Ухвала суду № 40843038, 16.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року м. Київ К/9991/1100/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Гемопласт»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року

у справі № 2-а-11788/09/1570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Гемопласт»

до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції в Одеській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Гемопласт» (далі - ВАТ «Гемопласт»; позивач) звернулось до суду з позовом до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції в Одеській області (далі - Білгород-Дністровська ОДПІ в Одеській області; відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000312301/0 від 09 червня 2009 року, № 0000322301/0 від 09 червня 2009 року, № 0000312301/1 від 03 липня 2009 року, № 0000322301/1 від 03 липня 2009 року, № 0000312301/2 від 28 липня 2009 року, № 0000322301/2 від 28 липня 2009 року, № 0000312301/3 від 13 жовтня 2009 року, № 0000322301/3 від 13 жовтня 2009 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року, адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року та прийняття нового рішення по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Гемопласт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 1567/23-118/00480922 від 27 травня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000312301/0 від 09 червня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 92 471,00 грн. (70 428,00 грн. - основний платіж, 22 043,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000322301/0 від 09 червня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43 682,00 грн. (29 121,00 грн. - основний платіж, 14 561,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами неодноразового адміністративного оскарження, скарги ВАТ «Гемопласт» залишено без задоволення та прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000312301/1 від 03 липня 2009 року, № 0000322301/1 від 03 липня 2009 року, № 0000312301/2 від 28 липня 2009 року, № 0000322301/2 від 28 липня 2009 року, № 0000312301/3 від 13 жовтня 2009 року, № 0000322301/3 від 13 жовтня 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) внаслідок необґрунтованого віднесення витрат, не пов'язаних з господарською діяльністю, до складу валових витрат, а саме: комісійних винагород за надані платіжні гарантії відповідно до договорів № 071030/НЕМ від 30 жовтня 2007 року та № 081010/НЕМ від 20 жовтня 2008 року, укладених з Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит», агентської винагороди, сплаченої Приватному підприємству «Київська компанія маркетингових досліджень» в рамках виконання агентської угоди від 03 липня 2007 року, а також безпідставного включення до складу валових витрат вартості придбаного у Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 скрапленого газу без підтвердження проведеної операції належним чином оформленими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, Білгород-Дністровська ОДПІ в Одеській області дійшла висновку про порушення позивачем пункту 4.2 статті 4 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з ненарахуванням податку на додану вартість при списанні матеріальних цінностей для невиробничого використання в межах балансу підприємства.

Залишаючи адміністративний позов без задоволення, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Обґрунтовуючи правомірність формування валових витрат за договорами № 071030/НЕМ від 30 жовтня 2007 року та № 081010/НЕМ від 20 жовтня 2008 року, позивач вказував про те, що за відсутності банківських платіжних гарантій поставка товару на його адресу від нерезидента (The Company Cartic International Limited) за контрактом № 1 від 05 січня 2005 року не була б можливою.

За змістом частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В порушення вказаної процесуальної норми товариством не подано документів, які б свідчили про порядок та умови розрахунків за контрактом № 1 від 05 січня 2005 року, а також які б підтверджували виконання вказаного контракту.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Умовою достовірності доказів щодо придбання агентських послуг, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю позивача є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг.

На підтвердження правомірності включення вартості наданих ПП «Київська компанія маркетингових досліджень» послуг до складу валових витрат ВАТ «Гемопласт» долучено до матеріалів справи акти виконаних робіт.

Разом з тим, судами встановлено, що вказані первинні документи не містять відомостей про зміст та обсяг відповідної господарської операції, а носять загальний характер і фактично відтворюють умови договору від 03 липня 2007 року.

При цьому будь-яких інших належним чином оформлених документів первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували зв'язок наданих контрагентом агентських послуг з власною господарською діяльністю, позивачем не представлено, як і не доведено причинно-наслідкового зв'язку між виконанням ПП «Київська компанія маркетингових досліджень» договірних зобов'язань та придбанням Комунальним підприємством «Фармація» медичної продукції у ВАТ «Гемопласт».

При наданні оцінки правомірності віднесення товариством до складу валових витрат вартості придбаного у СПД-ФО ОСОБА_3 скрапленого газу суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували ненадання позивачем доказів на підтвердження реального характеру проведеної операції та її зв'язку з господарською діяльністю платника.

За змістом пункту 4.2 статті 4 Закону № 168/97-ВР у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що факт передачі матеріальних цінностей для використання у невиробничих потребах підприємства в спірному випадку підтверджується даними бухгалтерського та податкового обліку ВАТ «Гемопласт», а документів, які б спростовували вказані обставини позивачем не подано.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Гемопласт» відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Острович С.Е.

Федоров М.О.