Ухвала суду № 40774547, 03.10.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7129/14

Головуючий у першій інстанції Чебан Н. В.

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2014 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Виноградової Л.Є.

Кононенко Н.А.

при секретарі Феленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_3) на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 травня 2014 року,

встановила:

23 травня 2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову представник позивача послався на те, що 19 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № ODXRRX12670635 та отримано ОСОБА_3 кредит у розмірі 12 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19 грудня 2008 року.

Відповідачем було порушено умови зазначеного договору щодо належного виконання зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 37 051,20 грн., у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 37 051,20 грн. за кредитним договором № ODXRRX12670635 від 19 грудня 2007 року, а також судові витрати у розмірі 490,51 грн.

В судовому засіданні:

- представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав наведених в позові;

- представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у їх задоволенні повністю.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 травня 2014 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Суд першої інстанції:

Стягнув з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО № 305299) заборгованість по кредитному договору на загальну суму 17 240,53 грн., яка складається з:

- 1 500 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором,

- 500 грн. - штраф (фіксована частина);

- 1 740,53 грн. - штраф (процентна складова).

Стягнув з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 64993919400001, МФО № 305299) судовий збір у розмірі 490 грн. 51 коп. на користь держави.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_3) просить вищевказане рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» по суті позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно з вимогами ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Задовольняючи частково вищевказаний позов суд першої інстанції обґрунтовано, на підставі ст.ст. 546, 549, 551 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року по справі №7-рп/2013, резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року N 39/, виходив з наступного.

19 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №ODXRRX12670635, який складається із заяви позичальника № ODXRRX12670635 та умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка»)(Стандарт) (а.с. 04, 05-06).

Відповідно до умов договору, банк надав позичальнику кредит у розмірі 12 000 грн. строком на 12 місяців з 19 грудня 2007 року по 19 грудня 2008 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 30,0 грн. та єдинароазової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2000 грн. в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в заяві та умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка»)(Стандарт) строки.

В жовтні 2008 року банк звернувся до Білгород-дністровського міськрайонного суду Одеської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення суми боргу 12 775,14 грн. за період з 19 грудня 2007 року по 03 жовтня 2008 року. Сума заборгованості складалася з: заборгованості по кредиту 9091,11 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 446,11 грн.; заборгованість по комісії 180 грн.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором 3057,92 грн.

Відповідач судовий наказ в повному обсязі не виконала, згідно розрахунку станом на 30 липня 2010 року заборгованість по вказаному договору складає: пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань 34930,76 грн.; штрафи відповідно до п. 6.3 умов та правил надання банківських послуг 500 грн. (фіксована частина); штраф (відсоткова складова) 1740,53 (а.с. 03).

Суд першої інстанції вірно вказав, що видача судового наказу без повного його виконання відповідачем не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін.

Пунктом 6.1 умов визначено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1,25% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні (а.с. 05-06).

Штрафи (фіксована частина та процентна складова) передбачені п. 6.3 умов та умов надання споживчого кредиту фізичним особам.

Відповідно до п. 6.3. умов, штраф застосовується у випадку порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів. Позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості.

Пеня, згідно з п. 6.1. умов сплачується при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту у розмірі 1,25% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.

Отже, штраф та пеня, відповідно до умов кредитного договору, настають при різних обставинах порушення зобов'язання зі сторони боржника, а відтак є різними видами відповідальності за порушення зобов'язань боржником, а тому підлягають стягненню з відповідача.

З врахуванням вищевказаних законодавчих актів, обставин даної справи, міськрайонний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що до визначеного банком розміру неустойки в частині пені підлягає застосуванню ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки нарахований банком розмір пені значно перевищує заборгованість за кредитом у розмірі 12 000 грн., тому розмір пені підлягає зменшенню до 15 000 грн.

Такий розмір неустойки відповідає вимогам закону і засадам розумності та справедливості.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 15 000 грн., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн., та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 740,53 грн., а також в частині стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 490,51 грн.

При цьому, судова колегія зазначає, що згідно з п. 6.6 вищевказаних умов, термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 57 - 60 ЦПК.

Судова колегія вважає, що відповідач не довела ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

На підставі всього вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 (в інтересах ОСОБА_3) - відхилити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 травня 2014 року по цивільній справі за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді С.П. Гайворонський

Л.Є. Виноградова

Н.А. Кононенко