Рішення № 40825432, 06.10.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7742/14 Справа № 183/2936/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Березюк В. В. Доповідач - Болтунова Л.М.Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів - Макарова М.О., Тамакулової В.О.

при секретарі - Куць О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2014 року по справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором № PVE0RX00470059 від 30.08. 2006 року, яка утворилась станом на 28.01.2013 року в розмірі 34 911,93 грн. та судові витрати.( а.с.3)

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2013 року позовні вимоги були задоволенні.

У листопаді 2013 року до суду звернувся відповідач з заявою про перегляд заочного рішення, і ухвалою суду першої інстанції від 28.01.2014 року вказане рішення було скасовано.

У подальшому, заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2014 року в позові було відмовлено.

З таким рішенням не погодився банк, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та задовольнити вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судове рішення відповідає вказаним вимогам закону.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2006 року між ЗАТ «Приватбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, який складається з заяви позичальника про видачу та обслуговування кредитної карти, Умов надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 1 595 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 30 серпня 2007 року.

Станом на 28 січня 2013 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 34 911,93 грн. та складається із заборгованості: за кредитом 1 595 грн.; по відсоткам за користування кредитом - 11 502,90 грн.; по пені за несвоєчасність виконання зобов*язань за договором -19 377,35 грн. та штрафам - фіксована частина 500 грн. і процентна складова - 1 638,66 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_2 не виконував щомісячні зобов'язання з погашення кредиту вже з 30 серпня 2007 року, у той час як із даним позовом банк звернувся до суду лише 18 лютого 2013 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно до п.5.5. умов надання споживчого кредиту фізичним особам, строк позовної давності за домовленістю сторін визначений тривалістю п*ять років.

Частина 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим.

Відмовляючи у задоволенні вимог, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що банк звернувся до суду з зазначеним позовом після спливу позовної давності.

При цьому, помилково, послався на п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», не звернувши уваги на те, що в ній роз*яснюється застосування судами ч.13, а не ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, у відповідності до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-126цс13, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов*язковою для всіх судів України, п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, за яким позовна давність за позовом повернення кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі, у системному зв*язку з самою ч.11 ст.11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої стороною договору споживчого кредиту.

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Розглядаючи справу після скасування заочного рішення від 09 жовтня 2013 року, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги обставини, на які послався відповідач у своїй заяві про перегляд цього рішення, а саме те, що позивач звернувся до суду після спливу п*ятирічного строку позовної давності, а також його клопотання про застосування судом цього строку давності. (а.с.57-59)

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги слід частково задовольнити, рішення суду - змінити в частині його обгрунтування, на підставі п.4 ст.309 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» - задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2014 року змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відповідно до даного рішення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий Л.М. Болтунова

Судді: М.О. Макаров

В.О. Тамакулова