Ухвала суду № 40843019, 09.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2014 року м. Київ К/9991/65518/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року

у справі № 2а-5056/10/1870

за позовом Державного підприємства «Сумиспирт»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року, адміністративний позов Державного підприємства «Сумиспирт» (далі - ДП «Сумиспирт»; позивач) до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - Сумська МДПІ Сумської області; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000252300/0 від 20 травня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Сумська МДПІ Сумської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Сумиспирт» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по деклараціям за жовтень 2008 року, квітень 2009 року, травень 2009 року, червень 2009 року, серпень 2009 року, вересень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, січень 2010 року, за результатами якої складено акт № 86/23/00375237 від 14 травня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252300/0 від 20 травня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 163 174,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, несплачених до бюджету підприємствами-постачальниками та їх контрагентами.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган вказував, зокрема, на наявність у ланцюгах постачання підприємств, які не перебувають за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, (Товариство з обмеженою відповідальністю «Суми-Агропродсервіс» (перша ланка), Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Сумський хліб» (друга ланка), та які визнано банкрутами (Товариство з обмеженою відповідальністю «Рост Трейд» (друга ланка)).

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем в охоплені перевіркою періоди у контрагентів сільськогосподарської продукції (жита та кукурудзи) засвідчується належним чином складеними первинними, розрахунковими та платіжними документами, а податковим органом, в свою чергу, будь-яких належних доказів на підтвердження фіктивного (безтоварного) характеру проведених поставок не подано.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, який в подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, в тому числі тими, які не були безпосередніми постачальниками товарів (послуг).

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум податку його платнику стосується саме цього платника та сплати ним податку в ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

А відтак, якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Острович С.Е.

Федоров М.О.