Рішення № 40754964, 30.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/2140/13-ц Головуючий у І інстанції Ковалевська Л.М.Провадження № 22-ц/780/5061/14 Доповідач у 2 інстанції ФінагєєвКатегорія 58 30.09.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач працюючи водієм в Львівській філії ТОВ «Орлан Транс Груп» заподіяв підприємству збитки, завдані перевитратою та прихованням палива в розмірі 34054,56 грн., залишок коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих йому на відрядження в розмірі 25884,29 грн., та суму податку на підставі Податкового кодексу в розмірі 4734,63 грн.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2012 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальні збитки в розмірі 34054,56 грн. та судові витрати по справі.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими та порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивачем не було надано жодного належного доказу, який би доводив перевитрату пального. Крім того, зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 25.08.2010 року відповідача було прийнято на роботу по переведенню у Львівську філію ТзОВ "Орлан-Транс-Груп" на посаду водія з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю з оплатою праці згідно відпрацьованого часу. Відповідач, перебуваючи в трудових відносинах з підприємством, неодноразово перебував в службових відрядженнях в межах України та за кордоном, отримав пластикову картку ТОВ "Континент Нафто Трейд" для заправки дизельним паливом транспортних засобів для виконання транспортних завдань.

Позивач зазначає, що неодноразово під час відряджень відповідачем було перевитрачено пальне. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано довідку про розрахунок втрат, завданих перевитратою палива відповідачем, загальна сума збитків, яких становить 34054,56 грн., надано подорожні листи та розрахунки витраченого пального.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що загальна сума збитків, завдана відповідачем перевитратою та прихованням палива підтверджується довідкою про розрахунок таких витрат.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути кошти з відповідача, як шкоду, заподіяну юридичній особі під час виконання трудових обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації, установі внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Відповідно до вимог ст. 132 КЗпП України - за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

За змістом ст. 134 КЗпП України - відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

З матеріалів справи вбачається що позивач просить стягнути з відповідача шкоду спричинену під час виконання трудових обов'язків.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі - Перелік).

До зазначеного переліку посада водія не відноситься.

Таким чином, договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем, що наданий позивачем до суду апеляційної інстанції, юридичної сили не має і не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» розглядаючи спори щодо відшкодування шкоди працівником, суд у кожному окремому випадку зобов'язаний дослідити обставини, від яких залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема з'ясувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, що забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись до суду з зазначеним позовом, позивач не надав суду належних доказів вини відповідача в заподіянні шкоди через перевитрату пального та не звернув уваги, що передбачених законом підстав до стягнення зазначеної шкоди з відповідача немає. Не зазначені такі підстави і у поданій до суду позовній заяві.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав до задоволення позову в частині стягнення з відповідача шкоди спричиненої перевитратою палива.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасування з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2012 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.