Ухвала суду № 40842075, 22.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2014 року м. Київ К/800/61344/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2013

у справі № 820/7382/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС ПАК»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВС ПАК» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000302201 від 14.08.2013.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013, позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СВС ПАК» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, складено акт № 164/2201/36624100 від 06.08.2013, в якому зафіксовано порушення пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток у загальній сумі 349 906 грн., у т.ч.: за 2 квартал 2011 року на суму 24 238 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 106 120 грн. та 4 квартал 2011 року на суму 219 548 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки 14.08.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000302201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 349 906 грн. основного платежу.

Підставою для збільшення зобов'язання з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про різницю між задекларованими показниками «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів» в податковому та бухгалтерському обліку в податкових деклараціях позивача за 2-4 квартали 2011 року та розбіжність між бухгалтерським обліком та первинними документами при списанні матеріалів, сировини в виробництво.

Собівартість кінцевої продукції виготовленої ТОВ «СВС ПАК» складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом продукції; вартості виробничих послуг, прямо пов'язаних з виробництвом; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії.

ТОВ «СВС ПАК» у повному обсязі надано для перевірки податковому органу повний обсяг первинної бухгалтерської документації, з якої вбачається, що відпуск матеріалів зі складу у виробництво відбувається по накладній-вимозі (внутрішньому переміщенні матеріалів), яка в обліку підприємства не є документом для списання матеріалів та визначення собівартості продукції. Кількість матеріалів, які безпосередньо формують собівартість продукції відображається у Виробничому звіті, згідно Специфікації, складених за затвердженими Нормами списання матеріалів на кожну одиницю виготовленої продукції.

Матеріалами справи встановлено, що в податковій звітності за 2-4 квартали 2011 року ТОВ «СВС ПАК» задекларовано суму собівартості в розмірі 3 558 947 грн., яка відображена в рядку 05.1 Декларації, до якої включені прямі виробничі витрати та загальновиробничі витрати, в розмірі 3 321 905 грн. та 237 042 грн. відповідно.

Зазначена в акті перевірки № 164/2201/36624100 від 06.08.2013 сума списаних матеріалів в розмірі 3 122 888 грн. не є сумою списання для податкового обліку, а є сумою списання для бухгалтерського обліку, що підтверджено оборотно-сальдовою відомістю за рахунком « 201» за період квітень-грудень 2011 року. У податковому обліку сума списаних матеріалів на виготовлення та упаковку продукції дорівнює 3 001 350 грн., що на 121 538 грн. менше ніж у бухгалтерському.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1. п.138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Зазначені норми податкового законодавства вказують на вичерпний перелік витрат, які включаються в собівартість товару при визначенні прибутку за звітний податковий період, проте при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом враховано бухгалтерський облік собівартості, що в свою чергу призвело до неправомірного збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний О.І. Степашко