Постанова № 40803573, 02.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2014 року 11:30 № 826/12247/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп»

до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві

третя особа: ОСОБА_1

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Позивач 18.07.2014. звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив :

- зобов'язати відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві звільнити з-під арешту об'єкт нерухомого майна боржника, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1; накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 39727001.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що державним виконавцем при поверненні виконавчого документу стягувачу відповідно до ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на підставі п.9 ч.1 ст.47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» було проявлено бездіяльність та неправомірно не було вирішено питання про зняття арешту з предмету іпотеки, чим порушує право позивача, який є стягувачем у справі та Іпотекодержателем зазначеного предмета іпотеки.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, мотивуючи свою позицію аналогічно викладеному у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, суду надав письмові заперечення, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки він діяв відповідно до законодавства.

Представник третьої особи проти позову заперечував, поставив під сумнів повноваження позивача як іпотекодержателя та можливість сягнення боргу на його користь.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд встановив:

Позивач 1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп» - юридична особа (ЄДРПОУ 38213135), здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого загальними зборами учасників (протокол № 1 від 24.04.2012), та розташована за адресою :02097, м. Київ, вул. Радунська, буд.1/10, офіс 6.

Відповідач - відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві є підрозділом системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до нормам Закону України «Про виконавче провадження» та інших.

06.04.2006 між АБ «Банк Регіонального розгляду» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник та третя особа у справі) укладений кредитний договір № 27/10-5491, відповідно до якого, Банком надано Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 81 200,00 доларів США на придбання трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1.

Також, 06.04.2006 між АБ «Банк Регіонального розгляду» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець та третя особа у справі) укладений іпотечний договір № 027/ДЗ6221, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 2803, відповідно до якого в забезпечення зобов'язань Іпотекодавця, що визначені кредитним договором №27/10-5491 від 06.04.2006 у сумі 81 200,00 доларів США, остання передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат та має житлову площу 42,10 кв. м та загальну площу 71,70 кв.м.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.05.2012 у справі № 2-638/12 позов Акціонерного банку «Банк Регіонального розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто заборгованість у розмірі 634 234,80 грн.

Постановою державного виконавця відділу ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Сіренком С.В. від 11.09.2013, на підставі виконавчого листа № 2-683/12 від 15.01.2013, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, відкрито виконавче провадження № 39727001 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 634 234,80 грн.

Також, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження державного виконавця відділу ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Сіренка С.В. від 11.09.2013 по ВП № 39727001 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-638/12, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, накладено арешт на все майно та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, лише в межах боргу, що належать ОСОБА_1.

Згідно договору № 39 відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 29.08.2013 та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 02.09.2013, право вимоги за кредитним договором № 27/10-5491 та іпотечним поговором № 027/ДЗ6221 від 06.04.2006, АК «Банк Регіонального розвитку» відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дрім Фінанс».

В свою чергу, ТОВ «Фінансова компанія «Фрім Фінанс» згідно договору № 31 відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором від 16.09.2013 та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 16.09.2013, право вимоги за кредитним договором № 27/10-5491 та іпотечним поговором № 027/ДЗ6221 від 06.04.2006, відступило право вимоги на користь ТОВ «Юридична компанія «МТД груп» (позивач у даній справі).

Отже, разом з правом вимоги за кредитним договором ТОВ «Юридична компанія «МТД груп» було відступлено право за іпотечним договором, відповідно до якого боржник ОСОБА_1, в забезпечення зобов'язання по кредитному договору, передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Постановою про повернення виконавчого провадження стягувану державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві Шевченка М.Р. від 31.07.2014 ВП № ВП № 39727001 , виконавчий лист № 2-638/12, виданий 15.01.2013, відповідно до ст.. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на підставі п.9 ч.1 ст.47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувану.

14.08.2014 позивач звернувся до відповідача з питання зняття арешту з майна ОСОБА_1, яке було накладено в рамках ВП № 39727001.

Листом № 12497/03-35 від 14.08.2014 ВДВС Дарницького РУЮ у місті Києві повідомило ТОВ «Юридична компанія «МТД» про відсутність правових підстав для звільнення майна з-під арешту у зв'язку із поверненням виконавчого документа стягувачу.

Згідно ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Позивач із діями відповідача щодо не зняття арешту на майна боржника та заборони його відчуження при поверненні виконавчого документу стягувачу, не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються його права та інтереси,у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

На підставі норм ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Оскарження, зокрема, дій державного виконавця передбачено ст.181 КАС України, ст. 13 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 3 ст. 6, ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені нормами Закону України «Про виконавче провадження».

У відповідності до ст. 1 вказаного Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону регламентовані права та обов'язки державного виконавця.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 Закону).

У відповідності до ч.3 ст.11 вказаного Закону, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку тощо.

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ст.57 Закону ).

Із аналізу наведених норм свідчить, що після відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен у повному обсязі вчиняти виконавчі дії, направлені, у першу чергу, саме на виконання виконавчого документа, у тому числі, здійснювати накладання арешту на майно боржника та оголошення заборони його відчуження.

Порядок повернення виконавчого документу стягувану регламентований нормами ст. 47 Закону «Про виконавче провадження».

Перелік підстав для повернення виконавчого документу, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, стягувану, викладений у ч.1 зазначеної статті Закону.

Зокрема, виконавчий документ повертається стягувачу у разі наявності встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»).

У даних правовідносинах заборона щодо звернення стягнення на майно боржника встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який вступив в законну силу 07.06.2014 та під дію якого підпадає боржник (третя особа у справі ОСОБА_1) .

Згідно ст.1 вказаного Закону, протягом його дії, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Щодо зняття арешту, накладеного на майно боржника, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Підставлю для прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає, крім іншого,ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»

Отже, згідно ч.1 зазначеної статті Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (ч.2 ст. 50 Закону ).

Із аналізу вказаних норм вбачається, що законодавцем передбачено зняття арешту з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документу органу який його видав, зокрема, до суду. Вказані норми не передбачають зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документу саме стягувачу

Також, окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню, визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 N 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за 489/20802.

Згідно п.3.17 Інструкції, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Суд зауважує, що наведені положення Інструкції не суперечать ст. ст. 47, 50 Закону України «Про виконавче провадження» і не дозволяють органу державної виконавчої служби зняти арешт з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа саме стягувачу.

Але, в той же час, норми Закону України «Про виконавче провадження» не виключають можливості зняття арешту з майна, належного боржнику, при поверненні виконавчого документа стягувачу.

Так, ст.60 Закону, передбачає порядок та випадки зняття арешту з майна.

Згідно ч.1 казаної статті Закону, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (ч.3 ст. 60 Закону).

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований (ч.4 ст.60 Закону ).

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.60 Закону).

Також, у відповідності до п. 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень про повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у ст. 47 Закону. При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання

Відновлення виконавчого провадження регламентоване нормами ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно ч.1 ст. 51 Закону, у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Перелік підстав для відновлення виконавчого провадження є вичерпним.

Втім, суду не надано доказів наявності зазначених вище підстав для відновлення ВП № 39727001.

Отже, провадження після повернення виконавчого документу не буде проводитись, а майно боржника залишиться під арештом, тобто арешт майна боржника буде існуватиме окремо від виконавчого провадження.

У разі ж повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, питання щодо відкриття виконавчого провадження буде вирішене на загальних підставах за приписами Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, арешт з майна боржника ОСОБА_1 може бути знятий в судовому порядку згідно ч. 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», так як виконавчий документ повернутий стягувачу і необхідність забезпечення виконання рішення суду шляхом накладення арешту відпала.

Оцінюючи правомірність постанови відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Також, відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, бездіяльністю відповідача порушуються інтереси позивача, що надає право суду зобов'язати виконавчий орган зняти арешт з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження ВП № 39727001, з огляду на те, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідно наявні законні підстави для їх задоволення.

Втім, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.09.2013 у ВП № 39727001, державним виконавцем було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 лише у межах суми боргу, тоді як вимогою даного позову є зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту об'єкт нерухомого майна боржника, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1; накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 39727001.

Отже, з урахуванням приписів ч.2 ст. 11 КАС України, суд вважає, що для захисту прав позивача, порушених бездіяльністю відповідача, позов підлягає задоволенню у межах позовних вимог, заявлених ТОВ «Юридична компанія «МТД груп».

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

З огляду на викладене вище вбачається, що відповідач при винесенні спірних наказів діяв у межах повноважень, але не у спосіб, що передбачений діючим законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 за № 4901-УІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на викладене суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка відповідача.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 181, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп», задовольнити повністю.

Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві зняти арешт з об'єкту нерухомого майна боржника ОСОБА_1, а саме: квартири, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1; накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 11 вересня 2013 року у ВП № 39727001.

Судові витрати в сумі 73,08 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «МТД груп» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій