Ухвала суду № 40761102, 01.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/16956/13-ц Головуючий у І інстанції Протасов О.МПровадження № 22-ц/780/5565/14 Доповідач у 2 інстанції ГолубКатегорія 18 01.10.2014

УХВАЛА

Іменем України

01 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Голуб С.А.,

суддів: Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря: Петленко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_1, про визнання договору дарування недійсним, визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя і його поділ, вселення у житлове приміщення, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 1980 року по 2002 рік він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. Після розірвання шлюб вони продовжували проживати разом. ОСОБА_5 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1 в м.Біла Церква. Право власності у ОСОБА_4 на різні частини вказаного будинку виникло в різні роки на підставі свідоцтва про право на спадщину, рішення суду та договору дарування.

В 1986 році подружжя провело капітальний ремонт половини будинку, яка належала ОСОБА_5 на той час .

В 2001 році ОСОБА_4 подарувала дочці ОСОБА_1 11/25 частин будинку.

В іншій частині будинку, яка залишилась у власності ОСОБА_4 проживали позивач, ОСОБА_4 та їх син ОСОБА_3 Позивач працював вахтовим методом і тривалий час не знаходився за місцем постійного проживання.

В 2005 році ОСОБА_4 померла. В 2006 -2007 році позивач проживав в будинку разом із відповідачем і дізнався про те, що в квітні 2005 року ОСОБА_4 подарувала належну їй частку будинку відповідачу. Позивач не заперечував проти цього. З 2009 року в частині будинку, що належала відповідачу проживали квартиранти. В 2013 році позивач попросив відповідача ОСОБА_3 виселити квартирантів, оскільки він мав намір оформити пенсію і проживати за своїм постійним місцем проживання. Але останній відмовив йому в цьому. Це стало підставою для звернення до суду з позовом про оскарження договору дарування. Підставою для визнання недійсним договору дарування позивач зазначає те, що на час підписання договору ОСОБА_4 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки внаслідок онкозахворювання вживала наркотичні препарати.

Крім того, позивач вважає, що в 1987 році частина будинку, в якій він проживав разом з дружиною була реконструйована внаслідок чого істотно збільшилась її вартість,а тому у нього виникло право спільної сумісної власності на майно, що належало ОСОБА_4

Враховуючи викладене позивач визнати Договір дарування частини будинку від 01 квітня 2005 року недійсним, вселити його у АДРЕСА_1, визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - майно дружини: АДРЕСА_1, провести поділ об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, виділивши йому ? частки вказаного майна.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2014 року позов задоволено частково.

Вселено ОСОБА_2 в АДРЕСА_1. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що у зв'язку раком лівої грудної залози мати - ОСОБА_4 приймала наркологічні анальгетики, що могло вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними в день укладення правочину. Зазначене підтверджується довідкою КЗ КОР Білоцерківського обласного онкологічного диспансеру № 26 від 18 червня 2013 року.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування від 01 квітня 2005 року недійсним та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати вказаний договір недійсним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 02 березня 1980 року по 06 лютого 2002 року.

За договором дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої Білоцерківської державної нотаріальної контори 01 квітня 2005 року, ОСОБА_4 подарувала належні їй 14/25 частини житлового будинку АДРЕСА_1 своєму сину - відповідачу ОСОБА_6

Згідно з договором дарування, ця частина будинку належала дарувальнику на підставі: договору дарування від 01 червня 1982 року; свідоцтва про право на спадщину від 17 лютого 1986 року; ухвали Білоцерківського міськнарсуду від 13 серпня 1987 року та договору дарування від 14 листопада 2000 року.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів № 407 від 26 жовтня 1987 року ОСОБА_4 було дозволено провести капітальний ремонт своєї частини будинку з внутрішньою перебудовою та узаконити прибудову до сараю.

Загальна площа належної ОСОБА_4 частини будинку не змінилася, що підтверджується технічними планами від 11 січня 1986 року та 18 листопада 1987 року.

Згідно зі свідоцтвом про смерть та медичною карткою ОСОБА_7, остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року від раку молочної залози.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово зверталися до правоохоронних органів у зв'язку з порушенням житлових прав останнього.

Відповідно до акту посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 151 ц від 02 червня 2014 року комісія експертів не змогла зробити висновків щодо психічного стану ОСОБА_4 у день підписання договору через відсутність в показаннях свідків та в медичній документації даних про її психічний стан та відчутність висновку ЛКК про необхідність призначення наркотику, його дози та кількості разів його введення в день.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - майно дружини: АДРЕСА_1, проведення поділу об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, виділивши ОСОБА_2 ? частки вказаного майна, суд першої інстанції виходив з того, що з 2002 року ОСОБА_2 та померла ОСОБА_4 не перебували у шлюбі, майно останньої належало їй на праві особистої власності, оскільки отримане нею було на підставі свідоцтв про право на спадщину та договору дарування, а тому правових підстав для задоволення зазначених позовних вимог не існує.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки відповідно до положень КпШС України, який діяв на момент розірвання шлюбу, майно одержане одним із подружжя на підставі договору дарування або свідоцтва про право на спадщину є особистою власністю, а тому не може бути об'єктом спільної сумісної власності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання договору дарування від 01 квітня 2005 року недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено той факт, що померла ОСОБА_4 у день підписання та нотаріального посвідчення договору знаходилася у такому психічному стані, що не усвідомлювала свої дії та не могла керувати ними.

Судова колегія погоджується з означеними висновками суду, виходячи з того, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що частина житлового будинку належала померлій, а тому вона мала права вільно розпоряджатися належним їй майном. Права позивача ніяким чином договором не порушені, оскільки він будучи на правах члена сім'ї міг тільки користуватися спірним майном. Також позивач не довів, що внаслідок капітального ремонту будинку відчужена частина будинку істотно змінилась і значно збільшила свою вартість, а тому підстав для задоволення позову про визнання частини будинку спільним сумісним майном подружжя не було.

Висновки суду першої інстанції щодо вселення позивача в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому не перевіряються судовою колегією.

У випадку порушення прав, свобод чи інтересів, згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: