Ухвала суду № 40830999, 25.09.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/7837/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовченко О. В.Номер провадження 22-ц/788/1764/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Таран С. А. , Собини О. І.

за участю секретаря - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 серпня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 серпня 2014 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» на користь ОСОБА_3 завдану їй моральну шкоду у розмірі 9750 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» на користь держави судовий збір у сумі 243 грн. 60 коп.

Вказане рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ПАТ «СМВО ім. М.В. Фрунзе», посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В доводах апеляційної скарги зазначається, що позивач вперше отримала професійне захворювання ще в 2005 році, коли правовідносини з приводу відшкодування моральної шкоди позивачу були врегульовані спеціальним законом, а саме: Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у відповідності до якого саме на відповідний Фонд покладалось відшкодування моральної шкоди працівнику.

Однак, вказаний Фонд не був притягнутий стороною у даній справі, а також судом не з'ясовано, чи здійснювалось раніше позивачу відшкодування моральної шкоди саме Фондом за встановлених у справі обставин.

Крім того, відповідач посилається на відсутність в матеріалах справи належним чином завіреної довідки МСЕК щодо позивачки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_5 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 23 липня 1975 року по 25 червня 2014 року працювала на різних роботах у ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе», в тому числі у шкідливих умовах праці, після чого була звільнена за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України (а.с.5-5а).

З акту розслідування хронічного професійного захворювання № 51 від 07 грудня 2005 року вбачається, що комісією у складі представників відповідача, лікаря відділення гігієни праці Сумської міської СЕС та страхового експерта з охорони праці міського відділу ФССНВ і ПЗ в м. Суми було проведено розслідування причин виникнення у позивача хронічних професійних захворювань (отруєння) і їй був встановлений основний діагноз: нейросенсорна туговухість ІІ ст. професійного ґенезу. Також встановлено супутній діагноз: нейроциркуляторна дистонія за змішаним типом: хронічний бронхіт у фазі ремісії; загострення хронічного інфекційно-алергічного арахноенцефаліта з ліхворно-гіпертензіонним та астено-невротичним синдромами. Поширений остеохондроз хребта з переважним ураженням шийного відділу зі стійким больовим синдромом та сенсорними ураженнями (а.с.6).

Крім того, відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання № 48 від 20 грудня 2006 року, складеного тим же складом комісії, також було проведено розслідування причин виникнення у позивача хронічних професійних захворювань (отруєння) і їй був встановлений основний діагноз: силікоз І ст., S/s, 1/1 повільний розвиток, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень І-ІІ ст. у фазі нестійкої ремісії; емфізема легень І ст., ЛН І-ІІ ст.; : нейросенсорна туговухість ІІІ ст. професійного характеру. При цьому встановлено, що вказані захворювання є професійні. Також встановлено супутній діагноз: нейроциркуляторна дистонія за змішаним типом; хронічний пієлонефрит у фазі нестійкої ремісії; хронічний інфекційно-алергічного арахно-енцефаліт з ліхворно-гіпертензіонним та астено-невротичним синдромами; РОХП з переважним ураженням шийного відділу зі стійким больовим синдромом; гіпертонічна ангіопатія сітківки (а.с.7).

Причиною професійних захворювань позивачки, як зазначено в обох актах розслідування хронічного професійного захворювання, стало проведення робіт в умовах підвищених рівнів інтенсивного шуму та загазованості, вібрації, фізичного перенавантаження.

Як зазначено у акті огляду Сумської МСЕК № 131 від 23 січня 2006 року, позивачу було первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 15 відсотків строком на один рік (а.с.24-27), а за висновком Сумської МСЕК від 29 січня 2007 року та від 17 січня 2012 року позивачу встановлена третя група інвалідності безтерміново, а також ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 65 відсотків безтерміново у зв'язку з профзахворюваннями (а.с.8, 16-19, 20-23).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на неналежному рівні виконував обов'язки з питань охорони праці стосовно позивача, порушував права позивача на безпечні умови праці, тому погіршився стан її здоров'я через професійні захворювання, у зв'язку з чим відбулась втрата нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, тобто позивачу була заподіяна моральна шкода, для компенсації якої судом визначена сума, з урахуванням принципу розумності і справедливості, враховуючи стан її здоров'я, наявність у неї третьої групи інвалідності, а також постійне підвищення рівня життя - у розмірі 9750 грн., яка правильно стягнута з ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Місцевим судом вірно встановлено і відповідачем не заперечується, що ОСОБА_3 працювала у відповідача, в тому числі і на роботах в умовах підвищених рівнів виробничого шуму, пилу, вібрації, а також за деякими показниками був присутній сам факт важкості праці та фізичне перенавантаження.

Робота позивача у шкідливих для здоров'я умовах стала наслідком її професійного захворювання і хоча їй вперше висновком МСЕК від 23 січня 2006 року була встановлена втрата працездатності в розмірі 15% (а.с.24-27), але враховуючи, що вона продовжувала працювати, а відповідач продовжував порушувати вимоги трудового законодавства на створення безпечних умов праці, (не дотримувався законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативи), тому висновком МСЕК від 17 січня 2012 року позивачу було встановлено вже втрату 65% професійної працездатності, встановлена 3 група інвалідності.

Отже, є помилковими доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки місцевим судом встановлено, що позивач внаслідок ушкодження здоров'я змушена вживати додаткові зусилля для організації свого життя, що спричиняє їй моральні страждання, які є більш тяжкими при наявності у неї 3-ї групи інвалідності, на відшкодування яких судом обґрунтовано, з врахуванням принципу розумності й справедливості, а також враховуючи постійне підвищення рівня життя визначено суму 9750 грн.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Установивши, що професійне захворювання позивач отримала унаслідок незабезпечення ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» безпечних і нешкідливих умов праці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачці дійсно була заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню саме роботодавцем.

Окрім того, для підтвердження вказаного висновку щодо відшкодування моральної шкоди необхідно врахувати, що на момент виникнення у позивача права на це (23 січня 2006 року) дію положень Закону України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що передбачав право потерпілих на виробництві осіб на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України, спочатку було призупинено, а потім скасовано відповідними Законами, тому обов'язок відшкодування такої шкоди не підлягає покладенню на вказаний Фонд, у зв'язку з чим відповідні посилання в апеляційній скарзі також не заслуговують на увагу.

Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність в матеріалах справи належним чином завіреної довідки до акту огляду МСЕК спростовується матеріалами справи, зокрема, копією акту огляду МСЕК від 17 січня 2012 року, а також наданим для огляду в судовому засіданні суду апеляційної інстанції оригіналом довідки до акту огляду МСЕК від 17 січня 2012 року (а.с.8, 16-19).

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив, чи здійснювалось відшкодування моральної шкоди позивачу Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за встановлених у справі обставин, то до них колегія суддів ставиться критично, оскільки протилежного відповідач не довів, а в судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивачка таку обставину заперечувала.

При цьому колегія суддів враховує і ті обставини, що після 2007 року позивачка і надалі працювала у відповідача, а останній продовжував порушувати її права щодо забезпечення належних умов праці і вже у 2012 році, тобто після внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» щодо виключення положення про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України їй було встановлено втрату професійної працездатності вже у розмірі 65%, а також встановлено третю групу інвалідності.

Таким чином, відповідач продовжував заподіювати моральну шкоду позивачу, у зв'язку з чим висновок місцевого суду про стягнення такої шкоди саме з відповідача на користь позивачки є правильним.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків місцевого суду не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду, враховуючи наявність доказів, які підтверджують факт заподіяння позивачу моральної шкоди.

Оскільки відповідач при подачі апеляційної скарги не сплатив судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, з нього на користь держави підлягає стягненню несплачена сума судового збору в розмірі 121,80 грн.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 серпня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» на користь держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 121 грн. 80 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -