Рішення № 40773399, 23.09.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 532/1183/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/2990/14

Головуючий у 1-й інстанції Голубенко В. Л.

Доповідач Чічіль В. А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Мартєва С.Ю., Хіль Л.М.,

за участю секретаря: Гнатюк О.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 12 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" про захист прав споживача та застосування наслідків нікчемного правочину,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про захист прав споживача, у якому зазначав, що 14 березня 2014 року уклав з ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" договір фінансового лізингу №009584, предметом якого є трактор МТЗ-82.1, вартістю 188 000,00 грн., та здійснив оплату компенсації витрат лізингодавця у розмірі 18 800,00 грн., які безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

Посилався на те, що відповідач надав йому недостовірну інформацію щодо предмету лізингу та ввів його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань за змістом супутніх послуг, передбачених договором лізингу.

У зв'язку з цим, 19 березня 2014 року звернувся до ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" з заявою про розірвання договору та повернення сплаченою комісії.

У листі №144-3 від 14 квітня 2014 року відповідач повідомив про розірвання договору лізингу з 24 березня 2014 року, однак у поверненні комісії відмовив, оскільки до умов п. 10.11 ст. 10 договору лізингу ці кошти не повертаються.

Вважаючи вказані умови договору несправедливими, посилаючись на ч. 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», просив визнати недійсним пункт 10.11 ст. 10 договору №009584 фінансового лізингу від 14 березня 2014 року, укладеного між ним та відповідачем, щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання договору комісії, та стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" 18 800,00 грн.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 12 серпня 2014 року позов задоволено, визнано недійсним з моменту укладення п. 10, 11 ст. 10 договору №009584 фінансового лізингу, укладеного 14 березня 2014 між ОСОБА_2 та ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс", щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання даного договору комісії за організацію договору лізингу.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" на користь ОСОБА_2 18 800,00 грн., витрат на правову допомогу у розмірі 400,00 грн., а всього - 19 200,00 грн.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс" на користь держави судовий збір у сумі 487,20 грн.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ТОВ "Лізингова компанія "АвтоФінанс", в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід задовольнити.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що 14 березня 2014 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договір лізингу №009584 щодо придбання трактору МТЗ-82.1.

Відповідно до п. 1.7 вказаного договору лізингу предмет договору передається в користування протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмету лізингу), комісії за організацію оформлення даного договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмету лізингу (3% від вартості предмета лізингу).

На виконання вказаних умов договору, 14 березня 2014 року ОСОБА_2 було сплачено комісію за організацію та оформлення договору у розмірі 10% вартості предмету лізингу, що становить 18 800,00 грн.

Жодною зі сторін не заперечується, що за заявою ОСОБА_2 (лізингоодержувача) договір лізингу №009584 від 14 березня 2014 року було розірвано з 25 березня 2014 року.

Згідно з п. 10.11 договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. У такому випадку комісії за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Визнаючи недійсним п. 11.10 ст. 10 оспорюваного договору на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та зобов'язуючи відповідача повернути сплачені позивачем кошти, місцевий суд виходив з того, що даний пункт договору фінансового лізингу порушує принцип добросовісності, оскільки відсутня співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка фактично полягала лише у виготовленні стандартної форми договору та яка, у розуміння ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем.

Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає обставинам справи і нормам матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Водночас, у ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Звертаючись до суду про захист прав споживача, ОСОБА_2 вказує про придбання ним трактору МТЗ-82.1 незрозумілого виробника, а сума платежів, що має бути ним здійснена за умовами договору лізингу, значно перевищує вартість предмету лізингу, при цьому, просив визнати недійсним (нікчемним) вже розірваний договір та повернути сплачений ним платіж за організацію даного договору.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вказаним вимогам законодавства договір лізингу №009584 від 14 березня 2014 року (а.с. 6-12) та додатки №№1, 2, 3 до договору (а.с. 13, 14, 15) відповідають, оспорюваний договір містить найменування товару (предмет лізингу), розмір лізингових платежів та строк лізингу.

Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивачем не заперечується, що його волевиявлення в момент укладення договору було вільним та відповідало внутрішній волі, а умови, які ОСОБА_2 вважає несправедливими, стали для нього неприйнятними лише після того, як він довідався, що при розірванні за його ініціативою договору лізингу, йому не буде повернута сплачена лізингоодержувачем комісія за організацію даного договору.

Між тим, викладені вище обставини не можуть свідчити про несправедливість умов договору лізингу, у розмінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови п. 11.10 ст. 10 договору передбачають відповідальність лізингоодержувача при розірванні на його вимогу з будь-яких причин договору лізингу, що може мати для лізингодавця негативні наслідки, пов'язані з відповідальністю перед продавцем (постачальником) предмету лізингу.

Також колегія суддів не може погодитись з висновком місцевого суду, що комісія за організацію договору лізингу не є лізинговим платежем та щодо її неспівмірності розміру виконаній послузі, оскільки таким висновок місцевого суду прямо суперечить положенням ч. 2 ст. 16 цього ж Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої, до лізингових платежів можуть бути включені: суми, яка відшкодовують частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, несправедливості оспорюваних умов договору лізингу та їх невідповідності положенням Закону України «Про захист прав споживачів» у даній справі не вбачається, а тому, позовні вимоги щодо визнання цих умов договору недійсними (нікчемними) та повернення сплачених коштів є безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" задовольнити.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 12 серпня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "АвтоФінанс" про захист прав споживача та застосування наслідків нікчемного правочину відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: В.А. Чічіль

Судді: С.Ю. Мартєв

Л.М. Хіль

З оригіналом згідно:

суддя В.А. Чічіль