Ухвала суду № 40749268, 01.10.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6433/14 Справа № 175/4516/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С. А. Доповідач - Демченко Е.Л. Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Видюковій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи тим, що 27 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладена генеральна кредитна угода №К-Д 014/02-40/925, в рамках якої укладено кредитний договір №К-Д 014/02-40/925/1, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 156.000 доларів США строком на 84 місяці до 26 червня 2015 року та взяв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 14,75% річних, здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами, відповідно до графіку погашення кредиту.

Зазначали, що у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №К-Д014/02-40/925/1 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №014/02-40/1831. Згідно якого, останній надав в іпотеку належний йому житловий будинок загальною площею 203,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 1000 кв.м.

Посилаючись на те, що у порушення вимог закону та умов кредитного договору зобов`язання належним чином не виконувались, у зв`язку з чим станом на 04 березня 2014 року утворилася заборгованість в розмірі 282.195 доларів США 88 центів, що еквівалентно 2.744.100 грн.96 коп., яка складається з наступного: 157.808 доларів США 25 центів - тіло кредиту; 106.999 доларів США 90 центів - заборгованість за простроченими відсотками; 4.504 долара США 63 центів - заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту; 12.883 долара США 10 центів - заборгованість по пені за простроченими відсотками, просив суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 шляхом їх продажу банком з правом укладання від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх необхідних повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзщен Банк Аваль» задоволені. У рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернуто стягнення, згідно іпотечного договору №014/02-40/1831 від 27 червня 2008 року, на предмет іпотеки - земельну ділянку та житловий будинок по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 27 червня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладена генеральна кредитна угода №К-Д 014/02-40/925, в рамках якої укладено між цими сторонами кредитний договір №К-Д 014/02-40/925/1 та додаткова угода №К-Д 014/02-40/925/1/1, за умовами яких ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 156.000 доларів США строком на 84 місяці до 26 червня 2015 року та взяв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 14,75% річних, здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіку погашення кредиту (а.с.8-15).

З метою забезпечення кредитного договору між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №014/02-40/1831. Предметом іпотеки є житловий будинок загальною площею 203,4 кв.м. та земельна ділянка площею 1000 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 і власником яких є відповідач ОСОБА_2 (а.с.22-24).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, що підтверджується меморіальним валютним ордером №25 від 27 червня 2008 року, заявою на видачу готівки від 27 червня 2008 року та платіжним дорученням про отримання готівки.

Відповідач та третя особа зобов`язання за кредитом належним чином не виконували, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 282.195 доларів США 88 центів, що еквівалентно 2.744.100 грн.96 коп., яка складається з наступного: 157.808 доларів 25 центів - тіло кредиту; 106.999 доларів США 90 центів - заборгованість за простроченими відсотками; 4.504 долара США 63 цента - заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту; 12.883 долара США 10 центів - заборгованість по пені за простроченими відсотками.

Згідно ст.ст.525,526,530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначено в ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

В ч.1 ст.575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ч.ч.1,2 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.9 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч.1 ст.20 ЦК, ст.ст.3,4 ЦПК).

З матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2013 року банком на адресу боржника та іпотекодавця було надіслано повідомлення-вимога, яке було отримано ними 09 серпня 2013 року (а.с.28-29).

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно з роз'ясненням Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.41 своєї постанови №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Крім того, до даних правовідносин колегія суддів позбавлена можливості застосувати Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірне нерухоме майно не використовувалось відповідачем як місце постійного проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 26 травня 2008 року зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 (а.с.35).

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував той факт, що постановою господарського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2012 року його, як фізичну особу - підприємця, визнано банкрутом, на підставі чого відбулася реалізація іпотечного майна, не може слугувати підставою для скасування рішення суду, оскільки постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 липня 2013 року, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 03 жовтня 2013 року, дану постанову було скасовано і провадження у справі припинено (а.с.54-57,87-90). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, сформованого державним реєстратором, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, станом на 15 квітня 2014 року власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_2 (а.с.107-112)

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

Куценко Т.Р.