Постанова № 40775350, 29.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 року Справа № 876/8066/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини А 4239 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року у справі №819/1375/14-a за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 4239 про стягнення грошової компенсації,-

В С Т А Н О В И В :

16.06.2014 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Військової частини А4239, просила стягнути з Військової частини А4239 невиплачену грошову компенсацію взамін належного до видачі речового майна на суму 4 709,58 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.07.2014р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військова частина А4239 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.07.2014р. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що положення п.2 ст.9-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновило свою редакцію лише після прийняття Конституційним судом України Рішення від 22.05.2008р. №10рп/2008 і регулює порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі. Положення п.2 ст.9-1 вказаного Закону не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби. Дані обставини судом не враховано. До того ж, будучи бюджетною установою та не отримуючи фінансування на виплату компенсації за неодержане речове майно, Військова частина А4239 позбавлена можливості здійснювати спірні виплати у встановленому порядку.

Сторони явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про розгляд справи, що за таких обставин є можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом командира 11 окремої артилерійської бригади (по особовому складу) від 23 грудня 2013 року №29-ПМ позивач звільнена відповідно до п. «г» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас Збройних Сил України у зв'язку із реформуванням Збройних Сил України, та наказано вважати такою, що справи та посаду здала.

З 24.12.2013р. позивач виключена із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлена для зарахування на військовий облік до Тернопільського ОМВК Тернопільської області згідно наказу командира військової частини А1769.

Під час проходження служби позивач перебувала на всіх видах забезпечення, в тому числі і речового в ВЧ А1769.

Згідно довідки-розрахунку №36 від 16.12.2013р. виданою речовою службою військової частини А1769, розрахунок вартості речового майна, належного позивачці на день звільнення, становить 4709,58 грн.

Згідно витягу з наказу командира військової частини А1769 від 24.12.2013р. зазначено, що позивач не отримала речове майно на суму 4709,58 грн., компенсація за яке не виплачена.

Згідно довідки №116/2/2/1499 від 14.02.2014р. військова частина А1769 (м. Тернопіль) розформована, а її правонаступником є військова частина А4239 (м. Хмельницкий).

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року №2011-XII в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або, за бажанням військовослужбовця, грошову компенсацію замість них.

Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів». Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 3 листопада 2006 року №328-V статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абзац перший пункту 2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 2).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 №489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено на 2007 рік, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI статтю 9-1 цього Закону виключено (підпункт 3 пункту 67 розділу II Закону №107-VI).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 підпункт 3 пункту 67 розділу II Закону №107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки позивач звільнилась зі служби 23 грудня 2013 року, тобто після прийняття рішення Конституційним Судом України, то на момент відмови позивачці у виплаті коштів замість речового майна були чинні положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких передбачено право військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Таким чином, положення статті 9-1 вказаного Закону регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Дана позиція суду узгоджується з позицією ВСУ викладеною у справі №21-286а13 від 22.10.2013р., що у відповідності до вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковою для застосування у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів прийшла до переконання, що висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на фактичних обставинах у справі та вимогам законодавства, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та відмови в позові.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судовий збір не належить стягувати зі сторін спору.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини А 4239 - задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року у справі №819/1375/14-a скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді: Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш