Постанова № 40829226, 06.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2014 року 16:50 № 826/12466/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом:ОСОБА_1до:Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києвіпро:скасування постанов від 22.04.2014 року ВП № 42715671 та ВП № 42715839,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про скасування постанов від 22.04.2014 року ВП № 42715671 «Про стягнення з боржника виконавчого збору» у розмірі 1 883,13 грн., «Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій» у розмірі 50,00 грн., а також від 22.04.2014 року ВП № 42715839 «Про стягнення з боржника виконавчого збору» у розмірі 1 883,13 грн., «Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій» у розмірі 50,00 грн.

Позивачка вважає стягнення виконавчого збору безпідставним та зазначає, що єдиною передумовою для стягнення виконавчого збору є невиконання боржником рішення у встановлений державним виконавцем строк для його добровільного виконання.

Разом з тим позивачка зазначає, що жодних постанов про відкриття виконавчого провадження, у яких би державним виконавцем встановлювався строк для добровільного виконання рішення, не отримувала, а тому тривалий час не знала про існування виконавчих проваджень, що з об'єктивних причин унеможливило добровільне виконання рішення суду у встановлений державним виконавцем строк.

Відносно стягнення витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, то, як зазначає позивачка, із постанов про їх стягнення вбачається, що державним виконавцем не складено акт про витрати та відповідачем не надано доказів понесення витрат, у зв'язку з чим позивачка вважає стягнення цих витрат безпідставним.

Відповідач, надавши матеріали виконавчих проваджень, заперечень проти позову до суду не подав. У той же час, представник відповідача у судове засідання не з'явився, доказів поважності причин неприбуття у судове засідання не надав. У зв'язку з цим та на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України судом ухвалено розглядати справу за відсутності відповідача.

При цьому, на підставі ч. 6. ст. 128 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно з додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2013 року у цивільній справі № 2-3739/12 вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частинах розмір застави в сумі 16 100 грн., розмір моральної шкоди в сумі 2 500 грн., а також суму сплаченого судового збору за вимогу матеріального характеру в розмірі 214,60 грн. та за вимогу моральної шкоди в розмірі 16,77 грн.

На виконання вказаного рішення судом видано два виконавчих листи від 24.03.2014 року, в одному з яких вказано стягувача ОСОБА_2, а в іншому ОСОБА_3

Як вбачається із наданих відповідачем матеріалів 27.03.2014 року відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві шляхом прийняття постанови відкрито виконавчі провадження № 42715839 та № 42715671. Запропоновано виконати рішення в семиденний строк з моменту відкриття виконавчого провадження.

У той же час, у зв'язку із несвоєчасним виконанням вимог постанов про відкриття виконавчих проваджень державним виконавцем винесені спірні у даній справі постанови від 22.04.2014 року ВП № 42715671 «Про стягнення з боржника виконавчого збору» у розмірі 1 883,13 грн., «Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій» у розмірі 50,00 грн., а також від 22.04.2014 року ВП № 42715839 «Про стягнення з боржника виконавчого збору» у розмірі 1 883,13 грн., «Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій» у розмірі 50,00 грн.

При цьому, в порядку статті 20 ЗУ «Про виконавче провадження» та у зв'язку із надходженням заяв стягувачів про направлення виконавчого документа за місцезнаходженням належного боржнику нерухомого майна, державним виконавцем винесені постанови від 22.04.2014 про закінчення виконавчих проваджень № 42715671 та № 42715839 і передачі матеріалів до ВДВС Бориспільського МРУЮ. При цьому, у постановах зазначено, що постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій додаються. Стягнень не проводилось.

Вирішуючи у взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (із змінами: надалі - Закон № 606), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст.5 Закону вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Частиною 1 статті 19 Закону встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною 5 статті 25 Закону передбачено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

У взаємозв'язку із наведеним суд зазначає, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 27).

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (ч. 3 ст. 27).

Частиною 5 статті 12 Закону передбачено, що сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

В даному випадку, під час розгляду даної справи, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не надано суду доказів направлення та вручення вказаних постанов про відкриття виконавчих проваджень ОСОБА_1 (боржнику). Разом з тим, наявні в матеріалах справи супровідні листи від 27.03.2014 року не можуть бути підтвердженням направлення та вручення боржнику вказаних постанов.

Тобто, аналізуючи наведені обставини суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено факту вручення постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження позивачці (боржнику у виконавчих провадженнях), а відтак і не доведено, що строк, встановлений для добровільного виконання, був реальним та позивачка могла б змогу виконати їх добровільно. З матеріалів справи вбачається, що фактично позивачка була позбавлена можливості виконати рішення суду у добровільному порядку, у встановлений у спірних постановах строк.

За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем законності прийняття оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, які за висновком суду не відповідають вищевказаним вимогам законодавства щодо підстав, за наявності яких може бути ухвалені постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. З огляду на наведене, постанови державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій не можуть вважатися правомірними та, відповідно, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене у сукупності та з наведених вище підстав суд в даному випадку приходить до висновку про задоволення позову та визнання протиправними і скасування постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Відносно ж розподілу судових витрат та прохання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, клопотання про що за своєю правовою природою не відноситься до складу власне позовних вимог (матеріально-правової вимоги до відповідача), слід зазначити, що відповідно до положень ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом (ч. 1). У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України (ч. 2). Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. 3).

Згідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, частина 3 статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, згідно із ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У той же час, надані під час розгляду справи: акт виконаних робіт від 08.09.2014 р., додаток № 2 від 29.07.2014 р. до договору про надання правової допомоги; квитанція про сплату послуг з правової допомоги, не містять жодної згадки про номер даної судової справи, про реквізити виконавчих проваджень та дати оскаржуваних у даній справі постанов державного виконавця, у зв'язку з чим не можуть вважатися документами, які підтверджують надання правової допомоги саме в рамках даної справи та у зв'язку з оскарженням постанов державного виконавця, визначених у позовній заяві по даній справі. Додаток № 2 при цьому містить посилання на підвідомчість спору, зокрема, Київському окружному адміністративному суді.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачці витрат на правову допомогу.

Керуючись вимогами 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати постанови відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, зокрема:

- від 22.04.2014 року ВП № 42715671 «Про стягнення з боржника виконавчого збору» у розмірі 1 883,13 грн., «Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій» у розмірі 50,00 грн.;

- від 22.04.2014 року ВП № 42715839 «Про стягнення з боржника виконавчого збору» у розмірі 1 883,13 грн., «Про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій» у розмірі 50,00 грн.

У відшкодуванні витрат на правову допомогу - відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін