Ухвала суду № 40769886, 29.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

\ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 р. Справа № 876/8238/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2014 року у справі за позовом Державного підприємства «Волиньвугілля» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання дій неправомірними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ :

ДП «Волиньвугілля» 10.04.2012 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Нововолинська ОДПІ) щодо визнання неправомірними дій при підготовці та проведенні позапланової документальної невиїзної перевірки, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 лютого 2012 року за №0000111601, яким збільшено суму грошового зобов'язання за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 712 083 грн. 73 коп.; від 21 лютого 2012 року за №0000181501, яким збільшено суму грошового зобов'язання за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 21 696 грн. 73 коп..

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2014 року позов задоволено частково.

Не погодившись із зазначеним рішенням Нововолинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області оскаржила його в апеляційному порядку. Просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю покликаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, Нововолинською ОДПІ проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ДП «Волиньвугілля» з своєчасності, достовірності та повноти сплати ПДВ та податку на прибуток підприємства до бюджету за період з 1 лютого 2010 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт від 10 лютого 2012 року за №160/19/1601/32365965.

За наслідками перевірки Нововолинською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 лютого 2012 року за №0000111601, яким збільшено суму грошового зобов'язання за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 712 083 грн. 73 коп.; від 21 лютого 2012 року за №0000181501, яким збільшено суму грошового зобов'язання за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання в розмірі 21 696 грн. 73 коп.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

З аналізу зазначеної норми слідує, що застосування штрафної санкції може мати місце лише у разі сплати узгодженого податкового зобов'язання після закінчення граничного строку для його сплати, визначеного податковим законодавством. Розмір штрафної санкції прямо залежить від дати сплати зобов'язання та суми такої сплати.

Отже, для застосування штрафних санкцій податковий орган повинен встановити: чи є зобов'язання узгодженим, граничний строк сплати зобов'язання, суму сплати, дату сплати.

Згідно з підпунктами 5.3.1, 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (чинного на час виникнення) (далі - Закон №2181-ІІІ) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації (у даному випадку - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця). Якщо останній день зазначених у цьому пункті строків припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем кожного з таких строків вважається наступний за вихідним або святковим робочий операційний (банківський) день.

Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону №2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Нововолинською ОДПІ на погашення податкового боргу зараховувалися платежі, сплачені позивачем у 2011 році та 2012 році.

Разом з тим, судом встановлено, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2010 року у справі №2а-1727/10/0370 адміністративний позов Нововолинської ОДПІ про стягнення податкового боргу в розмірі 8 018 998 грн. 90 коп. задоволено частково, за винятком сум, сплачених ДП «Волиньвугілля» в добровільному порядку, стосовно яких податковий орган здійснив самостійну зміну цільового призначення коштів.

При цьому судом встановлено факт сплати ДП «Волиньвугілля» згідно платіжних доручень №60, 62, 69, 84, 86, 90, 22, 27, 49 і 94 від 2, 11, 15, 17, 18, 19, 22, 24, 26 і 31 березня 2010 року відповідачем частково сплачено ПДВ за лютий 2010 року в розмірі 327 995 грн. 85 коп.; платіжними дорученнями №18, 75, 53, 91, 97 від 1, 15, 26, 29, 30 квітня 2010 року та №23, 24, 35, 36, 40, 41, 42, 59, 65, 75 від 7, 12, 21, 27, 28 і 31 травня 2010 року ДП «Волиньвугілля» сплачено ПДВ за березень 2010 року в сумі 1 561 108 грн. 79 коп.; платіжними дорученнями №22, 46, 76 від 20, 25, 31 травня 2010 року та №20, ,42, 92, 79, 90, 06, 13, 19, 24, 31, 55, 33 88 від 4, 7, 8, 10, 11, 14, 15, 16, 18, 25, 30 червня 2010 року та №08, 31 від 7, 9 липня 2010 року ДП «Волиньвугілля» сплачено ПДВ за квітень 2010 року в сумі 2 207 627 грн. 08 коп., однак зазначені платежі були спрямовані податковою інспекцією на погашення зобов'язань минулих років.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено правило, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, постановою суду Волинського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2010 року у справі №2а-1727/10/0370, що набрала законної сили 29 травня 2014 року на підставі ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду, встановлено сплату узгоджених податкових зобов'язань за податковими деклараціями та відсутність податкового боргу.

З постанови слідує, що суми ПДВ за січень - квітень 2010 року є сплаченими ДП «Волиньвугілля» у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань.

Судом також встановлено, що сума боргу за податковою декларацією від 6 січня 2011 року №26816 108 483 грн. 65 коп. сплачена позивачем в період вересень - грудень 2011 року, та спрямована на виконання умов договору про реструктуризацію податкового боргу від 22 травня 2006 року №44, згідно якого погашенню підлягав податковий борг, зокрема і з податку на прибуток, що був зафіксований в акті звірки взаємних розрахунків станом на 1 січня 2005 року.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25 березня 2004 року за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

А тому колегія суддів вважає, право визначати призначення платежу відповідно до законодавства України належить виключно платнику, який проводить відповідну проплату.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, контролюючий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, пунктом 87.9 статті 87 якого встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Податковий кодекс України по-різному визначають порядок погашення податкового боргу, наявного у платника податку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, органи державної податкової служби вправі застосовувати положення пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України лише щодо погашення податкового боргу, який виник після набрання чинності цим Кодексом, тобто, з 1 січня 2011 року, а на податковий борг, який виник до 1 січня 2011 року відповідні норми не застосовуються.

Колегія суддів дійшла висновку, що податкові повідомлення-рішення Нововолинської ОДПІ від 21 лютого 2012 року за №0000111601 та від 21 лютого 2012 року за №0000181501 є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.07.2014 року у справі № 2а/0370/1046/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар