Рішення № 40796195, 07.10.2014, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4533/14

Справа №754/10769/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

07.10.2014 року Деснянський районний суд міста Києва

Головуючого - судді Галась І.А.

при секретарі - Фацул М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київфарм", 3-тя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київфарм", в якому просила (з урахуванням уточнень) скасувати наказ 11 квітня 2014 року за № КФ00000023-0000055 про її звільнення та поновити її на посаді начальника відділу маркетингу та реклами Товариства з обмеженою відповідальністю "Київфарм"; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 5000 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що відповідно до трудового договору, укладеного 22 серпня 2013 року між сторонами, вона була прийнята на роботу в ТОВ «Київфарм» на посаду начальника відділу маркетингу та реклами із 23 серпня 2013 року по 01 січня 2014 року. Оскільки після 01 січня 2014 року трудові відносини тривали і жодна із сторін не вимагали їх припинення, то відповідно до вимог ч.1 ст. 39-1 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним на невизначений строк. Наказом від 11 квітня 2014 року за № КФ00000023-0000055 її було звільнено з посади маркетингу та реклами за угодою сторін з 12 травня 2014 року. Дане звільнення позивачка вважає незаконним, виходячи з наступного. Заява про звільнення з роботи за угодою сторін від 11 березня 2014 року була написана нею під тиском директора ТОВ «Київфарм» ОСОБА_2, перебуваючи під тиском ОСОБА_2, хвилюючись за свій стан здоров»я, а також за здоров»є майбутньої дитини, вона вимушена була написати дану заяву, хоча насправді не збиралась звільнятись. Тому до звільнення 28 квітня 2014 року на адресу відповідача позивачем було направлено заяву, в якій просила вважати її заяву від 11 березня 2014 року недійсною та продовжити трудові відносини з ТОВ «Київфарм». Позивачка зазначає, що з 08 травня 2014 року по 23 травня 2014 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні в Київському міському родильному будинку № 1 та з 24 травня 2014 року по 06 червня 2014 року перебувала на денному стаціонарі у філії №2 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр Деснянського району м. Києва», що підтверджується відповідними листками непрацездатності. Із 10 червня 2014 року по 13 жовтня 2014 року їй видано листок непрацездатності №874733 по вагітності та пологах. Посилаючись на ст. 184 КЗпП України вважає, що її звільнили незаконно, а тому просить поновити її на посаді начальника відділу маркетингу та реклами ТОВ «Київфарм». Також зазначає, що їй була заподіяна моральна шкода, яка полягає у її душевних стражданнях, пов'язаних із примушенням її до написання заяви про звільнення під час вагітності, незаконним звільненням із займаної посади. Внаслідок протиправних дій директора ТОВ «Київфарм» ОСОБА_2 погіршився її стан здоров»я, збільшились її витрати на ліки, вона була змушена звертатись до юридичної консультації за юридичною допомогою та нести додаткові витрати. В зв'язку із викладеним вище просить позовні вимоги задовольнити.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. Зроблена в судовому засіданні пропозиція позивача укласти мирову угоду була відхилена представником відповідача.

Представник відповідача ТОВ «Київфарм» та представник 3-ї особи ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. В наданих суду запереченнях зазначив, що позивач та відповідач досягли угоди про звільнення позивача 12 травня 2014 року. З огляду на наведене наказом № КФ-00000046-0000000241 від 29.04.2014 року відповідач розпорядився зарахувати з 13 травня 2014 року на посаду начальника відділу маркетингу та реклами департаменту комерції іншого працівника. 30 квітня 2014 року відповідач отримав від позивача заяву, в якій остання просила вважати недійсною її заяву про звільнення. У відповідь відповідач листом №166 від 08.05.2014 року повідомив, що в зв'язку з призначенням на вказану вище посаду іншого працівника, відповідач не може вважати відкликаною заяву позивача про звільнення, отже, пропозицію позивача щодо продовження трудових відносин відповідач правомірно відхилив. Представник відповідача наголосив, що позивачку було звільнено за угодою сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України), а не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Недопущення звільнення вагітних жінок таким чином запроваджено ст. 184 КЗпП України саме для випадків звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, і не запроваджено для випадків звільнення за угодою сторін. Отже, посилання позивачки на вказану норму законодавства України є безпідставними. З огляду на наведене в задоволенні позовних вимоги просить відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу №276-к від 23.08.2013 року виданого ТОВ «Київфарм» про прийняття на роботу, ОСОБА_1 була прийнята на посаду начальника відділу маркетингу та реклами департаменту комерції з 23 серпня 2013 року за основним місцем роботи та окладом згідно штатного розпису. Підстава: заява ОСОБА_1 від 22.08.2013 року. (а.с.46)

22.08.2013 року між сторонами було укладено трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 приймається на роботу в ТОВ «Київфарм» на посаду начальника відділу маркетингу та реклами. Даний договір діє з 23.08.2013р. по 01.01.2014р. (п.6.1 договору) (а.с.34)

11.03.2014 року ОСОБА_1 звернулась до директора ТОВ «Київфарм» ОСОБА_2 з заявою, в якій просила звільнити її по угоді сторін 12.05.2014 року. (а.с.47)

Згідно наказу № КФ-00000023-0000000055 (розпорядження) ТОВ «Київфарм» про припинення трудового договору (контракту) від 11.04.2014 року ОСОБА_1 була звільнена 12 травня 2014 року з посади начальника відділу маркетингу та реклами департаменту комерції за згодою сторін, згідно ст. 36 п.1 КзпП України. (а.с.48)

Відповідно акту про відсутність на службі (роботі) співробітника, працівника від 12.05.2014 року, начальник ВМР ОСОБА_1 була відсутня на службі протягом робочого дня. Зміст даного акту підтверджено особистими підписами керівника ДПК Левченко Н.С., керівника ДК Біленко О.П., комерційного директора Тимченко О.В. (а.с.55)

29.04.2014 року позивач відправила поштою відповідачу заяву, в якій просила вважати недійсною її заяву про звільнення з 12.05.2014 року в зв'язку з тим, що вона була написана під тиском директора ТОВ «Київфарм» ОСОБА_2 в зв'язку з її вагітністю. Звільнятися вона не бажала, про що повідомляла директора, трудові відносини з компанією ТОВ «Київфарм» планує продовжувати. (а.с. 49)

З листа ТОВ «Київфарм» до ОСОБА_1 вбачається, що ТОВ «Київфарм» не вважає її заяву про звільнення відкликаною, оскільки відповідно до наказу № КФ-00000046-0000000241 від 29.04.2014р. з 13.05.2014р. на посаду начальника відділу маркетингу та реклами має бути зарахований інший працівник. (а.с.53)

Відповідно п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», - судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

Таким чином, якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 власноручно написала заяву, в якій вона просила звільнити її за угодою сторін 12.05.2014 року.

Разом з тим, звернення позивачки до відповідача з заявою, в якій вона просить вважати недійсною її заяву про звільнення та її одностороннє волевиявлення щодо цього не може бути достатньою підставою для анулювання домовленості сторін про припинення трудового договору, оскільки можливе лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Посилання позивача на ст. 184 КЗпП України, якою визначено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, частина третя якої встановлює, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням, суд вважає безпідставним, оскільки зі змісту даної норми закону вбачається, що вона стосується випадків, коли звільнення відбувається з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та, таким чином, дія передбачених даною статтею гарантій не поширюється на випадки, коли звільнення відбувається за угодою сторін.

Згідно ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Протягом судового розгляду позивачкою не було надано доказів, які б свідчили про існування факту взаємного анулювання сторонами домовленості про її звільнення за угодою сторін відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, здійснення тиску на позивача.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1167 ЦК України Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності...... Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В ході судового розгляду позивачем не були надані суду докази які б підтверджували порушення відповідачем її законних прав та завдання їй моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.10, 60, 88, 179, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 36 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київфарм", 3-тя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: