Постанова № 40771309, 29.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

29 вересня 2014 року 17:20 справа №826/8877/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Кармазіна О.А., Кобилянського К.М., за участю секретаря Калужського Д.О. та представників:

позивача: ОСОБА_2;

ОСОБА_3;

відповідача 1: Глущенко В.В.;

відповідача 2: Чайки М.О.;

третьої особи 1: Іванченко А.П.;

третьої особи 2: Рака О.В.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_3до1. Міністерства юстиції України 2. Головного управління юстиції у місті Києвітреті особи1. Начальник реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Янчук Андрій Миколайович 2. Державна реєстраційна служба Українипровизнання протиправним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити діїНа підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29 вересня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач, МЮУ), в якому просить: 1) визнати незаконним наказ відповідача від 22 травня 2014 року №898/к про звільнення позивача з посади начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві 22 травня 2014 року за власним бажанням; 2) поновити позивача на посаді начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві; 3) стягнути з Головного управління юстиції у місті Києві середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 22 травня 2014 року по час поновлення на посаді начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8877/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 03 липня 2014 року судом залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Янчука Андрія Миколайовича (далі по тексту - третя особа 1, Янчук А.М.) та Державну реєстраційну службу України (далі по тексту - третя особа 2).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2014 року залучено до участі в адміністративній справі Головне управління юстиції у місті Києві в якості другого відповідача.

15 серпня 2014 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Янчук А.М. подав адміністративний позов, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до Міністерства юстиції України та ОСОБА_3, в якому просить: 1) задовольнити позов про усунення перешкод у виконанні службових обов'язків шляхом зобов'язання ОСОБА_3 утриматись від вчинення неправомірних дій, що спрямовані на дестабілізацію роботи Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві; 2) зобов'язати Міністерство юстиції України забезпечити Янчуку А.М., начальнику Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, нормальні умови праці з метою належного виконання службових обов'язків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2014 року прийнято до провадження адміністративний позов Янчука А.М., як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року закрити провадження в частині позовних вимог Янчука А.М. до ОСОБА_3 про усунення перешкод у виконанні службових обов'язків шляхом зобов'язання утриматись від вчинення неправомірних дій, що спрямовані на дестабілізацію роботи реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.

В судовому засіданні 29 вересня 2014 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали, представники відповідачів та третіх осіб проти задоволення позову заперечили; третя особа 1 підтримала вимоги свого адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідачів та третіх осіб, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Наказом Міністерства юстиції України від 22 травня 2014 року №898/к "Про звільнення ОСОБА_3" звільнено ОСОБА_3 з посади начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві 22 травня 2014 року за власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України.

Підставою для прийняття вказаного наказу визначено заяву ОСОБА_3 та подання Державної реєстраційної служби України від 22 травня 2014 року №190/13-17-14.

Позивач вважає вказаний наказ протиправним, виходячи з того, що заява про звільнення була написана ним за відсутності волевиявлення та в результаті психічного тиску посадових осіб відповідача; заява про звільнення не містить дати написання та дати бажаного звільнення; після звільнення 22 та 23 травня 2014 року ОСОБА_3 перебував на своєму робочому місці та виконував посадові обов'язки.

Відповідачі та треті особи проти позову заперечили, зазначивши, що звільнення позивача відбулось правомірно, а оскаржуваний наказ прийнятий на підставі та у межах повноважень, визначених законом.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_3, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №395/2011, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері нотаріату, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Згідно з пунктом 11 вказаного Положення Міністр очолює Міністерство юстиції України, здійснює керівництво його діяльністю та, зокрема, спрямовує та координує діяльність Державної реєстраційної служби України, в тому числі погоджує призначення на посади і звільнення з посад керівників та заступників керівників територіальних органів служб.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну реєстраційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №401/2011, Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади.

Пунктом 10 Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року №1707/5, встановлено, що керівники структурних підрозділів головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, призначаються на посади та звільняються з посад Міністром юстиції за поданням Голови Укрдержреєстру.

Таким чином, Міністр юстиції наділений повноваженнями щодо звільнення керівників підрозділів головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, в тому числі і начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, на підставі відповідного подання Голови Укрдержреєстру та за наявності правових підстав.

Досліджуючи у межах спірних правовідносин наявність підстав для звільнення позивача, суд звертає увагу на наступне.

Стаття 36 Кодексу законів про працю України передбачає, що однією із підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" вказується, що по справах про звільнення за статтею 38 Кодексу законів про працю України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 Кодексу законів про працю України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

З наведених норм слідує, що визначальним при звільненні працівника на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України є власне бажання й таке звільнення відбувається лише у разі написання особою відповідної заяви про звільнення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 власноручно написано заяву на ім'я Міністра юстиції - Петренка П.Д., в якій просить звільнити його з посади за власним бажанням (а.с. 39), що не заперечується самим позивачем та підтверджує наявність у нього бажання та намірів припинити роботу на посаді начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Як встановлює частина перша статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Натомість, позивачем не було надано доказів в підтвердження своїх тверджень щодо написання заяви про звільнення без волевиявлення та під психологічним тиском посадових осіб Міністерства юстиції України, зокрема доказів звернення до відповідних правоохоронних органів про примушення написання заяви про звільнення. Крім того, позивачем не наведено, в чому проявився психологічний тиск та з боку яких саме посадових осіб.

Таким чином, суд вважає доведеним факт написання ОСОБА_3 заяви про звільнення та наявність у нього власного бажання звільнитись із займаної посади.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на обов'язок роботодавця розірвати трудові відносини у строк, визначений працівником та не раніше, як після спливу двотижневого строку, оскільки за змістом статті 38 Кодексу законів про працю України можливість звільнити особу, яка подала заяву про звільнення, через певний час є не обов'язком, а правом роботодавця, в даному випадку - відповідача 1, й воно надано останньому як з метою підшуковування необхідного кваліфікованого спеціаліста для заміщення посади, з якої особа звільняється, так із метою надання особі, яка звільняється, часу для закінчення виконання службових обов'язків.

У свою чергу необхідність зазначення бажаної дати звільнення та дати підписання заяви покладається на працівника, який має бажання звільнитись; відсутність же таких дат у заяві про звільнення не обумовлює заборону звільнення такого працівника за умови волевиявлення на звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2013 року №К/9991/32846/12.

Необґрунтованими є також доводи позивача про відсутність у нього наміру звільнятись та перебування його на роботі після видання оскаржуваного наказу, оскільки матеріали справи не містять як доказів відкликання ОСОБА_3 своєї заяви до видання спірного наказу, так і доказів, які б свідчили, що позивач продовжував виконувати свої посадові обов'язки.

При цьому колегія суддів вважає не доведеними твердження позивача про те, що 23 травня 2014 він продовжував виконувати свої посадові обов'язки, оскільки відповідні докази в матеріалах справи відсутні, та звертає увагу, що показання свідка - громадянина ОСОБА_10 (колишній заступник позивача на посаді начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві) не підтверджують намірів позивача продовжувати роботу та виконувати свої посадові обов'язки; так само не підтверджують вказаних обставин і реєстраційно-контрольні картки, на які посилається позивач, оскільки з них не можливо встановити дати їх візування саме від особи ОСОБА_3

Суд також звертає увагу, що з 23 травня 2014 року на посаді начальника Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві почав працювати Янчук А.М., про що вказує наказ Міністра юстиції України від 23 травня 2014 року №915/к "Про призначення Янчука А.М.", а згідно з табелем обліку робочого часу за травень 2014 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 107) ОСОБА_3 рахувався начальником Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві до 22 травня 2014 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що наказ Міністерства юстиції України від 22 травня 2014 року №898/к "Про звільнення ОСОБА_3" прийнятий на підставі та в межах повноважень, що передбачені Законом, та про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.

З урахуванням встановленої судом правомірності наказу про звільнення позивача, не підлягають задоволенню і решта позовних вимог щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від позовної вимог про скасування наказу від 22 травня 2014 року №898/к "Про звільнення ОСОБА_3".

В частині позовних вимог, заявлених в адміністративному позові Янчука А.М. як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, колегія суддів керується наступним.

Як свідчить адміністративний позов Янчука А.М., він просить зобов'язати Міністерство юстиції України забезпечити йому нормальні умови праці з метою належного виконання службових обов'язків.

Разом з тим, третя особа 1 ніяк не мотивує свої позовні вимоги, не наводить жодних дій чи бездіяльності Міністерства юстиції України, що перешкоджають виконанню ним службових обов'язків або впливають на умови праці, та не надає відповідних доказів, що вказує на необґрунтованість заявлених позовних вимог та неможливість їх задоволення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами доведено правомірність своїх рішень та дій при звільненні ОСОБА_3 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не встановлено протиправності дій Міністерства юстиції України щодо належного виконання службових обов'язків Янчуком А.М., а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративні позови ОСОБА_3 та Янчука А.М. задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 та третій особі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Янчуку Андрію Миколайовичу відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.А. Кузьменко

Судді О.А. Кармазін

К.М. Кобилянський