Ухвала суду № 40787724, 01.10.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2222/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Мумига І.М.

Доповідач Єгорова С. М.

УХВАЛА

Іменем України

01.10.2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі: головуючого судді: Єгорової С.М.

суддів: Дуковського О.Л., Франко В.А.

із секретарем: Лазаренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення невиплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії, та зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання трудового договору та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2014 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом до фізичної особи-підприємця (ФОП) ОСОБА_3, в якому з урахуванням доповнень та уточнень просила стягнути невиплачену заробітну плату в сумі 5737 грн. за період з 01.07.2013 року по 30.11.2013 року, у відшкодування заподіяної порушенням її трудових прав моральної шкоди - 5000 грн. та зобов'язати прийняти листок непрацездатності, виданий Компаніївською центральною районною лікарнею Кіровоградської області, згідно якого надається допологова та післяпологова відпустка, з подальшим направленням його за належністю для отримання нею допомоги. Посилалась на те, що вона працює у відповідача реалізатором (продавцем) в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" відповідно до укладеного 06.03.2007 року трудового договору між працівником і фізичною особою, що зареєстрований у Компаніївському районному центрі зайнятості. Відповідач ОСОБА_3 за вищезазначений період не виплатила їй заробітну плату, а починаючи з листопада 2013 року не допускає її до роботи, а також відмовляється прийняти лікарняний листок та вчинити дії по його оформленню для отримання нею допомоги по вагітності і пологах. В травні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила розірвати з 21.03.2014 року трудовий договір, укладений між сторонами 06.03.2007 року, який зареєстрований 06.03.2007 року за № 20 в Компаніївському районному центрі зайнятості, та зобов»язати ОСОБА_2 надати трудову книжку для внесення запису про її звільнення у відповідності до вимог ч. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стянуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату у розмірі 5 737 грн. за період з 01.07.2013 року по 30.11.2013 року. В частині стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн. відмовлено. Зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 прийняти листок непрацездатності, виданий Компаніївською центральною районною лікарнею Кіровоградської області, згідно якого надається допологова та післяпологова відпустка, з подальшим направленням його за належністю для отримання ОСОБА_2 допомоги.

У задоволенні зустрічної позовної заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про розірвання трудового договору та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права порушується питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення її зустрічного позову.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її відхилити, посилаючись на законність ухваленого у справі судового рішення в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 06.03.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено безстроковий трудовий договір, згідно якого ОСОБА_2 прийнято на посаду реалізатора в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» з мінімальною заробітною платою, встановленою законодавством України, на місяць. (а.с. 7,8).

Відповідно до п.3 укладеного трудового договору від 06.03.2007 року між сторонами, фізична особа зобов»язується оплачувати працю працівника в розмірі мінімальної заробітної плати на місяць встановленої чинним законодавством.

Відповідно довідки № 02-52/103/02 від 12.03.2014 року трудовий договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований 06.03.2007 року у Компаніївському районному центрі зайнятості Кіровоградської області і станом на 12.03.2014 року є діючим (а.с. 9).

Згідно довідки про доходи від 11.01.2014 року ФОП ОСОБА_3 нарахована заробітна плата ОСОБА_2 за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2013 року по 1147,00 грн., грудень 2013 року - 1 218,00 грн., а всього 6 953,00 грн.

Територіальною державною інспекцією з питань праці у Кіровоградській області під час перевірки за заявою ОСОБА_2 встановлено порушення ст. 30 Закону України «Про оплату праці» щодо обов»язку власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи, а також бухгалтерський облік витрат на оплату праці та ст. 115 КЗпП України щодо строків виплати заробітної плати, оскільки з липня 2013 року виплата заробітної плати ОСОБА_2 не проводилась (а.с. 17).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Належних доказів виплати заробітної плати ОСОБА_2 відповідачем не надано і клопотань про їх витребування не заявлялось.

Податкові розрахунки сум доходу нарахованого на користь платників податку і сум утриманих з них податку ОСОБА_3 до Долинської ДПІ за третій і четвертий квартал 2013 року не підтверджують виплату нарахованої заробітної плати ОСОБА_2 (а.с. 79-80).

Не спростовує висновку суду про наявність заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 у зв"язку з невиплатою заробітної плати у розмірі 5 737 грн. за період її роботи з 01.07.2013 року по 30.11.2013 року і надана відповідачем постанова про закриття кримінального провадження (а.с.131).

Відповідно до ч.3 ст. 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата, як зазначено в ч.1 ст. 1 Закону України « Про оплату праці» та ч.1 ст. 94 КЗпП України, - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 КЗпП України встановлено, що право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону України «Про оплату праці»). Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівника не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ст. 97 Кодексу законів про працю, ст. 15 і 24 Закону України «Про оплату праці).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Враховуючи відсутність доказів про виплату заробітної плати ОСОБА_2 відповідачем, суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність стягнення заборгованості по заробітній платі в межах заявлених позовних вимог - в розмірі 5737 грн.

Довідками з Компаніївської центральної районної лікарні Кіровоградської області від 25.11.2013 року та 20.01.2014 року, ОСОБА_2 підтверджено перебування на обліку в жіночій консультації по вагітності. (а.с. 10).

Згідно листка непрацездатності, виданого 01.04.2014 року Компаніївською центральною районною лікарнею Кіровоградської області позивач ОСОБА_2 перебуває на лікарняному з 01.04.2014 року по 05.08.2014 року. (а.с. 38).Згідно ст. 253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

В пункті 12 укладеного трудового договору між сторонами також зазначено, що працівники, які працюють у фізичних осіб за трудовим договором, підлягають загальнообов"язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: 1) до пологів - 70 календарних днів; 2) після пологів - 56 календарних днів, починаючи з дня пологів.

Працівники, застраховані у Фонді соцстрахування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, при настанні страхового випадку мають право на матеріальне забезпечення (п. 1 ст. 4 Закону України «Про обов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими похованням» № 2240-III від 18.01.2001 року).

Надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами (так званої декретної відпустки) передбачено ст. 179 Кодексу законів про працю України та ст. 17 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року.

Відповідно до Закону України «Про обов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими похованням» особи, що працюють за трудовим договором, мають право на отримання допомоги у зв"язку з вагітністю та пологами.

Підставою для відпустки та отримання допомоги є лікарняний лист із жіночої консультації, виданий згідно з п. 1 ст. 51 Закону № 2240-III.

Суд правомірно вважав, що відповідач зобов»язаний прийняти від ОСОБА_2 лікарняний лист та оформити його для можливості останньою отримати допомогу та відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами.

З дотриманням вимог статей 213-215 ЦПК України суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 у тій частині, що є предметом розгляду апеляційного суду, врахував вищезазначені положення, вирішив трудовий спір у спосіб, що передбачений законом та застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

Правильним є висновок про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_3 щодо розірвання трудового договору в судовому порядку, виходячи з того, що вона як роботодавець при наявності передбачених законом підстав не була позбавлена можливості видати наказ про звільнення, здійснити реєстрацію розірвання трудового договору у районному центрі зайнятості за відсутності працівника. Такий висновок відповідає вимогам законодавства України про працю, які передбачають певний порядок звільнення працівника за ініціативою адміністрації.

Статтею 18 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

У відповідності до наказу Міністерства праці та соціальної політики в Україні № 260 від 8 червня 2001 року зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745 «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою» у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір.

Відповідно до статті 36 КЗпП України, підставами припинення договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Звільнення працівника повинно відбуватися за наказом у якому зазначаються підстави для звільнення.

Згідно статті 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 232 КЗпП України передбачено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу.

Таким чином, звернення ФОП ОСОБА_3 до суду з позовом про розірвання трудового договору не відповідає передбаченим законодавствам про працю України способам захисту трудових прав та інтересів.

Крім цього, за змістом пп. 8 - 10 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року N 260, зняття з реєстрації трудового договору у разі його розірвання за ініціативою фізичної особи у випадках, визначених КЗпП України, за відсутності працівника, проводиться протягом трьох робочих днів відповідальною особою центру зайнятості, за умови подання фізичною особою визначених цим Порядком документів, про що робиться запис у книзі реєстрації трудових договорів. У цьому випадку центр зайнятості повідомляє працівника про зняття з реєстрації трудового договору та інформує про це Пенсійний фонд не пізніше наступного робочого дня після її проведення.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди судове рішення не оскаржене, тому апеляційним судом не переглядається.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій, в частині, що переглядається апеляційним судом, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішення.

Судом першої інстанції повно встановлені фактичні обставини справи на основі об"єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Тому, враховуючи вимоги ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: