Постанова № 40759656, 11.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7217/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Дроздовій М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранссервіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року ТОВ «Спецтранссервіс» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 02 квітня 2013 року №№ 0004572230, 0004552230, 0004562230 та 00045872230.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивачем було занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану варітьсь.

Під час судового засідання представник відповідача підтримала свою апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було винесене законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування - відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві задовольнити, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року - скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову виходячи із наступного.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судом встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Спецтранссервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, про що складено акт від 18 березня 2013 року № 733/22-30/32670530.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 02 квітня 2013 року № 0004572230, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 644343 грн. 00 коп., з яких 515477 грн. 00 коп. - за основним платежем та 128869 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції, від 02 квітня 2013 року № 0004552230, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3588918 грн. 00 коп., від 03 квітня 2013 року № 0004562230, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 391966 грн. 00 коп., з яких 313573 грн. 00 коп. - за основним платежем та 78393 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції, а також від03 квітня 2014 року № 0004582230, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на 112545 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу ТОВ «Спецтранссервіс» звернулося до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Спецтранссервіс» суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними доказами підтвердив правомірність своїх дій щодо формування податкового кредиту та витрат.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що однією з підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про неправомірне віднесення до витрат суми відсотків, сплачених за користування кредитними коштами.

В акті перевірки від 18 березня 2013 року № 733/22-30/32670530 зазначено, що ТОВ «Спецтранссервіс» уклало кредитні договори з компанією AO TRASTA KOMERSBANK (від 03 березня 2005 року № К-18/2005), компанією ЕU Consult Alliance Limited (від 18 серпня 2011 року № К-4/08-2011, від 02 квітня 2012 року № 4856 та від 08 квітня 2010 року № К-03/07-2010) та АТ «Родовід Банк» (від 28 листопада 2008 року № 221/336-КЛТ-08). Метою одержання кредитних коштів було погашення заборгованості та поповнення обігових коштів.

Під час проведення перевірки відповідач встановив, що за отримані кредитні кошти ТОВ «Спецтранссервіс» були придбані вантажні транспорті засоби, які в подальшому були використані у власній господарській діяльності та оприбутковані у бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби». Суми нарахованих відсотків за кредитними договорами були включені до складу витрат тих податкових періодів, протягом яких вони були нараховані.

Правила віднесення фінансових витрат на нарахування процентів до фінансових витрат, визначені, зокрема, з пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 ПК України.

Згідно вказаної норми права до інших операційних витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

З акту перевірки від 18 березня 2013 року № 733/22-30/32670530 слідує, що податковим органом було встановлено факт витрачання кредитних коштів на придбання транспортних засобів, які належать до кваліфікаційних активів.

У відповідності до п. 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 року № 415, кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Звертаючись до суду з даним позовом ТОВ «Спецтранссервіс» стверджувало, що кредитні кошти були використані виключно на придбання у ТОВ «Маріупольський завод важкого машинобудування» залізничних вагонів-цистерн як товару, повністю готового до експлуатації.

На підтвердження вказаної обставини позивач надав суду копію договору № 2РСБ-00554 від 17 серпня 2004 року, укладеного із ТОВ «Маріупольський завод важкого машинобудування» на поставку 82 вагонів-цистерн. За змістом вказаного договору ТОВ «Спецтранссервіс» дійсно придбавало товар, закінчений виробництвом. Зазначене вбачається, зокрема, із п.п. 1.1 та 2 договору № 2РСБ-00554 від 17 серпня 2004 року, акту приймання-передачі цистерн № 1 від 01 жовтня 2004 року, випискою з рахунку 10 «Основні засоби».

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджується наявність зв'язку між придбанням вказаних вагонів-цистерн та отриманням кредитних коштів за договорами, що перераховані вище.

Так, відповідно до п. 5.1 договору № 2РСБ-00554 від 17 серпня 2004 року ТОВ «Спецтранссервіс» зобов'язувалося здійснити 100 % оплату товару до 10 жовтня 2004 року. Згідно п. 4.8 відвантаження товару здійснюється після зарахування на рахунок постачальника 100 % вартості товару та транспортних витрат.

Згідно акту приймання-передачі цистерн № 1 ТОВ «Спецтранссервіс» отримало 82 вагони-цистерни 01 жовтня 2004 року, а, отже, до вказаної дати здійснило оплату товару.

Як раніше зазначалося, відповідач вважає неправомірними віднесення до валових витрат сум процентів за користування коштами, що були отримані від компанії AO TRASTA KOMERSBANK (договір від 03 березня 2005 року № К-18/2005), компанії ЕU Consult Alliance Limited (договори від 18 серпня 2011 року № К-4/08-2011, від 02 квітня 2012 року № 4856 та від 08 квітня 2010 року № К-03/07-2010) та АТ «Родовід Банк» (договір від 28 листопада 2008 року № 221/336-КЛТ-08).

Перший із зазначених договорів був укладений 03 березня 2005 року, в той час як договір № 2РСБ-00554 від 17 серпня 2004 року був виконаний, згідно наданих позивачем документів, 01 жовтня 2004 року.

Таким чином, договір про поставку вагонів-цистерн був укладений та виконаний до укладення вищезазначених кредитних договорів.

Відповідно, кредитні кошти, отримані від компанії AO TRASTA, компанії ЕU Consult Alliance Limited та АТ «Родовід Банк» не були та не могли бути використані на придбання вагонів-цистерн ТОВ «Маріупольський завод важкого машинобудування» за договором № 2РСБ-00554 від 17 серпня 2004 року.

Інших доказів на підтвердження використання кредитних коштів на цілі, що дають право на віднесення процентів за їх користування до складу валових витрат позивач, всупереч ч. 1 ст. 71 КАС України, суду не надав.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок податкового органу про неправомірне віднесення ТОВ «Спецтранссервіс» витрат на оплату процентів за користування кредитними коштами до складу валових витрат.

Також ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було встановлено відсутність документального підтвердження фактичного здійснення позивачем господарських відносин із ТОВ «Юніком Авто» та ТОВ «КМК-Груп», які є пов'язаними з ТОВ «Спецтранссервіс».

Згідно наданих позивачем документів, між ТОВ «КМК-Груп» та ТОВ «Спецтранссервіс» був укладений договір оренди автотранспортного засобу № 21/07 від 11 червня 2007 року. За вказаним договором позивач отримав у тимчасове користування автомобілі, зазначені в акті прийому-передання.

На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав суду копії актів прийому-передачі транспортних засобів, акті прийому-передачі послуг оренди та податкових накладних.

Колегія суддів вважає надані ТОВ «Спецтранссервіс» документи недостатніми доказами фактичного здійснення господарської операції, адже такі документи складені між зацікавленими в документальному оформленні операції пов'язаними особами. Крім того, згідно умов договору оренди автотранспортного засобу № 21/07 від 11 червня 2007 року в процесі його виконання позивач зобов'язаний був отримувати документи від інших осіб, які не зацікавлені в створенні видимості здійснення господарської операції.

Так, відповідно до пп. «г» п. 2 договору № 21/07 від 11 червня 2007 року ТОВ «Спецтранссервіс» зобов'язувалося за власний рахунок забезпечувати автотранспорті засоби паливно-мастильними матеріалами, здійснювати їх ремонт, а також проходити технічний огляд транспортних засобів.

Надані позивачем документи вказують на те, що ТОВ «Спецтранссервіс» з 2007 року користується автомобілем Mersedes-Benz CLS 500, кузов WDD2193751А004935. Однак, докази проходження позивачем технічного огляду вказаного транспортного засобу - відсутні.

Також позивач не надав доказів понесення ТОВ «Спецтранссервіс» витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів.

В матеріалах справи також відсутні докази фактичного використання транспортних засобів (подорожні листи, відрядження водія тощо).

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком відповідача про відсутність належного документального підтвердження господарських відносин ТОВ «Спецтранссервіс» з ТОВ «КМК-Груп».

Між ТОВ «Спецтранссервіс» та ТОВ «Юніком Авто» був укладений договір на виконання робіт по технічному обслуговуванню та ремонту транспортних засобів № 0277 від 14 жовтня 2010 року.

На підтвердження фактичного отримання від ТОВ «Юніком Авто» відповідних послуг позивач надав суду копії нарядів-замовлень, рахунків-фактур, актів виконаних робіт та податкових накладних.

Дослідивши надані позивачем документи, колегія суддів встановила відсутність нарядів-замовлень на роботи, що нібито були виконані згідно актів виконаних робіт від 04, 23, 26 листопада 2011 року та 27 лютого 2012 року.

Також в матеріалах справи відсутні акти виконаних робіт, що нібито були замовлені на підставі нарядів-замовлень від 15 березня, 19 квітня, 05 травня 2012 року.

Крім того, наряд-замовлення за своїм характером є документом, якими визначається обсяг робіт, які необхідно виконати. Натомість, ТОВ «Спецтранссервіс» та ТОВ «Юніком Авто» у зазначеному документів фіксували перелік виконаних робіт та використаних матеріалів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком відповідача про відсутність належного документального підтвердження господарських відносин ТОВ «Спецтранссервіс» з ТОВ «Юніком Авто».

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Із вказаних норм права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Враховуючи, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне отримання послуг від ТОВ «КМК-Груп» з ТОВ «Юніком Авто», колегія суддів вважає правомірними дії податкового органу щодо нарахування ТОВ «Спецтранссервіс» податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток по правовідносинах із вказаними контрагентами.

Під час проведення перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було встановлено, що ТОВ «Спецтранссервіс» зобов'язувалося надати резидентам Росії - ЗАТ «РН-Транс» та ЗАТ «Трансєвразія» транспортно-експедиційні послуги з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по залізничним дорогам країн СНД, Балтії та далекого зарубіжжя.

З метою виконання своїх зобов'язань перед ЗАТ «РН-Транс» та ЗАТ «Трансєвразія» позивач уклав договір з компанією Miramis Transportion Limited (Великобританія) договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 0305/11-141 від 03 травня 2012 року.

Податок на додану вартість по операціях з компанією Miramis Transportion Limited позивачем не нарахований та до бюджету несплачений.

Податковий орган вважає, що відповідно до пп. «ж» п. 186. 3 ст. 186 ПК України місцем постачання вказаною компанією транспортно-експедиційних послуг є Україна, у зв'язку з чим ТОВ «Спецтранссервіс» зобов'язане було нарахувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість за операціями з компанією Miramis Transportion Limited.

Згідно пп. «ж» п. 186. 3 ст. 186 ПК України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать надання транспортно-експедиторських послуг.

ТОВ «Спецтранссервіс» в адміністративному позові не заперечує, що місцем надання компанією Miramis Transportion Limited відповідних послуг є територія України, однак вважає, що надання таких послуг звільнене від оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. 197.8 ст. 197 ПК України.

У відповідності до п. 197.8 ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через митну територію України, а також з постачання послуг, пов'язаних із таким перевезенням (переміщенням).

За змістом вказаної норми права та з урахуванням наведених нижче нормативно-правових актів, від оподаткування податком на додану вартість звільнені операції, учасником яких є власник вантажу (клієнт), який замовив послуги з перевезення (переміщення) пасажирів та вантажів транзитом через митну територію України та послуги, пов'язані із таким перевезенням (переміщенням).

Так, у відповідності до абз. 3 ч. 1 ст. 929 ЦК України договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ч.ч. 1, 6, 9 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

З наведеного вбачається, що договором про надання транспортно-експедиторських послуг є договір, укладений між клієнтом і експедитором, а договори, що укладені між експедитором та іншими особами є договорами про надання послуг.

Відповідно, правило щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість, встановлене п. 197.8 ст. 197 ПК України, поширюється лише на операції позивача з ЗАТ «РН-Транс» та ЗАТ «Трансєвразія». Натомість операція між ТОВ «Спецтранссервіс» та компанією Miramis Transportion Limited підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

За таких обставин, висновок податкового органу про заниження ТОВ «Спецтранссервіс» податкових зобов'язань з податку на додану вартість по операціях з компанією Miramis Transportion Limited є правильним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 25 вересня 2013 року, та є підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві задовольнити, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року - скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві - задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25 вересня 2013 року - скасувати.

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранссервіс» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Я.С. Мамчур

О.О. Шостак

Постанова складена в повному обсязі 30 вересня 2014 року.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.