Постанова № 40735743, 23.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року Справа № 144016/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представника позивача Ліпенцевої К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо» до Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Маріо» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова Державної податкової служби, яким просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.10.2011 року № 0002702321, яким йому збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 70169,00 грн., з них 70168,00 грн. основний платіж та 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова мотивована тим, що поданих ТзОВ «Маріо» первинних бухгалтерських документів не достатньо для висновку про реальність господарських операцій з ТзОВ «Альфа Мед-2006», що відповідно до норм положення Податкового кодексу України виключає можливість формування позивачем податкового кредиту за цими операціями. При цьому, на думку суду, наявність лише отриманих податкових накладних без фактичного здійснення господарських операцій (отримання та оприбуткування товарів, їх оплата, використання в господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного періоду. Тому суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності ТзОВ «Маріо», оскільки працівники податкового органу не перевірили належним чином всіх первинних документів, що стосуються господарських операцій з ТзОВ «Альфа Мед-2006», якими підтверджується реальність цих господарський операцій. Також договір купівлі-продажу, укладений між ТзОВ «Маріо» і ТзОВ «Альфа Мед-2006» є чинним, не містить ознак нікчемності і не визнавався у встановленому порядку недійсним. Включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до податкових накладних, отриманих від ТзОВ «Альфа Мед-2006», цілком обґрунтовано нормами Податкового кодексу України. Сама по собі несплата податків продавцем послуг в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового зобов'язання покупцем. Покликання податкового органу на акт перевірки ТзОВ «Альфа Мед-2006» є безпідставними, оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду дії Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова по проведенню зазначеної перевірки визнано незаконними. При цьому, на час здійснення зазначених господарських операцій ТзОВ «Альфа Мед-2006» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість. Також позивач зазначає, що безпідставність висновку податкового органу про неправомірність формування ним податкового кредиту за операціями з ТзОВ «Альфа Мед-2006» підтверджується висновком економічного експертного дослідження.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

12-14.10.2011 року працівники Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова провели позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Маріо» з питань достовірності нарахування податку на додану вартість за березень 2011 року по взаєморозрахунках з ТзОВ «Альфа Мед-2006», за результатами якої складено акт від 20.10.2011 року № 3907/23-9/25225316.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. п. 198.2, 198.3 ст. 198, п. п. 201.4-201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2011 року на 70168,00 грн.

На підставі даного акта перевірки Державна податкова інспекція в Сихівському районі міста Львова прийняла податкове повідомлення-рішення від 27.10.2011 року № 0002702321, яким ТзОВ «Маріо» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 70169,00 грн., з них 70168,00 грн. основний платіж та 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.181 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1 ст. 188 цього Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 201.4 даної статті податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 даної статті податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 201.7 даної статті передбачено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10 даної статті податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

А згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг). Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності реального факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В контексті наведеного вище колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На обґрунтування своїх доводів позивач надав суду, зокрема: копію договору купівлі від 01.02.2011 року № 10211, відповідно до умов якого ТзОВ «Альфа Мед-2006» (продавець) зобов'язується відпустити, а ТзОВ «Маріо» (покупець) зобов'язується прийняти товар на умовах даного договору; копії видаткових накладних від 01.03.2011 року № 01-03/2011, від 02.03.2011 року № 02-03/2011, від 03.03.2011 року № 03-03/2011, від 07.03.2011 року № 07-03/2011, від 09.03.2011 року № 09-03/2011, від 22.03.2011 року № 22-03/2011, від 28.03.2011 року № 28-03/2011, від 29.03.2011 року № 29-03/2011, від 30.03.2011 року № 30-03/2011 і від 31.03.2011 року № 31-03/2011, копії податкових накладних від 01.03.2011 року № 04, від 02.03.2011 року № 12, від 03.03.2011 року № 16, від 07.03.2011 року № 24, від 09.03.2011 року № 29, від 22.03.2011 року № 64, від 28.03.2011 року № 76, від 29.03.2011 року № 78 і від 30.03.2011 року № 80; копії платіжних доручень від 14.03.2011 року № 180 на суму 60000,00 грн., від 16.03.2011 року № 185 на суму 48000,00 грн., від 21.03.2011 року № 196 на суму 60000,00 грн., від 23.03.2011 року № 210 на суму 60000,00 грн., від 28.03.2011 року № 222 на суму 28200,00 грн. і від 31.03.2011 року № 238 на суму 42000,00 грн.; копію реєстру виданих та отриманих податкових накладних; копії договорів оренди складських приміщень по вул. Городоцькій, 172 в м. Львові, укладених позивачем (орендар) з ПП «Львівська виробничо-торгівельна меблева фірма «Карпати» (орендодавець) та копії актів передачі-приймання приміщень до цих договорів.

На думку колегії суддів, наведеними документами, які містять всі реквізити, передбачені законодавством для первинних документів, підтверджується фактичне здійснення зазначених вище господарських операцій ТзОВ «Маріо» з ТзОВ «Альфа Мед-2006».

Посилання податкового органу на ту обставину, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності у покупця, незалежно від умов договору поставки (купівлі-продажу) та того, чиїм транспортом здійснювалась доставка товару, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Також колегія суддів враховує, що позивач надав докази використання товарів, перелічених у зазначених вище видаткових накладних, у власній господарській діяльності, враховуючи, що видами діяльності ТзОВ «Маріо» в періоді, що перевірявся, були виробництво робочого одягу та оптова торгівля одягом, а у видаткових накладних зазначено сигнальні жилети, нарукавники, зимові шапки, термостійкі і одноразові рукавиці, робоче взуття, тканини, нитки тощо, а саме видаткові накладі та відомості про нормативний склад продукції (робочий одяг і взуття), що реалізувалась ЗАТ «Ей-І-Ес Рівнеенерго», ЗАТ «Ей-І-Ес Київобленерго», ВАТ «Львівський локомотиво-ремонтний завод», СП «Галка Лтд», ЛМКП «Львівтеплоенерго», ТзОВ «Онур Конструкціон Інтернешнл», ДП «Рава-Руський шпалопросочувальний завод», ТзОВ «ІБК «Промбуд», ВАТ «Львівський холодкомбінат», ПАТ «Шкіряне підприємство «Світанок», ТзОВ «ІБК «АреаБуд», ТзОВ «Каскадбуд», МНВАП «Авіакон Проект», ТзОВ «Фішер-Мукачево», ТзОВ «Агро ЛВ Лімітед», ТзОВ «НДЦ «Новояворівськенергіяпостач», довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписані на працівників зазначених контрагентів позивача, а також акти списання товарно-матеріальних цінностей на виробництво.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках ТзОВ «Маріо» з ТзОВ «Альфа Мед-2006».

При цьому, факт сплати позивачем податку на додану вартість в ціні придбаного товару підтверджується наданими ним банківськими виписками та не заперечується відповідачем.

Норми Податкового кодексу України не містять такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з ТзОВ «Маріо» ТзОВ «Альфа Мед-2006» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платниками податку на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання позивачем у зазначених вище контрагентів товарів, які використовувались ним в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.

Наведене підтверджується також висновком економічного експертного дослідження від 20.02.2012 року № 292, проведеного судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, згідно з яким зазначений вище висновок Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова, викладений в акті перевірки від 20.10.2011 року № 3907/23-9/25225316, документально та нормативно не підтверджується.

Проаналізувавши мотивацію зазначеного висновку експерта, колегія суддів вважає його обґрунтованим, а суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 5 ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України не навів жодних мотивів незгоди з цим висновком.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року у справі № 2а-14110/11/1370 скасувати і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова Державної податкової служби від 27 жовтня 2011 року № 0002702321.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Постанова складена в повному обсязі 29.09.2014 року