Ухвала суду № 40733744, 30.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/1060/14-ц Головуючий у І інстанції Дутчак І.М.Провадження № 22-ц/780/5544/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н.В.Категорія 20 30.09.2014

УХВАЛА

Іменем України

30 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Петленко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, посилався на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року у цивільній справі № 2-2478/12 із ОСОБА_3 на його користь стягнуто суму позики в розмірі 1 000 000 грн. відповідно до договору позики від 1 грудня 2011 року та судові витрати в сумі 3 219 грн.

11 вересня 2012 року Деснянським районним судом м. Києва позивачу видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 1 000 000 грн. та судових витрат у сумі 3219 грн. 19 вересня 2012 року на підставі цього виконавчого листа державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Черухою О.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 34342942 про стягнення з ОСОБА_3 вказаних коштів. Цього ж дня, постановою державного виконавця накладено арешт на все майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати його відчуження.

10 червня 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Черухою О.М. була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 22 травня 2013 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та прийняття до розгляду апеляційної скарги дружини боржника ОСОБА_7 на зазначене рішення суду та припинення чинності арешту на майно боржника, у тому числі на земельну ділянку площею 0,1188 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року залишено без змін

9 вересня 2013 року постановою державного виконавця Відділу ДВС відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 боргу в сумі 1 003 219 грн. та запропоновано останньому в строк до семи днів добровільно виконати рішення суду. Однак цього зроблено не було.

Позивач зазначив, що в грудні 2013 року йому стало відомо, що 29 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_3 належну йому на праві власності зазначену земельну ділянку площею 0,1188 га, розташовану за вказаною вище адресою подарував відповідачу ОСОБА_4, яка є його дочкою.

Вважає, що подача дружиною боржника ОСОБА_7 апеляційної скарги на рішення суду від 19 червня 2012 року була спланованою акцією, спрямованою на припинення арешту на майно боржника ОСОБА_3, зокрема й на вказану земельну ділянку.

Договір дарування, укладений 29 серпня 2013 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, має бути визнаний судом недійним на підставі ст. ст. 203, 234 ЦК України, оскільки є фіктивним, вчинений без наміру створення правових реальних наслідків, укладений відповідачем ОСОБА_3 з метою уникнення продажу земельної ділянки на прилюдних торгах на виконання рішення суду про стягнення суми боргу.

Укладаючи договір дарування відповідач ОСОБА_3 розумів, що діє незаконно, так як не погасив перед ним заборгованість згідно із рішенням суду, здійснив відчуження спірного майна після набрання рішенням законної сили, що суперечить моральним засадам суспільства.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1188 га, кадастровий номер 3221282801:01:046:0003, що розташована у АДРЕСА_1, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, укладений 29 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1019 (а. с. 4-8, 75-78, 155-156).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 21 серпня 2014 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права й невідповідності висновків суду обставинам справи, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відповідач ОСОБА_3 ухиляється від виконання рішення суду про стягнення боргу в розмірі 1 003 219 грн., що стало причиною укладення ним зі своєю дочкою ОСОБА_4 фіктивного договору дарування земельної ділянки. Вказує, що відповідачами при відчуженні спірного майна шляхом укладення договору дарування земельної ділянки від 29 серпня 2013 року порушено вимоги ч. ст. 203 та ст. 234 ЦК України, а тому в суду першої інстанції були всі правові підстави для визнання його недійсним.

23 вересня 2014 року на адресу апеляційного суду надійшло заперечення від представника ОСОБА_4, мотивоване тим, що особисто вона жодних зобов'язань перед позивачем не має. На момент укладення договору дарування будь-яких заборон щодо майна ОСОБА_3 не було, будь-яких заходів забезпечення під час розгляду судом справи про стягнення суми позики позивачем вжито не було. Подарована ОСОБА_3 земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, батьків ОСОБА_4 На подарованій останній земельній ділянці площею 0,1188 га знаходиться належний їй на праві власності житловий будинок. Договір дарування земельної ділянки безпосередньо був спрямований на настання реальних правових наслідків - отримання у власність земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного ОСОБА_4 житлового будинку, який розташований на цій земельній ділянці. Враховуючи, що доказів фіктивності правочину позивачем не надано, просила суд апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто борг за договором позики в сумі 1 000 000 грн. та судовий збір у сумі 3 219 грн. Під час розгляду справи судом заходи по забезпеченню позову ОСОБА_2 не вживались.

Ухвалою судді Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року визнано неподаною та повернуто апелянту.

19 вересня 2012 року державним виконавцем ВДВС Черухою О.М. на підставі виконавчого листа № 2-2478, виданого судом 11 вересня 2012 року, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 34342942 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 1 003 219 грн. і постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3 в межах суми боргу та заборонено його відчуження.

10 червня 2013 року державним виконавцем ВДВС Черухою О.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа - зазначеного виконавчого листа у зв'язку із прийняттям Апеляційним судом м. Києва до розгляду апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ. Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_7, дружини відповідача ОСОБА_3, відхилено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року залишено без змін.

Судом встановлено, що 29 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено два договори дарування - житлового будинку та земельної ділянки, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровані в реєстрі за № 1016 та № 1019 відповідно.

За умовами договору дарування житлового будинку ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 315,3 кв.м, житловою площею 162,3 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 0,1188 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221282801:01:046:0003.

За умовами договору дарування земельної ділянки ОСОБА_3 безоплатно передав ОСОБА_4 у власність земельну ділянку, що розташована за місцем знаходження будинку.

Так, заявляючи вимоги про визнання недійсним лише одного договору дарування земельної ділянки, укладеного 29 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_2 посилався на те, що цей договір ОСОБА_3 уклав з метою уникнення продажу земельної ділянки на прилюдних торгах на виконання рішення суду про стягнення суми боргу в розмірі 1 003 219 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої виходив з того, що договір дарування спірної земельної ділянки був спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме отримання відповідачем ОСОБА_4 у власність земельної ділянки, на якій розташований належній їй на праві власності житловий будинок.

При цьому суд дійшов висновку, що на момент укладення договору дарування заборони щодо відчуження ОСОБА_3 земельної ділянки чи іншого майна не було.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що міськрайонний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У ч. 2 ст. 719 ЦК України встановлено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 243 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям всіх сторін правочину. Якщо одна сторона діяла «про людське око», а інша мала на меті досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

З матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2014 року, після укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договорів дарування житлового будинку і земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за останньою зареєстровано право власності на житловий будинок і земельну ділянку, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 113, 134).

Згідно із ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Як доказ, що правочин вчинено з правовим наслідком, суду надано договір на користування електричною енергією від 25 вересня 2013 року, договір на надання телекомунікаційних послуг від 24 вересня 2013 року та договір про надання населенню послуг газопостачання від 25 вересня 2013 року, які діють по цей час.

Таким чином, наведене свідчить про те, що договір дарування земельної ділянки був спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме отримання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки, на якій розташований належний їй на праві власності житловий будинок.

У відповідності ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За правилами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Оскільки на момент укладення договору дарування заборони щодо відчуження земельної ділянки чи іншого майна не було, ОСОБА_3 мав необхідний обсяг прав щодо розпоряджання своїм майном на власний розсуд, в тому числі на дарування земельної ділянки своїй доньці ОСОБА_4

Посилання позивача на те, що подача дружиною боржника ОСОБА_7 апеляційної скарги на рішення суду від 19 червня 2012 року була спланованою акцією, спрямованою на припинення арешту на майно боржника ОСОБА_3 не приймаються до уваги судової колегії як необгрунтовані, так як право на звернення до суду з апеляційною скаргою особою, яка не брала участь у справі, але суд вирішив питання про її права та обов'язки, гарантовано ст. 292 ЦПК України і не може вважатися навмисним зловживанням.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність вимог позивача про те, що всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України договір дарування земельної ділянки не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно ст.ст. 60, 212 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, а суд лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги про ухиляння відповідача від виконання рішення суду про стягнення боргу в розмірі 1 003 219 грн., що стало причиною укладення ним зі своєю дочкою ОСОБА_4 фіктивного договору дарування земельної ділянки не підтвердженні жодними належними доказами у справі і лише припущеннями ОСОБА_2 До того ж, позивачем зазначено єдиний спосіб виконання судового рішення про стягнення боргу шляхом звернення стягнення земельної ділянки, яка належала відповідачу, однак не звернути уваги на можливість виконання рішення й іншими способами передбаченими Законом України «Про виконавче провадження».

Тобто, виходячи з положень ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 120 ЗК України, сама лише земельна ділянка площею 0,1188 га не могла бути реалізованою на прилюдних торгах, оскільки на ній знаходиться нерухоме майно.

Отже докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: