Постанова № 40806871, 08.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 жовтня 2014 року № 826/12556/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страховання"

до

Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування постанов

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулась до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві про скасування постанов від 14.02.2014 ВП №34930034 про стягнення з боржника виконавчого збору та стягнення з боржника виконавчих витрат і постанов від 14.02.2014 ВП №34930006 про стягнення з боржника виконавчого збору та стягнення з боржника виконавчих витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у вказаних виконавчих провадженнях, державним виконавцем не було вчинено жодних дій, судові рішення на підставі яких було видано виконавчі документи оскаржено в апеляційному провадженні, тобто не набрали законної сили.

Відповідач - Відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві – письмових заперечень по суті позовних вимог суду не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження та надано сторонам час на подачу письмових пояснень по суті позовних вимог.

Судом неодноразово витребовувались від відповідача належним чином завірені копії виконавчих проваджень ВП №34930034, ВП №34930006, проте матеріали не надано.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 14.02.2014 у ВП №34930034 стягнуто з позивача (боржник у виконавчому провадженні) виконавчий збір у сумі 55,64 грн.

Також, Постановою Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 14.02.2014 у ВП №34930034 стягнуто з позивача витрати на проведення виконавчих дій в сумі 98,11 грн.

Крім того, постановою Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 14.02.2014 ВП №34930006 стягнуто з позивача виконавчий збір у сумі 4967,29 грн.

Постановою Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 14.02.2014 ВП №34930006 стягнуто з позивача витрати на проведення виконавчих дій в сумі 98,11 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання рішення суду здійснюється органом державної виконавчої служби у порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження” (далі - Закон).

Згідно ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Положеннями статті 2 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці.

Відповідно до статті 25 Закону, передбачено порядок прийняття виконавчого документа до виконання та дії державного виконавця.

Так, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з пред'явленням цього виконавчого документа.

Таким чином, зі змісту статті 25 Закону чітко вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору є фактичне здійснення державним виконавцем дій (заходів) з примусового виконання судового рішення.

Законом України “Про виконавче провадження” передбачені наслідки невиконання рішення у строк, установлений строк для добровільного виконання, зазначений в постанові про відкриття виконавчого провадження. Одним з яких є виконавчий збір, який стягується у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до статті 11 Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом.

Частиною першою статті 27 Закону передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Так, частиною другою статті 30 Закону встановлено, що строк виконання рішення державним виконавцем не може перевищувати 6 (шість) місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Положеннями статті 32 Закону визначено заходи примусового виконання рішень, а саме: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Наведені правові норми зобов'язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Позивач обґрунтовуючи позов зазначає, що відповідачем у виконавчих провадженнях ВП №34930006 та ВП №34930034 не здійснювалося жодних дій щодо виконання судового рішення із застосуванням заходів примусового виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як зазначено вище, судом неодноразово витребовувалось від відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень ВП №34930006 та ВП №34930034, проте вимоги суду відповідачем не виконано. Також, відповідачем не надано заперечень по суті позовних вимог.

Відповідач не виконав обов’язок визначений ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що відповідачем не надано жодних доказів вчинення дій у виконавчих провадженнях ВП №34930006 та ВП №34930034 щодо виконання судових рішень із застосуванням заходів примусового виконання, суд дійшов висновку, що дії щодо виконання судового рішення із застосуванням заходів примусового виконання відповідачем не вичнялись.

Законом України “Про виконавче провадження” обов'язковою передумовою виникнення у державного виконавця права на стягнення виконавчого збору з боржника визначено факт здійснення державним виконавцем дій спрямованих на примусове виконання рішення суду, а не факт невиконання боржником рішення суду в добровільному порядку у строк встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” постановлено, що відповідно до статей 45, 46 Закону “Про виконавче провадження” витрати виконавчого-провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно.

Тобто, із вищевикладеного вбачається, що виконавчий збір підлягає стягненню у разі проведення виконавчою службою дій щодо примусового виконання рішення.

Проте, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів вчинення ним таких дій щодо виконання виконавчого документа у примусовому порядку, а тому суд вважає неправомірним стягнення з позивача виконавчого збору у вказаних вище виконавчих провадженнях.

Щодо постанов про стягнення з позивача витрат на виконавче провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Закону витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кошти виконавчого провадження складаються з: авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Як вбачається зі змісту оскарженим постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження до таких витрат включено вартість конвертів, користування ЄДРВП, виготовлення документів (заправка картриджу та листи паперу), тобто фактично витрати на виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Враховуючи, що оскарженими постановами з позивача стягнено витрати на виконавче провадження, передбачені п. 6 ч. 4 ст. 41 Закону, факт виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження не заперечується позивачем, отже постанови про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження є обґрунтованими та правомірними, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у вказаній частині.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині, а саме щодо визнання протиправними та скасування постанов від 14.02.204 про стягнення виконавчого збору ВП №34930006 та ВП №34930034. Позовні вимоги в іншій частині не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 72, 128, 181, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 14.02.2014 ВП №34930006 про стягнення виконавчого збору.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві від 14.02.2014 ВП №34930034 про стягнення виконавчого збору.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог в іншій частині.

Постанова набирає законної сили в строк і в порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда