Ухвала суду № 40815868, 02.10.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 р.Справа № 816/2539/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2014р. по справі № 816/2539/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокор"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Інфокор", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Полтаві, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2014р. по справі № 816/2539/14 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 02.10.2014 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, перебуває на обліку в якості платника ПДВ у ДПІ в м. Полтаві.

Відповідно до відомостей ЄДР (а.с. 37), основними видами господарської діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля (основний); виробництво іншого електричного устаткування; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; ремонт і технічне обслуговування інших машин і устаткування.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

ДПІ в м. Полтаві 04.11.2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" за період з 01 липня 2012 року по 31 серпня 2013 року.

Результати перевірки оформлені актом від 04 листопада 2013 року № 1498/16-01-22-09-12/38194558 (а.с. 8-23).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті за квітень 2013 року на 196238,00 грн., та завищено податковий кредит за квітень 2013 року на 196238,00 грн.

На підставі даного висновку Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310 (а.с. 24), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 196238,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 49060,00 грн.

Позивач, не погодившись із правомірністю прийняття податкового повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року № 0001122310, оскаржив останнє в порядку адміністративного узгодження. За результатами розгляду поданої ТОВ "Інфокор" скарги вищі контролюючі органи залишили скарги платника податків без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту за липень-серпень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС", також податковий орган виходив з документальної непідтвердженості господарської діяльності між позивачем та його контрагентом. Крім того, контролюючим органом враховано, що засновник зазначеного підприємства повідомив про свою непричетність до заснування, реєстрації та здійснення господарської діяльності ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС".

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

З матеріалів справи слідує, що між

Між ТОВ "Інфокор" (Покупець) та ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" (Постачальник) 01 березня 2013 року укладено договір поставки № 01/03-13 (а.с. 43-45).

Згідно умов вказаного Договору постачальник зобов'язується поставити продукцію, а Покупець - її прийняти та оплатити. Найменування продукції, кількість, ціна продукції узгоджується сторонами в Специфікаціях та Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного Договору. Сума договору складає 1176714,00 грн.

Умовами пункту 3 договору передбачено, що постачання продукції здійснюється у м. Києві.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від постачальника до покупця за певну грошову суму.

На виконання умов зазначеного договору сторонами складено специфікацію від 01 березня 2013 року № 1 (а.с. 46) щодо поставки електродвигунів.

17 квітня 2013 року контрагентом ТОВ "Інфокор" виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000067 (а.с. 98).

Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" податкову накладну від 17 квітня 2013 року № 12 (а.с. 50), виписану контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором

Надані позивачем копії платіжних доручень з відміткою банківської установи (а.с. 81-83), засвідчують факт виконання ТОВ "Інфокор" зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

На підтвердження факту отримання товару, обумовленого договором від 01 березня 2013 року № 01/03-13, позивачем надано копію видаткової накладної від 17 квітня 2013 року № РН-0000062 (а.с. 48) та витяг з оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 (а.с. 102).

В подальшому придбаний у ТОВ "Трак Сервіс Плюс" товар позивачем реалізовано на підставі договору поставки від 17 січня 2013 року № 111611311, укладеного між позивачем (Постачальник) та ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Покупець) (а.с. 51-55), що підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: специфікацією, видатковою накладною з відбитком штампа покупця про прийняття поставленого товару.

Придбані позивачем електродвигуни в кількості 12 штук доставлено ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залученим на підставі договору (а.с. 39-41) транспортом спеціалізованого перевізника (ФОП ОСОБА_2) за рахунок ТОВ "Інфокор" шляхом завантаження товару у ТОВ "Трак Сервіс Плюс" (м. Київ, вул. Картвелішвілі,7/2) та відвантаження на ВП "Складське господарство" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Кузнецовськ, Рівненська область), що потверджується актом виконаних робіт від 18 квітня 2014 року (а.с. 42), ТТН № 18/04 від 18 квітня 2013 року (а.с. 38).

Окрім того, з матеріалів справи слідує, що експедитором ФОП ОСОБА_2 перевезення електродвигунів здійснювалось автомобілем RENAULT-тягач, державний номерний знак НОМЕР_2 з причепом (державний номерний знак НОМЕР_3), вантажопідйомністю вище 20 тонн.

Оплата наданих експедитором послуг здійснена позивачем в повному обсязі в розмірі 3200 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с.100).

З матеріалів справи також слідує, що 15 березня 2013 року позивачем у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" придбано гнучкі муфти на суму 712,00 грн.

Факт отримання зазначеної продукції підтверджується видатковою накладною від 15 березня 2013 року № РН-0000032.

Для документального оформлення здійсненого правочину контрагентом позивача складено податкову накладну від 15 березня 2013 року № 3 (а.с. 49).

15 березня 2013 року контрагентом ТОВ "Інфокор" виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000037 (а.с. 97).

Оплата поставленого товару позивачем не здійснена та обліковується як кредиторська заборгованість ТОВ "Інфокор".

За наслідками здійснення поставки гнучких муфт ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" виписано податкову накладну від 15 березня 2013 року № 3 (а.с. 49).

На підтвердження факту отримання муфт гнучких позивачем надано копію видаткової накладної від 15 березня 2013 року № РН-0000032 (а.с. 47) та витяг з оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 (а.с. 101).

Доставка муфт здійснена позивачем самостійно із залученням власного автомобільного транспорту, який на підставі наказу ТОВ "Інфокор" від 22 травня 2013 року № 8 (а.с. 87) директором підприємства дозволено експлуатувати в службових цілях з метою перевезення малогабаритних вантажів.

Придбані 15 березня 2013 року у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" муфти гнучкі позивачем 22 травня 2013 року реалізовано ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод", що підтверджується видатковою накладною (а.с. 58), випискою з рахункового рахунка позивача про оплату муфт заводом (а.с. 82), довіреністю на право отримання ТМЦ представником покупця (а.с. 86).

Доставка товару на адресу ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" здійснена позивачем власним автомобільним транспортом, що з урахуванням неспецифічності та негабаритності вантажу, під сумнів не ставиться.

Вказані операції відображені позивачем в бухгалтерському обліку, що підтверджують рахунки бухгалтерського обліку, за якими суд встановив: 1) облік придбання ТМЦ у постачальника -рахунок 630 "Розрахунки з Постачальниками"; 2) оприбуткування ТМЦ та його списання на виробництво -рахунок 200 "Матеріали"; 3) оприбуткування та їх подальший продаж -рахунок 260 "Готова продукція". Віднесення позивачем сум до складу доходів та витрат відображено у деклараціях про прибуток підприємства у законодавчо встановлені терміни.

Також колегія суддів відзначає, що необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, є наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, придбання послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій.

Матеріалами справи підтверджено, що придбані у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" запчастини позивач використав у власній господарській діяльності шляхом їх реалізації третім особам.

Таким чином, в ході судового розгляду доведено, що позивачем правомірно на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, включено суми податку на додану вартість до складу свого податкового кредиту за відповідний період та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Стосовно контрагента позивача ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС", колегія суддів зазначає наступне.

Будь-яких даних про визнання недійсними або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію на момент здійснення досліджуваних господарських операцій судом не встановлено; контрагент перебуває в Єдиному державному реєстрі, а також має свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, що не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні.

ДПІ у м. Полтаві, не визнаючи правомірність формування податкового кредиту позивача, сформованого за результатами правочинів з ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС", виходила з того, що перевіркою документів наданих ТОВ "Інфокор" на підтвердження взаємовідносин з ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" встановлено ряд невідповідностей та неточностей.

Так, позивачем до перевірки не надано документів на підтвердження якості, походження, сертифікації придбаних у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" ТМЦ.

Відхиляючи зазначені доводи контролюючого органа колегія суддів зазначає що до придбаного позивачем товару законодавець не висуває обов'язкових вимог в частині оформлення сертифікаційних документів, паспортів якості тощо. Зазначені обставини виключають обов'язок суб'єктів господарювання складати, зберігати, передавати в межах реалізації умов договорів та надавати до перевірки такі документи.

Крім того, сертифікати на товар були передані при реалізації контрагентам позивача разом з товаром, законодавчих приписів, які б зобов'язували платника податків зберігати сертифікати якості на товар, законодавцем не передбачено.

Посилання відповідача на відсутність у ТТН конкретного місця розвантаження та навантаження ТМЦ, а також фактично здійсненого маршруту, спростовується відомостями копії ТТН від 18 квітня 2014 року № 18/04, яка містить усі необхідні реквізити та заповнені графи.

Доводи ДПІ у м. Полтаві про відсутність у контрагента позивача ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" основних фондів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, транспортних засобів, що на думку контролюючого органа ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій між таким підприємством та позивачем, суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується на суб'єктивних припущеннях, оскільки факт відсутності на балансі підприємства основних фондів, транспорту, нерухомості та трудових ресурсів не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати необхідне на підставі цивільно-правових та господарсько-правових договорів.

Таким чином, надані ТОВ "Інфокор" документи для перевірки, а саме: договір з постачальником, рахунки, видаткові, податкові накладні, документи, які підтверджують перерахування коштів, транспортування товару, а також документи, що підтверджують реалізацію придбаного у ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС" товару, свідчать про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "ТРАК СЕРВІС ПЛЮС".

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача акту.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2014р. по справі № 816/2539/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Григоров А.М. Подобайло З.Г.