Ухвала суду № 40727893, 11.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/27705/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Мосійчук І.М.

представника позивача Бужор А.Ю.

представника відповідача Недашківської Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012

у справі № 2а-2230/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба технічного контролю»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба технічного контролю» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Служба технічного контролю») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.09.2010 №2/23.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.06.2011 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час продажу прибудови адміністративно-побутового корпусу готельного комплексу «Русь» TOB «Перспективні інвестиційні програми» за червень 2009 року, за результатами якої складено акт від 25.05.2010 №1142/23-04/32985343.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 12450999,00 грн., в т.ч. по періодах за червень 2009 року на суму 2450999,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.06.2010 №0004162304/0, яким нарахована сума податкового зобов'язання за основним платежем 12450999,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12450999,00 грн., усього - 24901998,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження ДПІ у Шевченківському районі м. Києва скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.06.2010 №0004162304/0 та прийнято нове рішення від 06.09.2010 №2/23 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін на загальну суму 24901998,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції погодився з позицією ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та дійшов висновку про правомірне прийняття рішення від 06.09.2010 №2/23 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін на загальну суму 24901998,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2009 між TOB «Служба технічного контролю» та TOB «Перспективні інвестиційні програми» було укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є продаж нерухомого майна, а саме прибудови адміністративно-побутового корпусу готельного комплексу «Русь» за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 4а, загальною площею 6458,00 кв.м.

Згідно вказаної угоди договірна вартість прибудови становить 55000000,00 грн., крім того ПДВ 11000000,00 грн. (вартість 1 кв.м. приміщення становить 10219,88 грн.).

Відповідно до пп. пп. 1.20.1, 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Згідно до пп. 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, перед укладенням договору купівлі-продажу TOB «Служба технічного контролю» було отримано довідку-характеристику №1403586 від 21.04.2009, видану КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», в якій зазначено, що об'єкт має загальну площу 6458,00 кв.м. і його загальна вартість становить 57966754,66 грн.

Крім того, на замовлення TOB «Служба технічного контролю» ПП «Аверті» було визначено ринкову вартість прибудови адміністративно-побутового корпусу станом на 01.06.2009 готельного комплексу «Русь», загальною площею 6458,00 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 4а, з метою продажу.

Вказана оцінка була проведена з використанням витратного та дохідного методу та встановлено, що ринкова вартість зазначеної прибудови станом на дату оцінки із заокругленням становить 54971000,00 грн. (без ПДВ).

Зазначене дослідження було проведено ПП «Аверті», яке є суб'єктом оціночної діяльності. При дослідженні товариством було прийнято до уваги загальний стан цілісного об'єкту нерухомого майна, відсутність наявності виділеної земельної ділянки для обслуговування об'єкту нерухомого майна, відсутність вільних під'їзних шляхів та підходів, відсутність самостійного та автономного забезпечення інженерними мережами та комунальними послугами, малу кількість місць у паркінгу (лише 9 місць), відсутність достатньої кількості місць для паркування навколо об'єкту і т.п.

Таким чином, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанцій, що звичайна ціна прибудови адміністративно-побутового корпусу готельного комплексу «Русь», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 4а була визначена відповідно до пп. 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Що стосується висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15.04.2010 №2302/10-15, яким було встановлено, що звичайна ціна 1 кв.м. приміщення в прибудові адміністративно-побутового корпусу готельного комплексу «Русь» на момент продажу складала 21894,00 грн. або 2877,00 доларів США, то судом зазначено наступне.

Відповідно до п. 1.20 ст. 20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» рівень звичайної ціни може бути визначено за допомогою, зокрема, інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах (п. 1.20.2); для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні (п. 1.20.3); якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі (п. 1.20.4); у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання (п. 1.20.5).

У разі якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав (п. 1.20.5-1).

Судом зазначено, що з висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вбачається, що визначення «звичайної ціни» продажу прибудови було проведено виключно на оголошеннях в газетах.

Аналогічно було проведено визначення ринкової вартості прибудови адміністративно-побутового корпусу готельного комплексу «Русь» Консалтинговою компанією TOB «Самсон».

Однак, TOB «Самсон» та Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз оцінку вартості офісних площ було проведено без огляду самої будівлі, без отримання необхідної інформації від власника щодо стану майна, без з'ясування інших умов, для надання інформації органу державної податкової служби з метою визначення останнім відповідності ціни продажу об'єкта нерухомого майна.

Крім того, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що вирішуючи спір суд першої інстанції невірно посилався на норми Закону України «Про судову експертизу» та норми пп. 4.3.1, пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі по тексту - Закон), з огляду на наступне.

Норми Закону України «Про судову експертизу» не можуть бути застосовані, оскільки судова експертиза призначається в рамках судового розгляду справи, а тому висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, проведеному в односторонньому порядку відповідачем до розгляду справи у суді, не можна надавати статус судової.

Відповідно до пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону, рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Згідно до пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з пп. «а» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Проте, в матеріалах справи відсутні та судом першої інстанції не встановлено наявність підстав для застосування непрямого методу визначення сум податкових зобов'язань платника податків, зокрема, таких як не встановлення фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів.

Отже, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що позивач належним чином веде податковий облік, вчасно звітує та має всі первинні документи (належні за формою та змістом) по господарській операції із продажу прибудови адміністративно-побутового корпусу готельного комплексу «Русь», а тому застосування непрямого методу для визначення сум податкових зобов'язань є неправомірним.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров