Постанова № 40830666, 25.09.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2014 року 810/3479/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І., за участю секретаря судового засідання Глазун Т.О.,

представників позивача - Грабовецької Ф.Ф., Самсона Г.П.,

представника відповідача - Ступака Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Паливо-ТНК»до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Паливо-ТНК» з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.11.2011 №0000762301, №0000772301, №0000782301, №0000792301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 у справі № 2а-1043/12/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 27.05.2014 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своїй Ухвалі від 27.05.2014 Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами при вирішенні даної справи не було досліджено господарських операцій в розрізі отриманих позивачем від контрагентів товарів із застосуванням їх в подальшій господарській діяльності ТОВ «Паливо-ТНК».

Також, не було досліджено питання щодо правомірності формування валових витрат ТОВ «Паливо-ТНК» в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із контрагентами та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Крім того, судами при вирішенні даної справи не було досліджено та не дано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи первинним документам, а саме: договору відповідального зберігання від 01.09.2008, укладеного між ТОВ «Паливо-ТНК» та ПП «Самсон-К», звіту про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), акту прийому - передачі тощо.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2014 адміністративну справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І.

Під час нового розгляду справи представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паливо -ТНК» є юридичною особою, що зареєстрована Виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області 28.04.2004.

У період з 03.10.2011 по 11.10.2011 працівниками Фастівської ОДПІ Київської області проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2011 року, за результатами якої складено Акт від 18.10.2011 № 374/61/2301- 33171171.

Перевіркою, окрім іншого, встановлено порушення позивачем:

1) пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 3019041,98 грн.;

2) пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 752551,36 грн.;

3) пунктів 7.3 та 7.4 статті 7, пункту 4.1 статті 4 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України від 03.04.97 №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1948740,11 грн.;

4) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 983854,68 грн.;

5) пунктів 7.3 та 7.4 статті 7, пункту 4.1 статті 4 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР, в результаті чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів на суму 57806 грн.;

6) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення на загальну суму 61980,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства в частині заниження податку на додану вартість та податку на прибуток ґрунтуються на твердженні, що позивачем в перевіряємий період здійснювалась реалізація паливно-мастильних матеріалів (ПММ) без відображення доходів від такої реалізації у податковій звітності. На думку перевірячих, зазначений факт призвів до заниження позивачем валового оподатковуваного доходу, внаслідок чого позивачем не сплачено ПДВ з сум коштів, отриманих за реалізовані ПММ, та були занижені податкові зобов'язання позивача з податку на прибуток.

Також, відповідач вважає, що позивачем завищено валові витрати на суму 4413,23 грн. та податковий кредит на суму 882,73 грн. внаслідок включення до витрат та до податкового кредиту суми коштів, сплачених позивачем за послуги з технічного обслуговування сервісною службою касового апарату, який не належить товариству.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.11.2011:

- №0000762301, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 4421654,05 грн., (3771593,34 грн. - основний платіж, 650060,71 грн. - штрафні санкції);

- №0000772301 , яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі (3419780,82 грн., в т.ч. 2932594,79 грн. - основний платіж, 487186,03 грн. - штрафні санкції);

- №0000782301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 57806,00 грн.;

- №0000792301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 61980,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат та стосуються правомірності рішень контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Так, на час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно зі статтею 1 Закону № 168/97-ВР, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6); податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону № 168/97-ВР дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як передбачено абзацем 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Порядок формування валових витрат станом на момент виникнення спірних відносин був врегульований наступним чином.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Аналогічні положення містяться у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті Податкового кодексу України.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, щопідтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу Украни не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі -підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту здійснюється платниками податків у разі проведення операцій з придбання чи продажу товарів/послуг, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Як убачається з матеріалів справи, 01.09.2008 між позивачем та ПП «Самсон-К» було укладено договір відповідального зберігання, відповідно до умов якого, виконавець (позивач) брав на себе зобов'язання: надати замовнику (ПП «Самсон-К») послуги з прийому, зливу, зберіганню та видачі нафтопродуктів; забезпечити своєчасну видачу нафтопродуктів споживачам.

Згідно із пунктом 2 вказаного договору, сторони домовились, що позивач зобов'язаний був відпускати нафтопродукти через власну автозаправну станцію по дозвільним бланкам (талонам).

Відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних та актів прийому-передачі, у період з вересня 2009 року по червень 2011 року ПП «Самсон-К» безоплатно передавало на зберігання позивачу нафтопродукти (бензин та дизпаливо).

Також, в матеріалах справи містяться Договори на відпуск ПММ по талонах, укладені між ПП «Самсон-К» та рядом юридичних осіб.

На виконання умов вказаних договорів про відпуск ПММ по талонах, юридичні особи звертались до позивача, а останній, на виконання умов договору відповідального зберігання від 01.09.2008, відпускав таким юридичним особам нафтопродукти відповідно до пред'явлених талонів.

При цьому, як пояснив під час судового розгляду представник позивача, у зв'язку з тим, що відпуск нафтопродуктів без застосування реєстратора розрахункових операцій є технічно не можливим (колонки на АЗС зв'язані з касовими апаратами) та задля уникнення порушень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині реалізації/відпуску товару без застосування РРО, всі операції з відпуску юридичним особам-контрагентам ПП «Самсон-К» нафтопродуктів були проведені позивачем через РРО.

Проте, готівкові кошти юридичними особами за відпущені нафтопродукти ПП «Самсон-К» позивачу не сплачувались.

Відпущені позивачем по талонам нафтопродукти були власністю ПП «Самсон-К» та перебували у позивача лише на зберіганні.

В кінці кожного місяця позивачем та ПП «Самсон-К» складались Акти, у яких зазначалась кількість талонів та, відповідно, об'єм нафтопродуктів, відпущених позивачем.

В результаті здійснення вищенаведених операцій виникла ситуація, за якої у позивача виникла розбіжність між задекларованими податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість та сумою ПДВ у складі реалізованих товарів, відображеної у звітах про використання РРО.

Зазначений факт став підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за перевіряємий період на суму 3068743,06 грн. та про заниження позивачем валового оподатковуваного доходу на суму 15343715,30 грн. (вартість нафтопродуктів, відпущених позивачем за талонами контрагентам ПП «Самсон-К»).

Суд зазначає, що такі висновки податкового органу є помилковими з огляду на наступне.

Судом встановлено, що протягом 2009-2011 років позивач отримував від ПП «Самсон-К» на відповідальне зберігання та для відпущу по талонам нафтопродукти (Договір від 01.09.2008).

Вказані нафтопродукти відпускались позивачем безоплатно по талонам споживачам - контрагентам ПП «Самсон-К».

Також, в матеріалах справи наявні копії договорів, видаткові накладні, податкові декларації ПП «Самсон-К» за 2009-2011 роки та реєстри податкових накладних до них з яких убачається, що ПП «Самсон-К» продало ПСП «Кам'янка» та ПСП «Савервці» талонів на отримання нафтопродуктів (фактично продало нафтопродуктів) на загальну суму ПДВ 3068743,06 грн.

Саме про заниження позивачем ПДВ на 3068743,06 грн. дійшов висновку відповідач під час перевірки позивача.

При цьому, сума ПДВ у розмірі 3068743,06 грн. відображена ПП «Самсон-К» у власних податкових деклараціях як податкові зобов'язання та, відповідно, була сплачена підприємством до бюджету (за мінусом податкового кредиту за відповідні періоди).

Аналогічно вищенаведеному, загальна сума коштів, сплачених ПСП «Кам'янка» та ПСП «Савервці» за талони на відпуск нафтопродуктів була віднесена ПП «Самсон-К» до валового доходу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що не віднісши до власних доходів вартість нафтопродуктів, що перебували у ТОВ «Паливо-ТНК» на зберіганні, та які були відпущені товариством по талонам, позивач діяв в межах норм чинного законодавства та не допустив заниження валового доходу.

Також, позивачем правомірно не було віднесено до податкових зобов'язань з ПДВ суму ПДВ у складі вартості вищенаведених нафтопродуктів.

Донарахування відповідачем позивачу зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Самсон-К» та його контрагентами є по суті подвійним оподаткуванням, оскільки всі обов'язкові податки за вказаними відносинами вже нараховані та сплачені ПП «Самсон-К» та його контрагентами-покупцями.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 4413,23 грн. та податкового кредиту на суму 882,73 грн. внаслідок включення до витрат та до податкового кредиту коштів, сплачених позивачем за послуги з технічного обслуговування сервісною службою касового апарату, суд зазначає наступне.

Як убачається з акта перевірки, відповідач вважає, що оскільки касовий апарат, за обслуговування якого позивачем сплачено кошти, не є власністю ТОВ «Паливо-ТНК» та не перебувають на балансі підприємства, то позивачем не підтверджено факту використання придбаних послуг у межах власної господарської діяльності.

Суд не погоджується з таким твердженням податкового органу, оскільки в матеріалах справи наявний договір оренди вищезазначеного касового апарату (посилання на вказаний факт міститься і в акті перевірки). Через зазначений касовий апарат позивачем здійснювався і відпуск нафтопродуктів споживачам на АЗС позивача.

Наведене свідчить, що зазначений касовий апарат, орендований позивачем у ПП «Самсон-К», дійсно використовувався позивачем у власній господарській діяльності.

А відтак, віднесення позивачем до витрат та податкового кредиту сум коштів, сплачених позивачем за обслуговування касового апарату, є правомірним.

Таким чином, враховуючи надані представником позивача та досліджені судом первинні документи, суд дійшов висновку про помилковість тверджень податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 03.11.2011 №0000762301, №0000772301, №0000782301, №0000792301 прийняті безпідставно та підлягають скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції від 03.11.2011 №0000762301, №0000772301, №0000782301, №0000792301.

Стягнути з Державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Паливо-ТНК» сплачений судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 вересня 2014 р.