Рішення № 40738190, 01.10.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/4100/14 Головуючий у 1 інстанції: Голубкова М.А.

Суддя-доповідач: Кримська О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючий Кримська О.М.,

Судді Краснокутська О.М.,

Воробйова І.А.

При секретарі Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - страхова компанія «АХА страхування», про стягнення франшизи,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 20.08.2013 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача - ОСОБА_3, що керував транспортним засобом «Шкода», номерний знак НОМЕР_1, був пошкоджений автомобіль «Ніссан», номерний знак НОМЕР_2, що належить позивачеві на праві власності.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.09.2013 року ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 340 грн..

Цивільно-правова відповідальність відповідача була забезпечена полісом страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/1388675 від 27.12.2012 року СК «АХА страхування», яка виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 2 665,04 грн., за вирахуванням франшизи у розмірі 1 000 грн.,

Невідшкодовану суму франшизи у розмірі 1000 грн. відповідач відмовився сплатити у добровільному порядку.

Крім того, при оформленні виплат зі страхового відшкодування, позивач вимушений був їздити до станції технічного обслуговування (де здійснювалася оцінка транспортного засобу, ДАІ, страхової компанії, до суду, де розглядалася справа про адміністративне правопорушення) внаслідок чого позивач здійснив витрати на придбання бензину у розмірі 327 гривень, що підтверджується фіскальним чеком.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь франшизу в розмірі 1000 грн., витрати придбання бензину в сумі 327 грн., витрати на правову допомогу та судовий збір в сумі 229,40 грн..

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 франшизу в розмірі 1000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн., витрати на придбання бензину в розмірі 327 грн. та судовий збір по справі у розмірі 229,40 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2014 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції шляхом відмови в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу та витрат на придбання бензину в розмірі 327 грн..

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційним судом рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині його оскарження апелянтом, тобто в даному випадку щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу та витрат на придбання бензину в розмірі 327 грн..

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 02.09.2014 року про надання адвокатських послуг, яким передбачено, що ОСОБА_4 доручає адвокату ОСОБА_5 здійснювати представництво інтересів замовника у Шевченківському районному суді м. Запоріжжя при розгляді цивільної справи про стягнення грошових коштів (франшизи) де замовник є позивачем, адвокат ОСОБА_5 20.03.2014 року приймав участь в судовому засіданні в суді першої інстанції (а.с. 40).

Названий договір містить перелік послуг, які можуть бути надані однією стороною другій, але не містить домовленості щодо оцінки кожного виду послуги з зазначенням вартості одиниці кожного виду послуги, але зазначено, що замовник зобов'язується сплатити виконавцю гонорар у розмірі 1000гривень ( а.с.37)

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно з положенням ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом

Згідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з аналізу ст. ст. 84 та 88 ЦПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

При цьому положенням Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат, на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", затверджено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи фахівця у галузі права.

Склад та розміри витрат, пов'язаних оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, ОСОБА_4 посилається на положення ст.. 1 Договору про надання адвокатських послуг від 02.09.2013 року, де визначено розмір гонорару, який замовник зобов'язується сплатити, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 701.

Проте, названі документи не свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оскільки вони не є документами, оформленими у встановленому законом порядку, а такими документами можуть вважатись квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку.

З огляду на це колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на придбання бензину в розмірі 327 грн., місцевий суд виходив з того, що дані витрати підтверджені копією чеку №027701 від 10.09.2013 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач посилався на те, що у зв'язку з необхідністю здійснення поїздок на транспортному засобі до станції технічного обслуговування, де здійснювалася оцінка транспортного засобу, ДАІ, страхової компанії, до суду, де розглядалася справа про адміністративне правопорушення позивач здійснив витрати на придбання бензину у розмірі 327 гривень.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається з фіскального чеку, 10 вересня 2013 року на АЗС через термінал здійснено списання із карточки грошових коштів у розмірі 327 грн.

Проте, із наданого чеку видно, що оплата здійснена одноразово та у ньому не зазначено за який вид товару здійснена оплата та не доведено що ці витрати були необхідними та пов'язані із наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

З огляду на викладене, висновки суду в частині стягнення витрат на правову допомогу та витрат на придбання бензину не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням вищевказаних норм процесуального і матеріального права, а отже рішення суду підлягає зміні на підставі пунктів 3, 4 статті 309 ЦПК України шляхом відмови у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу та витрат на придбання бензину.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія

В И РІ Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2014 року у цій справі змінити.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1000 грн. та витрат на придбання бензину в розмірі 327 грн..

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: