Постанова № 40736504, 27.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 серпня 2014 року № 826/9750/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Маруліної Л.О., членів колегії Кармазіна О.А., Костенка Д.А., при секретарі судового засідання Шереметьєвій Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доМіністерства внутрішніх справ Українипровизнання бездіяльності протиправною, визнання позивача звільненимза участю:

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Калініченко Л.В.,

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 27.08.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 03.09.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі також - відповідач, МВС України), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не проведення звільнення з державної служби слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі, державного службовця 15-го рангу ОСОБА_1, згідно з заявою від 27.03.2014;

- визнати звільненим слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі з державної служби з 27.03.2014 на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2014 відкрито провадження в адміністративній справі №826/9750/14 та призначено попереднє судове засідання на 22.07.2014, в якому судом проголошено ухвалу про зупинення провадження у справі до 13.08.2014 за обґрунтованим клопотанням представника позивача. Попереднє судове засідання 13.08.2014 відкладено в зв'язку з неявкою позивача та відсутністю повноважень на ведення справи у представника позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2014 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання 27.08.2014 прибули представники позивача та відповідача.

Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що 21.03.2014 позивачем у зв'язку з істотними змінами умов праці на посаді слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі (не допуск до робочого місця, блокування цифрового підпису доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань, неможливість виконання службових обов'язків у зв'язку з його відмовою від співпраці із самопроголошеною владою Республіки Криму, міста Севастополя та органами Російської Федерації) на адресу Міністерства внутрішніх справ України була направлена заява з клопотанням про вжиття у найкоротший термін заходів щодо переведення позивача на іншу рівнозначну посаду із забезпеченням гарантій його особистого захисту та його сім'ї.

У зв'язку з відсутністю будь-яких практичних заходів щодо виконання вищевказаного клопотання позивачем 27.03.2014 на адресу відповідача було подано заяву про звільнення з державної служби на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи через зміну істотних умов праці.

Однак, листом від 19.05.2014 вих. №6/1/1-3075 МВС України у проведенні звільнення з державної служби позивачу було відмовлено з посиланням на ст. 45 Закону України № 4050-VІ від 17.11.2011 «Про державну службу».

Позивач вважає дану бездіяльність МВС України з питання проведення його звільнення згідно поданої заяви від 27.03.2014 незаконною, що зумовлює необхідність у судовому порядку визнання її протиправною та визнання позивача звільненим з державної служби з 27.03.2014 на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України - у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях від 12.08.2014 №12/6-3422, та додаткових поясненнях від 12.08.2014 №12/6, долучених в судовому засіданні 13.08.2014, в яких зазначається про правомірність дій відповідача в межах розгляду заяви позивача від 27.03.2014.

Дослідивши наявні матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що ОСОБА_1 подав Міністру внутрішніх справ України заяву від 21.03.2014 про переведення на іншу рівнозначну посаду в зв'язку з істотними змінами умов праці на посаді слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі (не допуск до робочого місця, блокування цифрового підпису доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань, неможливість виконання службових обов'язків у зв'язку з його відмовою від співпраці із самопроголошеною владою Республіки Криму, міста Севастополя та органами Російської Федерації), яку отримано УДЗ МВС України 26.03.2014 за №К-4530, Департаментом кадрового забезпечення МВС України 27.03.2014 вх. №К-463.

Позивачем 27.03.2014 подано на ім'я Міністра внутрішніх справ України заяву про звільнення з державної служби на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, яку отримано УДЗ МВС України 16.04.2014 за №К-5968, Департаментом кадрового забезпечення МВС України 16.04.2014 вх. №К-642

Листом від 19.05.2014 вих. №6/1/1-3075 за підписом начальника Департаменту кадрового забезпечення МВС України у проведенні звільнення з державної служби Позивачу було відмовлено з посиланням на ст. 45 Закону України «Про державну службу».

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» із змінами і доповненнями (далі також - Закон №3723-XII) регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.

Частиною другою статті 9 Закону №3723-XII встановлено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, передусім, на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України (далі також - КЗпП України), а також з підстав, визначених даною статтею.

Пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно з частиною восьмою статті 7 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (із змінами і доповненнями) в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, на транспорті міліцією керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, начальники районних, районних у містах, міських, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Положенням про Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, затвердженим наказом МВС України від 02 лютого 2004 року №94 «Про затвердження положень про територіальні і на транспорті органи МВС України», визначено повноваження начальника УМВС, в тому числі, підписувати накази УМВС та забезпечувати контроль їх виконання.

Відповідно до довідки від 16.01.2014 №2/3, виданої відділом кадрового забезпечення Управління МВС України в місті Севастополі, ОСОБА_1 перебуває на посаді слідчого СВ Нахімовського РВУ МВС України в м. Севастополі. Як зазначено позивачем в позовній заяві, та не заперечувалось відповідачем, наказом УМВС України в м. Севастополі від 06.09.2013 №131 о/с ОСОБА_1 прийнято на державну службу на посаду слідчого слідчого відділення Нахімовського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Севастополі з наданням 15-го рангу державного службовця.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про міліцію» особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Враховуючи, що ОСОБА_1 був призначений саме на державну службу на посаду слідчого слідчого відділу Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі наказом цього Управління без присвоєння спеціального звання міліції, то слід дійти висновку, що позивач уклав трудовий договір саме з начальником УМВС України в м. Севастополі.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України «Про міліцію» Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України.

Повноваження Міністра внутрішніх справ України визначено статтею 7 Закону України «Про міліцію», Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 383/2011 (із змінами і доповненнями), відповідно до підпунктів 13, 14, 15 пункту 11 якого Міністр призначає на посади та звільняє з посад начальників головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті, їх перших заступників і заступників; призначає на посади та звільняє з посад начальників районних, районних в містах, міських управлінь (відділів), лінійних управлінь (відділів); призначає на посади та звільняє з посад ректорів, перших проректорів та проректорів вищих навчальних закладів МВС України; затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Міністерства, призначає на посади та звільняє з посад керівників та заступників керівників структурних підрозділів апарату Міністерства та працівників патронатної служби Міністра.

Судом встановлено, що 27.03.2014 позивачем подано на ім'я Міністра внутрішніх справ України заяву про звільнення з державної служби на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

З огляду на визначені повноваження Міністра внутрішніх справ України щодо кадрових питань, заява позивача підлягала розглядові в частині надання роз'яснень, оскільки звільнення позивача з публічної служби у розумінні статей 21, 23 КЗпП України як за бажанням працівника так і з ініціативи власника перебуває в повноваженнях лише начальника УМВС України в м. Севастополі.

Одночасно, колегія суддів зауважує, що посилання відповідача в листі від 19.05.2014 вих. №6/1/1-3075 МВС України на статтю 45 Закону України № 4050-VІ від 17.11.2011 «Про державну службу» не впливає на суть роз'яснення, наданого відповідачем щодо вчинення дій позивачем на підставі діючого законодавства, оскільки відповідно до вимог статей 21, 23 КЗпП України позивач мав звернутись до уповноваженої особи стосовно прийняття рішення за його заявою.

Щодо підстав звільнення, зазначених в заяві позивача від 27.03.2014, слід звернути увагу, що відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України про істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» наведено приклади можливих змін, а саме, це раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо.

Отже, під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти об'єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі та приватизації, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

Змінами в організації виробництва і праці слід вважати також удосконалення систем заробітної праці, нормування праці, ліквідацію шкідливих робіт, раціоналізацію робочих місць після їх атестації тощо.

Відповідно до статті 2 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який з 26 квітня 2014 року набрав чинності, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина перша статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Отже, МВС України не вживало будь яких об'єктивно необхідних дій направлених на зміну істотних умов праці працівників Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі, у тому числі і ОСОБА_1, що працював на посаді слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, надаючи роз'яснення листом від 19.05.2014 вих. №6/1/1-3075 щодо звернення до повноважної особи, діяв в межах повноважень, визначених діючим законодавством.

Крім того, суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної особи чи юридичної особи, і ця пасивна поведінка пов'язується з не бажанням суб'єкта владних повноважень реалізовувати свої повноваження.

В той час, як відповідачем не допущено протиправної бездіяльності, оскільки питання звільнення позивача не належить до повноважень Міністерства внутрішніх справ України.

З урахуванням вимог Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про міліцію», Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо не проведення звільнення з державної служби слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі, державного службовця 15-го рангу ОСОБА_1, згідно з заявою від 27.03.2014.

Разом з тим, суд враховує, що представником відповідача в судовому засіданні повідомлено, що з урахуванням ситуації, яка склалася на окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, на офіційному сайті Міністерства внутрішніх справ України розміщено Звернення Колегії МВС до міліції Криму від 19.03.2014, в якому запропоновано всім працівникам міліції Криму та Севастополя, які залишилися вірними Присязі, висловити побажання щодо проходження служби в інших регіонах України. Для цього позивачеві необхідно виїхати на материкову частину України і до будь-якого управління МВС України подати заяву, в якій зазначити про конкретне місце подальшої роботи з одночасним поданням, за бажанням, заяви про звільнення. В такому випадку особу буде переведено за її заявою, а в подальшому звільнено в межах діючого законодавства України. Проте, позивачем не дотримано вимог чинного законодавства України в частині звернення до Міністра внутрішніх справ України з заявою про звільнення його з державної служби на підставі пункту 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці. Станом на час розгляду справи в суді представником позивача не повідомлено суд про причини звернення позивача з відповідною заявою в межах діючого законодавства України.

Щодо позовної вимоги визнати звільненим слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі з державної служби з 27.03.2014 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці, колегія суддів зазначає, що мова фактично йде про прийняття рішення за заявою позивача про звільнення з державної служби на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України .

Відповідно до частини першої ст. 7 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Судом встановлено, що відповідно до законодавства України позивач мав звернутися до керівника УМВС України в м. Севастополі з відповідною заявою про звільнення.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження щодо прийняття рішення про звільнення є виключною компетенцією уповноваженого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження уповноваженого органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльності.

Оскільки судом встановлено, що відповідного рішення за заявою позивача про звільнення з державної служби на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України уповноваженим органом не приймалось та з урахуванням висновку суду про відмову у позовній вимозі про визнання протиправною бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо не проведення звільнення з державної служби слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі, державного службовця 15-го рангу ОСОБА_1, згідно з заявою від 27.03.2014, за висновком суду в задоволенні позовної вимоги визнати звільненим слідчого СВ Нахімовського РВ УМВС України в м. Севастополі з державної служби з 27.03.2014 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку із зміною істотних умов праці слід відмовити.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, позивач звільнена від сплати судового збору.

Крім того, відповідач не надав доказів понесення ним судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили згідно зі статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.О. Маруліна

Судді О.А. Кармазін

Д.А. Костенко