Рішення № 40830994, 23.09.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №573/1033/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Свиргуненко Ю. М.Номер провадження 22-ц/788/1724/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Таран С. А. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також адвоката ОСОБА_8

на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 20 серпня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: відділ Держземагенства у Білопільському районі Сумської області, Білопільська міська рада Сумської області, про усунення перешкод у користуванні власністю та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, який в подальшому уточнила, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.

Починаючи з 2005 року, відповідачі, як сусіди по будинку, перешкоджають їй користуватись своєю власністю, так як кожен зі свого боку будинку у дворі самовільно встановили паркани, у зв'язку з чим вона не має можливості вільно потрапити з подвір'я у свою квартиру, яка знаходиться посередині будинку. Крім того, такими неправомірними діями відповідачів їй завдана моральна шкода, що виразилась у душевних стражданнях, яких вона зазнала внаслідок вчинення ними перешкод у володінні, користуванні і розпорядженні своїм майном та висловлювання на її адресу образ і погроз при намаганні потрапити у квартиру.

У зв'язку із зазначеним, вона просила суд зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні її частиною будинку шляхом знесення парканів та зобов'язати їх не замикати хвіртки з частини подвір'я, якою вони користуються, зняти з хвірток запірні пристрої, а також стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в сумі 3000 грн.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 20 серпня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_9.

Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_9 в користуванні належною їй на праві власності часткою будинку, розташованого по АДРЕСА_2 шляхом знесення внутрішніх парканів, якими розділений двір за вказаною адресою.

Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 зняти з хвіртки запірний пристрій.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_9 3000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в дольовому порядку на користь ОСОБА_9 по 431 грн. 28 коп. з кожного судових витрат.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Вказане рішення суду відповідачі та адвокат оскаржили в апеляційному порядку.

У своїх апеляційних скаргах вони, посилаючись на неправильність встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а в частині зобов'язання їх знести внутрішні паркани - закрити провадження у справі.

Доводи апеляційних скарг зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не були досліджені обставини, які мають значення для справи, зокрема, про те, що набрали законної сили рішення суду з приводу спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме: стосовно парканів, у зв'язку з чим судове рішення в зазначеній частині у даній справі необхідно скасувати, а провадження закрити.

До того ж, як стверджують відповідачі та адвокат, судом першої інстанції безпідставно не були застосовані строки позовної давності, оскільки суд не встановив, а також не прийняв до уваги, коли ж були побудовані внутрішні паркани, щодо яких виник спір, а також коло осіб, які їх побудували.

Крім того, як зазначено в апеляційних скаргах, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не обґрунтував підстави застосування солідарної відповідальності при стягненні моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_8 про задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 складається з трьох квартир.

З них квартира № 2 на праві приватної власності належить позивачці ОСОБА_9 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 вересня 2004 року, яку вона прийняла у спадщину після смерті ОСОБА_10 і зареєструвала вказане майно на своє ім'я на праві приватної власності 12 жовтня 2004 року в Білопільській госпрозрахунковій виробничій дільниці у складі КП «Сумське міське БТІ» (а.с.8, 9, 10).

Квартира № 1 у вказаному будинку на праві приватної власності належить ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 17 квітня 2009 року, право приватної власності на яку зареєстроване в Білопільській госпрозрахунковій виробничій дільниці у складі КП «Сумське міське БТІ» 24 квітня 2009 року, в якій він проживає разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 (а.с.46, 47, 48-51, 52-53, 54, 55).

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є наймачами квартири № 3 цього ж житлового будинку на підставі ордеру на жиле приміщення № 134 від 24 червня 1986 року, виданого згідно з рішенням Білопільського міськвиконкому від 20 червня 1986 року (а.с.96, 97, 98-100).

Дворова територія біля цього будинку знаходиться у спільному користуванні всіх мешканців.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 05 грудня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 лютого 2003 року, зобов'язано ОСОБА_11, колишню власницю квартири АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією вказаного житлового будинку, зокрема, шляхом знесення шиферного забору та предметів, за допомогою яких він прикріплений, що відділяв двір між квартирами № 1, яка на той час належала ОСОБА_11, і № 2, яка тоді належала ОСОБА_10 (а.с.137-138, 139).

Крім того, іншим судовим рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 28 січня 2005 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2005 року в частині спору щодо паркану, зобов'язано ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які були на той час власниками квартири АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні прибудинковою територією вказаного житлового будинку, зокрема, шляхом знесення шиферного забору та предметів, за допомогою яких він прикріплений, що відділяв двір між квартирами № 1, яка на той час належала ОСОБА_11 та ОСОБА_12, і № 2, яка тоді належала ОСОБА_10, а також зобов'язано ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зняти з хвіртки в дощатій огорожі, яка відділяє двір від вулиці з боку квартири № 1, всі замки і запори, і заборонено їм закривати хвіртку (а.с.140-141, 142-143).

Відповідно до постанови старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білопільського районного управління юстиції від 17 квітня 2008 року закрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23 травня 2005 року Білопільським районним судом Сумської області для виконання рішення цього ж суду від 28 січня 2005 року, а також рішення Апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2005 року, у зв'язку з повним фактичним виконанням судових рішень (а.с.144).

23 червня 2014 року комісією у складі юрисконсульта міської ради ОСОБА_13, інженерів-землевпорядників ОСОБА_14 та ОСОБА_15, а також дільничного інспектора міліції ОСОБА_16 був складений акт щодо обстеження житлових умов будинку АДРЕСА_2, за результатами якого комісія встановила, що з боку помешкання сім'ї відповідачів ОСОБА_4 хвіртка в паркані з вулиці запірних пристроїв не має, а з боку квартири відповідачів ОСОБА_7 на хвіртці в паркані з вулиці встановлений замок. Подвір'я цього житлового будинку розділене парканами, між якими є прохід (а.с.82-83, 84, 85).

Також зі схеми розташування квартир у будинку АДРЕСА_2 та обміру дворової території, складеної заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_14 та інженером-землевпорядником ОСОБА_15 при виїзді за місцем знаходження цього будинку, вбачається, що подвір'я житлового будинку розділене парканами, між якими є прохід до належної позивачці ОСОБА_9 квартири з боку помешкання відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 шириною 2 м. Ширина проходу з боку квартири відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до квартири позивачки становить 1,2 м. Всього ширина подвір'я, яким користуються відповідачі ОСОБА_7 становить 11 м, відповідачі ОСОБА_4 - 8,95 м, а в позивачки ОСОБА_9 - 5,6 м (а.с.123, 124).

Відповідно до довідки відділу Держземагенства у Білопільському районі Сумської області від 19 серпня 2014 року у них відсутня інформація щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, на якій знаходиться житловий будинок та інші споруди (а.с.136).

Задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідачів усунути позивачці перешкоди в користуванні належним їй на праві власності жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив із доведеності факту того, що внутрішні паркани, якими розділене подвір'я біля житлового будинку, де мешкають сторони, а також запірний пристрій на хвіртці в паркані з вулиці з боку квартири відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 створюють для ОСОБА_9 перешкоди в повній мірі вільно користуватись належним їй на праві власності нерухомим майном. Оскільки подвір'я навколо житлового будинку знаходиться в загальному користуванні сторін, а внутрішні паркани та вказаний запірний пристрій на хвіртці перешкоджають позивачці вільно користуватись належною їй на праві власності квартирою, що обмежує її право доступу до свого нерухомого майна, тому суд першої інстанції захистив порушене право ОСОБА_9 з боку відповідачів шляхом усунення перешкод у здійсненні нею права користування своїм майном, зобов'язавши їх знести внутрішні паркани, якими розділений двір за вказаною адресою, а також зобов'язавши ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зняти з хвіртки запірний пристрій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Виходячи з вимог ч.1, п.2 ч.2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Як вбачається з матеріалів справи, територія двору житлового будинку, де мешкають сторони та знаходяться їх жилі приміщення, є двором загального користування, а квартира позивачки розташована посередині житлового будинку, тобто між квартирами відповідачів.

Також матеріалами справи підтверджено, що подвір'я навколо цього жилого будинку розділене парканами, між якими є прохід до квартири позивачки, хоча з боку помешкань відповідачів на проходах встановлені хвіртки, на одній з яких, саме з боку сім'ї ОСОБА_7, встановлений запірний пристрій.

Таким чином, враховуючи, що право власності є непорушним, але наявність внутрішніх дворових парканів на подвір'ї біля будинку, як і запірного пристрою на хвіртці з боку квартири ОСОБА_7 створюють позивачці перешкоди для вільного користування нерухомим майном, тому суд у законний спосіб захистив порушене право позивача, зобов'язавши відповідачів усунути перешкоди для ОСОБА_9 в користуванні належною їй частиною житлового будинку, де знаходиться її квартира, шляхом знесення внутрішніх парканів у дворі, а також зобов'язавши ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зняти з хвіртки, якою вони користуються, запірний пристрій.

Отже, рішення суду в зазначеній частині є законним і обґрунтованим, постановленим на підставі належних та допустимих доказів, оцінених судом.

Доводи апеляційних скарг про те, що раніше суди вже розглядали спори стосовно знесення паркану, що розділяє двір в будинку, де мешкають сторони, у зв'язку з чим рішення в цій частині необхідно скасувати, а провадження - закрити, не заслуговують на увагу колегії суддів, так як з матеріалів справи вбачається, що сторонами спору, з приводу якого судами розглядались попередні справи, були інші особи, а саме: попередні власники - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (колишні власники квартири № 1) і ОСОБА_10 (колишня власниця квартири № 2) (а.с.137-138, 139, 140-141, 142-143).

Також колегія суддів критично відноситься до посилань в апеляційних скаргах про те, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не мають ніякого відношення до паркану, який встановлений у дворі будинку на теперішній час, оскільки вони ніби то його не будували, виходячи з того, що колишні боржники ОСОБА_12 виконали рішення суду і знесли паркан з тієї сторони будинку, де зараз мешкають відповідачі ОСОБА_4, про що свідчить постанова виконавчої служби від 17 квітня 2008 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду від 28 січня 2005 року (а.с.144), а протилежного відповідачі не довели, так як акт від 06 червня 2014 року, складений в тому числі і відповідачами, вказані обставини, зазначені в апеляційних скаргах, не спростовує (а.с.56).

Що стосується паркану з боку будинку, де мешкають ОСОБА_7, то допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_17 підтвердила, що теперішній паркан із шиферу побудував ОСОБА_5 замість колишнього деревяного.

Посилання відповідачів ОСОБА_5 на відсутність запірних пристроїв на хвіртці зі сторони їх частини будинку, що нібито зафіксовано в акті від 25 червня 2014 року (а.с.94) спростовується матеріалами справи, зокрема пізніше складеним актом від 02 липня 2014 року (а.с.135).

До посилань в апеляційних скаргах на пропуск позивачем строку позовної давності колегія суддів ставиться критично, враховуючи, що порушення прав позивачки з боку відповідачів, як встановлено матеріалами справи, триває і на даний час.

В той же час, колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг щодо відсутності підстав для стягнення з відповідачів моральної шкоди в солідарному порядку, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з вимогами ст.541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

Як передбачено ч.1 ст.1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Отже, виходячи з того, що матеріалами справи не доведено, що протиправні дії або бездіяльність відповідачів, внаслідок чого позивачка зазнала душевних страждань у зв'язку з порушенням її права власності щодо володіння, користування та розпорядження належним їй жилим приміщенням, про що йдеться у ст.ст.23, 386 ЦК України, носили взаємопов'язаний, спільний характер, тому відсутні підстави для притягнення їх до солідарної відповідальності, так як вони мають нести відповідальність у дольовому порядку.

Також, на думку колегії суддів, розмір відшкодування моральної шкоди є дещо завищеним, так як не в повній мірі враховані характер правопорушення, глибина душевних страждань позивачки, ступінь вини відповідачів, а також вимоги розумності і справедливості.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди необхідно змінити щодо виду відповідальності та суми стягнення, а саме: стягнути в дольовому порядку з відповідачів на користь позивача моральну шкоду по 100 грн. з кожного.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення в частині стягнення моральної шкоди з порушенням норм матеріального права, так як безпідставно притягнув відповідачів до солідарної відповідальності за заподіяну ними моральну шкоду, а розмір відшкодування є завищеним, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно змінити, стягнувши з відповідачів на користь позивача в дольовому порядку моральну шкоду в розмірі по 100 грн. з кожного. В іншій частині рішення суду є законним і обґрунтованим, отже, його необхідно залишити без змін.

Таким чином, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 20 серпня 2014 року в даній справі змінити в частині стягнення моральної шкоди, стягнувши з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 в дольовому порядку моральну шкоду, в розмірі по 100 грн. з кожного.

В іншій частині рішення Білопільського районного суду Сумської області від 20 серпня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -