Рішення № 40835625, 16.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17410/14 16.09.14

За позовомПублічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" До Державної спеціалізованої бюджетної установи "Аграрний фонд" Простягнення 54 006,36 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача Деруга Г.О., представник за довіреністю;

Від відповідача Пронін О.А., представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором складського зберігання зерна від 06.06.2011р. №255/11.

Відповідач у письмових поясненнях послався на відсутність бюджетного фінансування з оплати послуг за договором.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.06.2011р. між Аграрним фондом (надалі - Поклажодавець) та ПАТ «Розівський елеватор» філія «Якимівський елеватор» (надалі - Зерновий склад) був укладений договір складського зберігання зерна №255/11 (надалі - Договір складського зберігання).

Відповідно до п. 1.1. Договору Поклажодавець зобов'язався передати на зберігання Зерновому складу зерно пшениці, житла, ячменю, кукурудзи (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає ДСТУ, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку Поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а Зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених договором умовах і в установлений строк повернути його Поклажодавцеві, або особі, зазначений ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.

24.04.2014р. між ПАТ «Аграрний фонд» (надалі - Новий кредитор) та ПАТ «Розівський елеватор» філія «Якимівський елеватор» (надалі - Первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №297-05/14.

Відповідно до п. 1.1. Договору цей Договір спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, Первісним кредитором Новому Кредиторові права вимоги, належного Первісному кредиторові, в межах яких Новий кредитор стає кредитором за договором складського зберігання зерна №255/11 від 06.06.2011 року, укладеним між Первісним кредитором та Аграрним фондом (надалі - Боржник).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Це передбачено в п.1.1. Договору, згідно якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор (позивач) набуває право вимоги, належне Первісному кредиторові за укладеним між Первісним кредитором та Боржником договором складського зберігання.

Відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Так, договір складського зберігання було вчинено у письмовій формі, в такій ж формі укладено і сам Договір відступлення.

Як встановлено ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, ПАТ «Розівський елеватор» філія «Якимівський елеватор» відступив, а ПАТ «Аграрний фонд» набув право вимоги від Аграрного фонду належне виконання всіх зобов'язань за договором складського зберігання зерна від 06.06.2011р. №255/11.

22.07.2014 ПАТ «Аграрний фонд» направив на адресу Аграрного фонду вимогу про сплату боргу, що також підтверджено представником відповідача.

Пунктом 3.1.5 Договору складського зберігання визначено, що після прийняття зерна на зберігання Зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно.

Як встановлено судом, на підтвердження прийняття зерна від Аграрного фонду, Зерновий склад видав складські квитанції на зерно від 22.12.2011 № 1983 та 1984, які відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» та розділу 3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики від 27.06.2003 № 198 є товаророзпорядчим документом, що видається зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом, та поклажодавцем та факт прийняття зерна на зберігання.

Отже, в період з 22.12.2011 по 31.12.2011 на зберіганні ПАТ «Розівський елеватор» філія «Якимівський елеватор» знаходилось 3 020,710 тонн зерна пшениці 2 класу 2011 року урожаю та 6 546,131 тонн зерна пшениці 3 класу 2011 року врожаю.

Відповідно до п. 4.4. Договору Поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна Поклажодавця на зберігання Зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Матеріалами справи підтверджено, що Зерновий склад надав Аграрному фонду акти виконаних робіт з розрахунками обсягів коштів зберігання зерна за надані послуги зберігання 1 699,717 тонн зерна пшениці 2 класу 2011 року урожаю та 2 164,146 тонн зерна пшениці 3 класу 2011 року врожаю в період з 23.12.2011р. по 31.12.2011р.

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи те, що відповідно до п. 4.3 Договору розмір відшкодування витрат за зберігання за тонну за місяць становить 17,50 грн., Зерновим складом Аграрному фонду за даний період було надано послуги із зберігання зерна на загальну суму 54 006,36 грн.

Таким чином, заборгованість Аграрного фонду перед ПАТ «Аграрний фонд» за неналежне виконання свого зобов'язання за договором складського зберігання зерна від 06.06.2011 №255/11, враховуючи умови договору про відступлення права вимоги від 24.04.2014 № 297-05/14 становить 54 006,36 грн.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України проводити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Аграрний фонд є бюджетною організацією, має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність в межах, визначених цим Законом. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політики у сфері сільського господарства.

Підпунктом 9.3.4. пункту 9.3. статті 9 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" встановлено, що утримання Аграрного фонду здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в межах кошторису, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства.

Пунктом 15 Положення про Аграрний фонд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2005 № 543 передбачено, що Аграрний фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету у межах кошторису, затвердженого Міністром аграрної політики та продовольства та погоджено з Мінфіном.

Відповідач не заперечив факт наявності заборгованості, проте послався на відсутність бюджетного фінансування.

Вказані заперечення відповідача судом не приймаються, в силу наступного.

Частина 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Окрім того, статтею 1 ЦК України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати наданих послуг, оскільки в разі відсутності коштів для оплати, відповідач мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати, а не чекати надання послуг.

Аналогічна правова позиція наведена в Постановах Вищого господарського суду №914/1760/13 від 13.11.2013р., №913/851/13 від 05.08.2013р., рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р.

Також, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446 вказується на те, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на черговий рік, не виправдовує бездіяльність установи яка фінансується з державного бюджету, і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Отже, в порушення умов договору та чинного законодавства України відповідач не оплатив зберігання товару і станом на день розгляду справи основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором склала 54 006,36 грн.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст. 629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

В силу положень ч.1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за зберігання товару належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за зберігання товару, що дає суду підстави задовольнити позов

позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 54 006,36 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної спеціалізованої бюджетної установи "Аграрний фонд" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, ідентифікаційний код 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, ідентифікаційний код 38926880) 54 006 (п'ятдесят чотири тисячі шість) грн. 36 коп. основного боргу, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 09.10.2014р.

Суддя І.І. Борисенко