Ухвала суду № 40727891, 18.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/11336/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012

у справі № 2а-417/10/0370

за позовом Приватного підприємства «Едельвейс-Гранд»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Едельвейс-Гранд» (далі по тексту - позивач, ПП «Едельвейс-Гранд») звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач, Луцька ОДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 12.02.2009 №0000092301/0, від 12.02.2009 №0000082301/0, від 05.05.2009 №0000232301/1, від 05.05.2009 №0000242301/1 та від 05.05.2009 №0000252301/0.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2010, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012, позов задоволено у повному обсязі.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акту перевірки від 27.01.2006 №12/2301/34868155 ПП «Едельвейс-Гранд» встановлені порушення податкового законодавства за період з 19.01.2007 по 30.09.2008, а саме: заниження податку на прибуток на суму 1807558,00 грн. та заниження податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) на суму 58379,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 12.02.2009: №0000082301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3315364,70 грн. (основний платіж - 1807558,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1507806,70 грн.), №0000092301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 87568,50 грн. (основний платіж - 58379,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 29189,50 грн.).

Проте, директор ПП «Едельвейс-Гранд» Корнілюк Я.Й. з отриманими податковими повідомленнями - рішеннями не погодився і звернувся з первинною скаргою до Луцької ОДПІ.

Рішенням Луцької ОДПІ від 16.03.2009 №4325/10/25-006 термін розгляду первинної скарги було продовжено по 27.04.2009 та призначено позапланову виїзну додаткову документальну перевірку.

За результатами позапланової виїзної перевірки ПП «Едельвейс-Гранд» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 19.01.2007 по 30.09.2008, складено акт від 23.04.2009 №1643/2301/34868155.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що позивачем занижено податок на прибуток на суму 1491984,00 грн., занижено ПДВ на суму 32188,00 грн. та встановлено завищення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на суму 27340,00 грн.

За результатами розгляду первинної скарги позивача, рішенням Луцької ОДПІ від 27.04.2009 №6834/10/25-006 частково скасовано податкові повідомлення рішення від 12.02.2009 №0000082301/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 597858,20 грн. (основний платіж - 315574,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 282284,20 грн. та №0000092301/0 на суму 39286,50 грн. (основний платіж - 26191,00 грн., штраф, (фінансові) санкції - 13095,50 грн.), а в іншій частині оскаржені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

З метою встановлення нового граничного терміну сплати визначених податкових зобов'язань та зменшення суми бюджетного відшкодування податку додану вартість Луцькою ОДПІ сформовано і направлено підприємству податкові повідомлення-рішення від 05.05.2009 №0000232301/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2717506,50 грн., №0000242301/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 48282,00 грн., №0000252301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на 27340,00 грн.

Підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 1.20.2 п 1.20 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок не врахування позивачем обмеження щодо рівня звичайної ціни при проведені операцій з фізичними особами, дохід від продажу кузовів легкових автомобілів визначався за договірною ціною, яка нижче їх звичайної ціни. При цьому, податковий орган виходив з того, що ПП «Едельвейс-Гранд» ввозяться на митну територію України вживані кузови до легкових автомобілів. При продажу кузовів на митній території України фізичним особам, база оподаткування податком на додану вартість та валовий дохід від продажу розраховувався із ціни, яка є нижчою за митну вартість.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що позивач в період з 19.01.2007 по 30.09.2008 імпортував на митну територію України кузови до транспортних засобів (легкових автомобілів), сплачуючи при цьому митному органу податок на додану вартість, виходячи з митної вартості товару, яка визначалася в вантажній митній декларації. При поставці товару на митній території України база оподаткування визначалася згідно з договірними цінами, які, на думку податкового органу, є нижчими від звичайної ціни. Податковий орган прирівняв рівень звичайної ціни до митної вартості товару, зазначеної в вантажній митній декларації, не встановлюючи рівень звичайних цін на такий же товар на внутрішньому ринку України.

Також встановлено, що при проведенні перевірки відповідач не скористався правом надати запит платнику податків для обґрунтування рівня договірних цін. Будь-яких дій, передбачених п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для доведення факту, що договірні ціни при поставці товарів на митній території України не відповідають рівню звичайної ціни, відповідач не вчиняв.

Крім того, податковий орган не вжив заходів для отримання інформації щодо статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів, що постачалися позивачем, на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Відповідно до пп. 7.4.1п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Згідно п. 1.18 ст. 1 вказаного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (абз. 1 п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до абз. 2 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 цього Закону справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної контрактної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п. 1.7 Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звичайна ціна встановлюється за правилами п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку.

Таким чином, при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін на товар податковий орган діяв не у межах наведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах; не порівняв митну вартість товару, задекларовану при ввезенні на митну територію України, з цінами, що діяли на цей товар на внутрішньому ринку на момент їх реалізації позивачем.

Таким чином, суди правомірно виходили з того, що довід податкового органу про продаж позивачем товарів за цінами, нижчими за звичайні, є недоведеним та дали правильну оцінку встановленим обставинам справи, відповідно до вимог чинного законодавства.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров