягають застосуванню лише тоді, коли згода на обов'язковість даного договору надана Верховною Радою України.

Відповідач сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01.04.2001р., з того часу, коли відповідні підприємства передали Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні виплати.

Особова справа ОСОБА_1 не передавалась підприємством, де сталося трудове каліцтво, до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Южноукраїнську. А тому у відповідача відсутні правові підстави приймати до відшкодування такі витрати УПФУ в м. Южноукраїнську. Таку ж правову позицію висловлює і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 20.11.2007 року у справі за позовом УПФУ в Сакському районі Автономної Республіки Крим до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Саки про спонукання відповідача прийняти до відшкодування суми невідшкодованих витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності.

Отже, з огляду на викладене, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не повинен відшкодовувати витрати Пенсійному фонду України за виплачену ним пенсію громадянам, які отримали травму на території інших незалежних держав та членам їх сімей.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 7, 17, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа