Ухвала суду № 40727982, 18.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/20420/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.02.2012

у справі № 2а/0570/6511/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі»

до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Контракт Індастрі») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2010 №0000642303/0, №0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, №0000652303/1, від 02.02.2011 №0000642303/2, №0000652303/2.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2011, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.02.2012, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення рішення від 30.09.2010 №0000642303/0, №0000652303/0, від 04.11.2010 №0000642303/1, № 0000652303/1, від 02.02.2011 № 0000642303/2, № 0000652303/2. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правових відносин з платником податків ТОВ «Кит-Авто» в період з 01.02.2010 по 31.03.2010, за результатами якої складений акт від 21.09.2010 №3268/23-2/32857817.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.09.2010 №0000642303/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 910976,00 грн., в тому числі за основним платежем - 759147,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 151829,00 грн.; №0000652303/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 910976,00 грн., в тому числі за основним платежем - 607317,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 303659,00 грн.

За результатами оскарження податкових повідомлень-рішень від 30.09.2010 №0000642303/0 та №0000652303/0 в адміністративному порядку, прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 04.11.2010 №0000642303/1, №0000652303/1 з аналогічними вимогами, а за результатами повторного оскарження залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 №0000642303/0 (від 04.11.2010 №0000642303/1), скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.09.2010 №0000652303/0 (від 04.11.2010 №0000652303/1) в частині 75585,5 грн. штрафної санкції, в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін та прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.02.2011 №0000642303/2, №0000652303/2.

Підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість слугував висновок про порушення позивачем ст. ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №334/94-ВР), пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 1 квартал 2010 року на суму 759147,00 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 607317,00 грн., у тому числі за лютий 2010 року на 289915,00 грн., за березень 2010 року на 317402 грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що операції по взаємовідносинам позивача з постачальником ТОВ «Кит-Авто» не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю актів приймання передачі товарів, документів, що засвідчують транспортування товару. Також, згідно з інформацією ДПІ у Київському районі м. Донецька, встановити фактичне місцезнаходження ТОВ «Кит-Авто» неможливо, декларація з податку на прибуток за 1 квартал 2010 року та додаток К1 до податкового органу не надавався.

Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Фактичне виконання договору у лютому-березні 2010 року підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, податковими накладними, виписаними на його адресу особами, які мали статус платника податку на додану вартість.

Судами встановлено, що прийняття товару від постачальника ТОВ «Кит-Авто» здійснювалося на складі контрагентів (покупців) позивача, яким одразу ж товар був реалізований. Зазначена обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів поставки, укладеними між ТОВ «Контракт Індастрі» та ТОВ «Донбудкомплект», ТОВ «Сезам-2007», ТОВ «Східно-Український Альянс», ТОВ «Промдонснаб ЛТД», ЗАТ «Донмашобладнання», ВАТ «Донецькмобресурси», видаткових накладних, довіреностей на отримання товару, податкових накладних.

Отже, позивачем надані всі документи на підтвердження реальності укладених договорів поставки та документи на підтвердження використання товару у своїй господарській діяльності.

Разом з тим, відповідно до детальної інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, розбіжності між сумами задекларованого податкового кредиту ТОВ «Контракт Індастрі» у розмірі 607317,00 грн. та відповідно податкового зобов'язання ТОВ «Кит-Авто» у розмірі 607317,00 грн. відсутні.

Оскільки придбання товарів у ТОВ «Кит-Авто» є витратами позивача, понесеними у зв'язку із здійсненням господарської діяльності підприємства, та такою, що пов'язана з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), у зв'язку з чим є безпідставним висновок відповідача щодо неправомірності включення позивачем зазначених у податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за поставлений товар ТОВ «Контракт Індастрі» було передано ТОВ «Кит-Авто» прості векселі від 06.12.2010 АА №1671566, АА №1671567, АА №1671568, АА №1671569, АА №1671570 на загальну суму 3643904,06 грн., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі векселів від 06.12.2010.

Особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів встановлені п. 4.8 ст. 4 Закону №168/97-ВР, який регулює нарахування податку на додану вартість під час здійснення операцій з поставки товарів, які є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого векселя.

Відповідно до абз. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону №168/97-ВР для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Зазначений припис щодо незмінності сум податкового кредиту означає, що само по собі отримання або видача будь-яких векселів платником податку не змінює загальних правил обчислення податкового кредиту платника податку, що виникає у зв'язку з придбанням товарів (послуг). Отже, застосування вексельних розрахунків за товари чи послуги не впливає на порядок визначення податкового кредиту, нарахованого в складі ціни таких товарів чи послуг. При цьому норма п. 4.8 ст. 4 Закону №168/97-ВР не конкурує з іншими нормами Закону, що регулюють обчислення податкового кредиту під час придбання товарів чи послуг, оскільки встановлює незмінність податкового кредиту чи податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок самого факту видачі або отримання векселів і не впливає на податковий кредит, що нараховується у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

Виникнення у платника податків права на податковий кредит у зв'язку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів регулюється п. п. 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що платник податку, який видав вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи отриманих послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг. Сам по собі факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог п. п. 7.4 - 7.6 ст. 7 Закону №168/97-ВР є достатньою підставою для виникнення права на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі не здійснені.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договору, то відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями постачальника.

А тому, твердження відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Кит-Авто», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірної угоди інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Також, суди правильно зазначили, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров