Постанова № 40752927, 02.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2014 року 16:45 № 826/8145/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом:Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк»до:Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києвітретя особа:ОСОБА_1,-про:визнання незаконними дій щодо накладення арешту на майно та зобов'язання зняти арешт з майна,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» з позовом до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, в якому просить:

1) визнати незаконними дії відділу ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві щодо накладення арешту на автомобіль марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований ВРЕВ УДАІ в м. Києві 21.06.2008 р., який належить на праві власності ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний номер НОМЕР_2), накладеного:

- постановою від 05.04.2013 р. в рамках виконавчого провадження № 37450633 щодо виконання судового наказу № 910/25892, виданого 22.03.2013 р. про стягнення боргу в сумі 94548,69 грн. з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3

- постановою від 07.05.2013 р. в рамках виконавчого провадження № 37808968 щодо виконання судового наказу № 5011-42/10718-2012, виданого 21.09.2012 р. про стягнення заборгованості в сумі 27592,03 грн. з ОСОБА_2 на користь Національного технічного університету України «Київський Політехнічний інститут»;

- постановою від 08.05.2013 р. в рамках виконавчого провадження № 37859495 щодо виконання виконавчого листа № 2-2703, виданого 30.09.2010 р. про стягнення боргу в сумі 132537,26 грн. з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк».

2) зобов'язати відділ ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві зняти арешти з вищезгаданого автомобіля, накладені в рамках вищезгаданих виконавчих проваджень.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 23.06.2008 р. між ВАТ «Електронбанк» та ОСОБА_2 з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором будо укладено договір застави вищевказаного автомобіля, який належав ОСОБА_2, та відповідно були внесені відповідні записи про обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Як зазначено у позові, позичальником було повідомлено, що у ВДВС по відношенню до неї у 2013 році було відкрито ряд виконавчих проваджень, а саме: ВП № 36816713; ВП № 37450633; ВП № 37808968; ВП № 37859495; ВП № 34597365 та накладено арешт на заставне майно боржника.

У той же час, як вказує позивач, станом на день подання позову заборгованість за кредитним договором не погашена, договори застави та кредиту продовжують діяти, більш того, позивальник допускав системні порушення кредитного договору, що призвело до появи простроченої заборгованості, а тому банк використав право на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Начальник ВДВС, як надалі пояснює позивач, повідомив, що підстав для зняття арешту з зазначеного майна відсутні, з чим не погоджується позивач.

Так, посилаючись на положення ч. 1, ч. 3, ч. 4, ч. 6 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 1 Закону України «Про заставу», ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 572 ЦК України, позивач вважає, що ВДВС не було виконано вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та неправомірно накладено арешт на автомобіль, накладення арешту, який до цього часу перебуває у заставі, порушує законні права заставодержателя та може спричинити нанесення значної майнової шкоди.

Позивач окремо звертає увагу, що є правонаступником ПАТ «Фольксбанк», а ПАТ «Фольсбанк» є правонаступником відносно прав та обов'язків ВАТ «Електрон Банк».

Виходячи із наведеного у сукупності позивач просить задовольнити позов.

Відповідач та тертя особа належним чином повідомлені про розгляд справи, однак в судове засідання 01.10.2014 р. не з'явилися, доказів поважності причин неприбуття не надали, як і будь-яких заперечень проти позову. З огляду на відсутність доказів поважності причин неприбуття, суд на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача та третьої особи на підставі наявних матеріалів справи.

Надалі, на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

23.06.2008 року між ВАТ «Електрон Банк» («Банк») та ОСОБА_2 («Позичальник»). Укладено кредитний договір № KF 50289, відповідно до якого Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти в сумі 89 326 доларів США. Повернення кредиту здійснюється щомісячно по 1 240 доларів США. Останній платіж сплачується 22.06.2014 р.

Кредит надавався для придбання автомобіля марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску. Згідно з договором код з ЄДР Банку - 19358632, що відповідає коду з ЄДР позивача - Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк».

Згідно з п. 2.1. договору виконання зобов'язань забезпечується заставою вищезгаданого автомобіля.

Згідно з додатковою угодою № 5 від 26.06.2013 р. договір викладений у новій редакції, де вищенаведені умови залишилися аналогічними.

Факт отримання кредиту третьою особою не спростовується.

Окрім того, між банком та Позичальником 23.06.2008 р. укладено нотаріально посвідчений договір застави. У договорі зазначається, що позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти у строк не пізніше 22.06.2014 р. згідно умов кредитного договору. Відповідно були внесені відповідні записи про обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (25.06.2008 р., термін дії 10.10.2008 р.; згідно з витягом - звернення стягнення не зареєстровано).

Для забезпечення своєчасного повернення отриманих кредитних коштів, процентів за користування ним, оплати штрафних санкцій, інших витрат та збитків, заставодавець передає заставодержателю у заставу транспортний засіб: легковий автомобіль (універсал) марки AUDI, моделі Q7, 2008 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_4, об'єм двигуна 2967 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_3, зареєстрований ВРЕВ УДАІ в м. Києві 21.06.2008 р., який належить на праві власності ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний номер в ДРФО НОМЕР_2).

Право застави виникає з моменту нотаріального посвідчення договору. Заставлене майно залишається у володінні заставодавця. Предмет застави оцінений сторонами в 642 365 грн.

Згідно із умовами цього договору заставодавець має право, крім іншого: у випадку невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору - на звернення стягнення на предмет застави та одержання відшкодування з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами; звернення стягнення на майно, що є предметом застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, а також будь-яким іншим способом, якого зажадає заставодержатель, шляхом направлення заставодержателем заставодавцю письмового повідомлення - попередження про звернення стягнення на майно.

05.03.2014 р. вчинено виконавчий напис нотаріуса відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на вищевказаний автомобіль.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного майна запропоновано задовольнити вимоги Банку за період з 01.12.2013 р. по 05.03.2014 р. у розмірі еквівалентному: 41 892,88 доларів США (заборгованість за кредитом); 1 711,51 доларів США (заборгованість по процентам); 234,94 доларів США (пеня); 3 000 грн. - плата за вчинення виконавчого напису, що загалом становить 426 298,02 грн. Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за № 583.

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що згідно постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ від 05.04.2013 р. ВП № 37450633 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 22.03.2013 р. № 910/25892 про стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 95548,69 грн. на користь Київського політехнічного інституту.

Згідно з п. 4 постанови накладено арешт на все майно боржника у межах суми боргу, що стягується.

В рамках цього ж виконавчого провадження прийнято постанову від 26.12.2013 р. про розшук майна боржника, а саме - вищезгаданого автомобіля та, крім цього автомобіля PEUGEOT, д/н. НОМЕР_5.

Окрім того, 07.05.2013 р. державним виконавцем органу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ в м. Києві прийнято постанову ВП № 37808968 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу № 5011-42/10718-2012, виданого 21.09.2012 р. Господарським судом м. Києва про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 боргу у сумі 27 592,03 грн. на користь Національного технічного університету «Київський Політехнічний Інститут».

Згідно з п. 4 постанови на все майно боржника (в межах суми боргу) накладено арешт.

Відповідно до постанови від 08.05.2013 р. ВП № 37859495 державного виконавця органу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ в м. Києві відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-2703/10, виданого 30.09.2010 р. Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 132 537,26 грн. на користь ПАТ «Кредитпромбанк».

Згідно з п. 4 цієї постанови накладено арешт на все майно боржника у межах суми боргу.

Вирішуючи у взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 19 вищезгаданого Закону, у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Частиною 2 ст. 25 зазначеного Закону також визначено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 57 Закону арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: (1) винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; (2) винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; (3) винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; (4) проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З наведеного у сукупності вбачається, що арешт майна є заходом забезпечення реального виконання рішення, який може бути застосований починаючи зі стадії відкриття виконавчого провадження. Арешт може бути накладено на все майно особи, яка є боржником за виконавчим провадженням, зокрема, у зв'язку з прийняттям судового рішення, на підставі виконавчого листа та в межах стягуваної суми боргу.

В даному випадку за заявами стягувачів були відкриті виконавчі провадження у вищенаведених випадках та одночасно накладено арешт на майно боржника, вчинення дій щодо чого належить до функціональних повноважень державного виконавця та відповідає наведеним вище приписам законодавства.

За таких обставин, відсутні підстави для висновку про протиправність дій державних виконавців по накладення арешту на майно боржника.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відсутні відомості про інформування державного виконавця в порядку ч. 4 ст. 54 вищезгаданого Закону про заставу автомобіля з боку боржника. У той же час, за зверненням позивача, ВДВС проінформувало його про наявні виконавчі провадження листом від 22.01.2014 р. № 03-31/1053.

З огляду на наведене, відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання протиправними дій по накладенню арешту на автомобіль.

Що стосується позовних вимог про зняття арешту з майна та відносно процесуальних дій державного виконавця за операціями із заставним майном, слід додати наступне.

Так, положеннями ст. 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави (ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу»).

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим

Законом чи договором (ч. 7 ст. 20 Закону України «Про заставу»).

При цьому, статтею 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Водночас, згідно з ч. 1. ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Частиною 3 ст. 54 Закону при цьому встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 зазначеного Закону про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом (ч. 5 ст. 54).

Відповідно до ч. 6 ст. 54 зазначеного Закону за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені ст. 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя.

У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленому цією статтею.

Зокрема, у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Отже, у випадку, якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, лише після задоволення його вимог залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Позивач в даному випадку не є стягувачем за вищезгаданими виконавчими провадженнями та не пред'являв виконавчий напис нотаріуса державному виконавцю для примусового виконання.

З огляду на викладене у сукупності та враховуючи те, що вартість предмета застави (89 326 доларів США/642 365 грн.) перевищує розмір заборгованості заставодержателю (43 839,33 доларів США/426 298,02 грн.), виходячи з того, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні та чинність арешту не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що залишок коштів після задоволення вимог заставодержтателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, суд приходить до висновку, що чинність на даний час арешту автомобіля не може порушувати право заставодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в заставі та чинність арешту майна не позбавляє права заставодержателя на задоволення його вимог за рахунок заставленого майна згідно із встановленим пріоритетом, як-то передбачено положеннями ст. 14 та ч. 1. ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Таким чином, суд не вбачає підстав для висновку про порушення прав позивача чинністю арешту автомобіля та, відповідно, не вбачає підстав для звільнення майна із під арешту. Наведене у свою чергу зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи наведене у сукупності у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись вимогами 69-71, 94, 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін