Ухвала суду № 40830305, 07.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3780/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С

У Х В А Л А

Іменем України

07 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Мамчура Я.С,

суддів: Шостака О.О., Желтобрюх І.Л.

при секретарі: Гімарі Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у відповідності до положень ст. 41 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу відповідача - Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сквирська круп'яна компанія» до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 03.02.2014р. № 0000192200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року - позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, посадовою особою Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сквирська круп'яна компанія» з питань правильності і правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «ЛІКОР ІНВЕСТМЕНТ» за період з 16.07.2013 по 30.07.2013, за результатами якої складено Акт від 20.01.2014 № 9/220/339454448 (далі - Акт перевірки).

За наслідками перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України - заниження податку на додану вартість за липень 2013 року в сумі 93000,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.02.2014 № 0000192200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 116250,00 грн., з них 93000,00 грн. за основним платежем та 23250,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Розглядаючи апеляційну скаргу колегія суддів звертає увагу на наступне.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано до суду податкову накладну від 31.07.2013 № 18 на суму 3100000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 51666,67 грн. і податкову накладну від 31.07.2013 № 17 на суму 248000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у сумі 41333,33 грн., акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2013 № ЛІ-0000018 і від 31.07.2013 № ЛІ-0000019.

Відповідно до квитанції № 1 і витягів з Єдиного реєстру податкових накладних № 8 і № 9 зазначені податкові накладні надіслані і зареєстровані у Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Як вбачається, позивачем були надані суду документи, які дають право підприємству сформувати податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «ЛІКОР-ІНВЕСТМЕНТ».

Так, судом першої інстанції було встановлено, що у подальшому позивач розірвав угоди, які були укладені між позивачем та ТОВ «ЛІКОР-ІНВЕСТМЕНТ» шляхом укладання додаткових угод від 07.08.2013 № 1та від 07.08.2013 № 1. Про дану обставину зазначає також податковий орган в Акті перевірки від 20.01.2013 № 9/220/33945448.

При цьому, у подальшому позивач відкоригував дані податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагента ТОВ «ЛІКОР ІНВЕСТМЕНТ» та подав 11.10.2013 до податкового органу Додаток № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», який був прийнятий податковим органом, що підтверджується даними квитанції № 2, яка наявна у матеріалах справи та в якій зазначено про прийняття Додатку № 5 11.10.2013 о 16:20 за реєстраційним номером 9063956790. Також, позивач подав до податкового органу уточнений розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, що підтверджується даними квитанції № 2, в якій зазначено про прийняття відповідачем уточнюючого розрахунку 18.10.2013 о 16:38 за реєстраційним номером 9066159545.

Отже, як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів, податковий орган прийняв подані позивачем Додаток № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» та уточнений розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Проте, при проведенні перевірки у січні 2014 року відповідач не врахував коригувань підприємством показників податкової звітності.

При цьому, апелянтом не було надано пояснень відносно того, з яких підстав прийнятій податковим органом у жовтні 2013 року уточненій податковій звітності було у подальшому присвоєно статус «Не визнано як податкова звітність».

У свою чергу, надані податковим органом листи «Про відмову у прийнятті податкової звітності» стосуються податкової звітності, яка подана 06.12.2013, а не 11.10.2013 та 18.10.2013. Крім того, як вбачається із розписки на даних листах, вони були отримані позивачем 17.01.2014, тобто більше ніж через два місяці після того, як позивачем була уточнена податкова звітність за липень 2013 року.

Отже, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість без урахування показників уточненої податкової звітності, та із порушенням вимог Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03.02.2014 № 0000192200 суперечить вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур

Судді: О.О. Шостак

І.Л. Желтобрюх

Ухвалу складено у повному обсязі 07.10.2014.

.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Шостак О.О.

Желтобрюх І.Л.