Ухвала суду № 40766212, 01.10.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/9931/13-ц Провадження № 22-ц/795/1685/2014 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції - Супрун О. П. Доповідач - Скрипка А. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Лакізи Г.П., Шевченка В.М.при секретарі:Позняк О.М.за участю:ОСОБА_5, його представника - ОСОБА_6, представника ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9- ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення, - треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції,

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.07.2014 року в задоволенні вимог позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення, - відмовлено.

Дана справа вже розглядалась судами, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.04.2014 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.11.2013 року, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20.01.2014 року, якою вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін, - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.46-48, том 2). Відповідно до ч.4 статті 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки при його ухваленні суд неправильно застосував норми матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, також апелянт вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зазначають, що апелянту на підставі договору купівлі-продажу від 15.06.1993 року на праві власності належала і належить квартира АДРЕСА_1; реєстрація права власності була проведена 09.08.1993року за реєстровим номером 16882. 10.06.2011року Чернігівською філією ТОВ ''Юнор'' було проведено аукціон (прилюдні торги) з реалізації вказаної квартири. Переможцем аукціону було визнано ОСОБА_7 В подальшому 02.07.2013року нотаріусом було посвідчено договір купівлі-продажу вказаної квартири, який було укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 06.08.2013року рішенням апеляційного суду Чернігівської області визнано недійсним проведений Чернігівською філією ТОВ ''Юнор'' аукціон (прилюдні торги) з реалізації вказаної квартири, яка належала ОСОБА_5, переможцем якого визнано ОСОБА_7, визнано незаконним свідоцтво про право власності ОСОБА_7 на зазначену квартиру, видане 15.07.2011року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (реєстраційний номер 4635).Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними було порушення встановлених правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999року № 68/5. Апелянт вказує, що купівля-продаж спірної квартири між відповідачами була здійснена в період, коли рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.05.2013 року, яким ОСОБА_5 було відмовлено в задоволенні позову до ТОВ ''Юнор'', ОСОБА_7, Центрального відділу ДВС Чернігівського міського управління юстиції про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва про право власності, не набуло законної сили, а тому ОСОБА_7 не є добросовісним набувачем в розумінні статті 388 ЦК України, і не мав права відчужувати квартиру ОСОБА_8 Апелянт вказує, що відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 ''Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними'', майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину - це відповідач ОСОБА_8,шляхом подання віндикаційного позову,зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч.1статті 388 ЦК України. ОСОБА_5зазначає, що суд першої інстанції повинен був прийняти рішення про витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_8 та визнати право власності за ОСОБА_5,оскільки відповідно до п.3 ч.1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно від набувача, якщо майно вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом, та задовольнити решту позовних вимог, які є похідними від основних. Апелянт вказує, що при розгляді справи в суді першої інстанції ним були представлені беззаперечні письмові докази про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В судове засідання апеляційного суду відповідачі, треті особи, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції,-залишенню без змін, виходячи з наступного.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі - продажу від 15.06.1993року, посвідченого в цей же день державним нотаріусом І Чернігівської державної нотаріальної контори, реєстровий № 5-5225 (а.с.9-10, том 1).

На виконанні в Центральному ВДВС Чернігівського міського управління юстиції перебувало зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_5 боргів на загальну суму 163 460 грн. 59 коп. В ході його виконання державним виконавцем 29.07.2010 року було описано та арештовано спірну квартиру, про що було складено відповідний акт.

Чернігівською філією ТОВ „Юнор" 10.06.2011 року було проведено аукціон (прилюдні торги), які оформлені протоколом з реалізації квартири, переможцем якого визнано ОСОБА_7, і 02.07.2013 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 було посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири та зареєстровано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру.

02.07.2013року відбувся договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, зареєстрований в реєстрі за № 1070, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 06.08.2013 року визнано недійсним проведений аукціон, визнано незаконним свідоцтво про право власності ОСОБА_7 на квартиру, видане 15.07.2011 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (а.с.17-20, том 1).Підставою для визнання прилюдних торгів недійсними стало порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10. 1999 року.

З відповіді на ім'я ОСОБА_5 Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 04.02.2014року №22720900(а.с.21-22,том2) вбачається, яким чином розподілено кошти (перелік розподілу коштів складається з 10 пунктів), що надійшли на депозитний рахунок Центрального ВДВС Чернігівського міського управління юстиції від реалізації належного ОСОБА_5 на праві власності об'єкту нерухомого майна, а саме: чотирьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з вимог заявленого позову, ОСОБА_5 ставить питання про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення. Зокрема, позивач просить: - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02.07.2013, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.07.2013 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса ОСОБА_11 про реєстрацію прав та їх обтяжень (державну реєстрацію права власності) на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 від 02.07.2013 № 3576025; - визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1; - витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь позивача зазначену квартиру та усунути перешкоди позивачу в користуванні спірною квартирою шляхом позбавлення ОСОБА_9 права на її користування та виселення його без надання іншого житлового приміщення.

Відмовляючи в задоволенні вимог позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення, суд першої інстанції зазначив, що виходячи з норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та обставин, які встановлені по справі, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки вказаний висновок узгоджується з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції при вирішенні спору по суті неправильно застосовано норми матеріального права, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Також апелянт вказує, що купівля-продаж спірної квартири між відповідачами була здійснена в період, коли рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.05.2013 року, яким ОСОБА_5 було відмовлено в задоволенні позову до ТОВ ''Юнор'', ОСОБА_7, Центрального відділу ДВС Чернігівського міського управління юстиції про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва про право власності, не набуло законної сили, а тому ОСОБА_7 не є добросовісним набувачем і не мав права відчужувати квартиру ОСОБА_8 Вищезазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, приписами статті 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до них не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Як регламентовано п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Приймаючи до уваги викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимог позову про визнання оспорюваного позивачем правочину недійсним.

Не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи і доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції повинен був прийняти рішення про витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_8 та визнати право власності за ОСОБА_5, оскільки відповідно до п.3 ч.1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно від набувача, якщо майно вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом; також апелянт вважає, що суд повинен був задовольнити і решту позовних вимог, які є похідними від основних.

Відповідно до приписів п.3 ч.1 статті 388 ЦК України, яка регламентує право власника на витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з вимог статті 10 ЦПК України та зі змісту п.3 ч.1 статті 388 ЦК України, позивач зобов'язаний довести наявність свого права власності на майно, що вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

В ході судового розгляду даної справи було встановлено, що реалізація спірної квартири відбувалась у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про стягнення з позивача боргів на загальну суму 163 460 грн. 59 коп.

Як регламентує п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 ''Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними'', відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

По справі встановлено, що реалізація спірної квартири відбувалася у примусовому порядку у зв'язку з невиконанням позивачем в добровільному порядку рішення суду про стягнення боргу. Тобто, реалізація квартири відбувалась у зв'язку з тим, що позивач був боржником по виконавчому провадженню. Відповідно, виконання рішення суду в примусовому порядку не передбачає волі та згоди власника майна на реалізацію даного майна в примусовому порядку. Виходячи з правового аналізу зазначених вище норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, необхідно зазначити, що реалізація спірної квартири з прилюдних торгів не може бути розцінена, як вибуття вказаної квартири з володіння позивача не з його волі іншим шляхом, в правовому розумінні п.3 ч.1 статті 388 ЦК України.

Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5''Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав'', після визнання публічних торгів недійсними майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення, оскільки задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує судового рішення, для виконання якого такі торги були проведені.

Приймаючи до уваги наведене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив і в задоволенні вимог позову в частині: - витребування спірної квартири з незаконного володіння у добросовісного набувача ОСОБА_8, - усунення перешкод позивачу в користуванні спірною квартирою шляхом позбавлення ОСОБА_9 права на її користування та виселення його без надання іншого житлового приміщення, - визнання права власності на дану квартиру за позивачем.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 '' Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними '', рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Оскільки по справі судом встановлено відсутність правових підстав для задоволення вимог позову в частині визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на квартиру, то, відповідно, і відсутні підстави для задоволення вимог позову в частині: - скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.07.2013 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7; - скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса ОСОБА_11 про реєстрацію прав та їх обтяжень (державну реєстрацію права власності) на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 від 02.07.2013 № 3576025.

Доводи апелянта відносно того, що при повторному розгляді справи по суті в суді першої інстанції ним були представлені письмові докази про право його власності на квартиру АДРЕСА_1, зокрема, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.44,том2), дата формування: 12.02.2014року,підстава виникнення права власності: рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.11.2013року,також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 01.11.2013року скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09.04.2014 року (а.с.46-48,том 2). Також необхідно зазначити, що позивач ставить питання про витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_8 та визнання права власності на квартиру за позивачем, посилаючись на п.3 ч.1 статті 388 ЦК України, як на правову підставу задоволення позову. Приймаючи до уваги вимоги статті 10 ЦПК України та виходячи зі змісту п.3 ч.1статті 388 ЦК України, позивач зобов'язаний довести наявність свого права власності на майно, що вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Проте, позивачем, всупереч приписам статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування і подання доказів, не доведено вказаних обставин в ході розгляду даної справи.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: