Постанова № 40749279, 15.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 вересня 2014 року 12:00 № 2а-15509/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., суддів: Дегтярьової О.В., Шрамко Ю.Т., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр - Київ»доДержавної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Інспекції з питань захисту прав споживачів у місті Києві про визнання нечинною постанови, В С Т А Н О В И В:

11 квітні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцентр - Київ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Автоцентр - Київ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державної служби технічного регулювання України про визнання нечинною постанови №001002 про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 31 березня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

За наслідками перегляду зазначених судових рішень у касаційному порядку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр - Київ» задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі «Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах» справу передано на автоматичний розподіл та передано на розгляд судді Савченко А.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2012 року зазначений адміністративний позов залишено без розгляду.

За результатами розгляду апеляційної скарги позивача, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2012 року скасована, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2014 року зазначену справу прийнято до свого провадження суддею Кузьменко А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23 липня 2014 року.

У судовому засіданні 23 липня 2014 року, в яке з'явився представник позивача, за результатами обговорення питання щодо проведення заміни відповідача - Управління у справах захисту споживачів у місті Києві Державної служби технічного регулювання України його правонаступником - Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, протокольною ухвалою суду замінено відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2014 року справу призначено до розгляду колегією суддів на 04 серпня 2014 року.

У судове засідання 04 серпня 2014 року з'явився представник позивача. Представник відповідача до суду не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, що стало підставою для відкладення розгляду справи на 13 серпня 2014 року.

У судовому засіданні 13 серпня 2014 року за результатами розгляду клопотання представника відповідача про заміну Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, суд ухвалив залучити в якості співвідповідача Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів (далі по тексту - відповідач 1, Держспоживіспекція України) та відклав розгляд справи на 20 серпня 2014 року.

У судовому засіданні 20 серпня 2014 року суд протокольною ухвалою виключив зі складу відповідачів Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та залучив в якості співвідповідача Інспекцію з питань захисту прав споживачів у місті Києві (далі по тексту - відповідач 2, Інспекція), що стало підставою для відкладення розгляду справи на 10 вересня 2014 року.

У судове засідання 10 вересня 2014 року з'явився представник позивача, який наполягав на задоволенні позову. Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 10 вересня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В період з 23 по 24 лютого 2011 року на підставі направлення № 000329/0020 від 23 лютого 2011 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державної служби технічного регулювання України проведено планову перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів ТОВ «Автоцентр Київ» за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 67.

В ході перевірки встановлено, що у видаткових накладних надходження до реалізації запасних частин, автошин, моторної олії та електронного додаткового обладнання відсутні номери сертифікатів відповідності та в актах приймання передачі транспортних засобів від ТОВ «Єврокар» до позивача відсутні номери сертифікатів відповідності на транспортні засоби, чим порушено вимоги пункту 18 Порядку провадження торгівельної діяльності та правил торгівельного обслуговування населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 833 від 15 червня 2006 року, за що передбачена відповідальність згідно статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

За результатами перевірки складено Акт № 000766 перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 23 лютого 2011 року (далі по тексту - Акт перевірки), додатком до якого є Таблиця № 1, де зазначено 31 найменування товарів у прибуткових документах на які відсутні номери сертифікатів відповідності та складено припис керівнику господарюючого суб'єкту, яким його зобов'язано усунути виявлені порушення і надати письмовій звіт про виконання.

31 березня 2011 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державної служби технічного регулювання України за результатами розгляду матеріалів перевірки винесено постанову №001002 про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», якою за реалізацію продукції, зазначеної в пунктах 1-31 таблиці Акту перевірки, без необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сертифікацію на ТОВ «Автоцентр Київ» накладено штраф у розмірі 150629,22 грн.

ТОВ «Автоцентр Київ» не погоджуючись з зазначеною постановою звернулося до суду з відповідним позовом, в якому зазначило, що жодним технічним регламентом не передбачено обов'язок зазначення у документах, зокрема, у видаткових накладних та/або актах приймання-передачі, на товари, що підлягають обов'язковій сертифікації, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність щодо автошин, автосигналізацій, автомобільних парковочних радарів, автомобільного ксенонового світла, моторної оливи та транспортних засобів, а тому зазначення або незазначення у документах на поставку таких товарів, зокрема, у видаткових накладних та/або актах приймання-передачі, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність є виключно правом постачальника. Також позивач зазначив про те, що інформація викладена в постанові про накладення стягнень не дає змоги встановити, який саме пункт статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» застосував відповідач та яким чином проведено розрахунок суми штрафу, визначеної в оскаржуваній постанові.

Представники відповідачів заперечень проти позову не надали. Інспекцією надано письмові пояснення, в яких зазначено про відсутність матеріалів по перевірці ТОВ «Автоцентр Київ», а також відомостей щодо проведення такої перевірки.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів є Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991р. №1023-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 12.05.1991р. №1023-ХІІ).

Статтею 4 названого Закону визначено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою, належну якість продукції та обслуговування, безпеку продукції, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця) тощо.

Відповідно до статті 6 Закону України від 12.05.1991р. №1023-ХІІ споживач має право на належну якість продукції, яке забезпечується обов'язком продавця (виробника, виконавця) передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди (стаття 5 Закону України від 12.05.1991р. №1023-ХІІ).

Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів передбачена статтею 23 Закону України від 12.05.1991р. №1023-ХІІ.

Так, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність, зокрема, за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У той же час, пунктом 3 частини 1 названої статті передбачено, що за реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки, під час проведення контрольного заходу посадовими особами Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві виявлено здійснення позивачем реалізації додаткового обладнання та супутніх товарів, у видаткових накладних надходження до реалізації яких відсутні номери сертифікатів відповідності. Так само під час перевірки встановлено відсутність в актах прийняття - передачі транспортних засобів від ТОВ «Єврокар» до позивача номерів сертифікатів відповідності на транспорті засоби, чим порушено вимоги пункту 18 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006р. №833.

Зі змісту зазначеної вище правової норми вбачається, що у документах на товари, що підлягають обов'язковій сертифікації, повинні зазначатися реєстраційні номери сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом.

У той же час, названим пунктом не встановлено, які саме документи на товари мають містити реєстраційні номери сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності та/або декларацій про відповідність.

Натомість, на підтвердження виконання наведеної вимоги Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, позивачем під час розгляду справи надано копії видаткових накладних №ЕРА-000716 від 21 лютого 2011 року, №ЕРА-000672 від 21 лютого 2011 року, №ЕРА-003958 від 29 вересня 2010 року, в яких зазначено реєстраційні номери сертифікатів.

Також позивачем надано копії сертифікатів відповідності на всі товари, зазначені в таблиці 1 Акта перевірки.

Крім того, суд звертає увагу, що на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2012 року відповідачами не надано нормативно-правового обґрунтування переліку документів, які були досліджені під час проведення перевірки, а також визначені як документи на товари, в яких мають бути зазначені реєстраційні номери сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність на товар, якщо це встановлено технічним регламентом.

З огляду на викладене, а також враховуючи застосування до позивача штрафних санкцій за дії, факт вчинення яких жодним доказом не підтверджено, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до позивача санкцій за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Як вбачається зі змісту прохальної частини позову, ТОВ «Автоцент Київ» просить суд визнати нечинною постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №001002 від 31 березня 2011 року.

У той же час, відповідно до пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7 з огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 162 КАС України у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

З урахуванням встановлених судом обставин та з метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною і скасувати постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №001002 від 31 березня 2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі суду не надали.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №001002 від 31 березня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Київ» (03062, м. Київ, пр.-т Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 32384972) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуюча суддя - А.І. Кузьменко

Судді: О.В. Дегтярьова

Ю.Т. Шрамко