Ухвала суду № 40727829, 17.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/800/45705/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Гончарук І.Ю.,

представника позивача Алексашкіної С.В.

розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський комерційний банк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 по справі №2а-11369/12/2670 за позовом Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський комерційний банк» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2012 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський комерційний банк» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.04.2012 №0000132250 та від 27.06.2012 №0003962250.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2012 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство «Єкатеринославський комерційний банк» 10.09.2013 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 23.09.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог Публічне акціонерне товариство «Єкатеринославський комерційний банк» посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.6 пункту 5.4, пункту 5.11 статті 5, підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 153.1.4 пункту 153.1 статті 153, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, підпункту 3.1.1 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів, та документування виявлених порушень, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України №584 від 11.09.2008, частини другої та частини третьої статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, підпункту 1.2 пункту 1, підпунктів 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, частини першої та частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 71, частини першої та частини другої статті 72, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби проведено виїзна планова перевірка Київської філії Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.6 пункту 5.4, пункту 5.11 статті 5, підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 14.1.27, пункту 14.1 статті 14, підпункту 159.2.1 пункту 159.2 статті 159, підпункту 153.1.4 пункту 153.1 статті 153, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого Київською філією Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк» завищено валові витрати на загальну суму 6520357,00грн., а саме: завищено витрати від іншої діяльності за період з 01.07.2008 по 30.09.2011 на загальну суму 518020,00грн., завищено витрати зі страхування за 2009-2010 роки на загальну суму 51281,00грн., та завищено витрати на формування страхового резерву у ІІ-ІІІ кварталах 2011 року в загальній сумі 1296568,00грн., завищено витрати від торгівлі та переоцінки іноземної валюти за період з 01.07.2008 по 30.09.2011 в загальній сумі 4654488,00грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 1520861,00грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 13.03.2012 №24/2201/34655488 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 №0000132250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1483063,00грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 46264,00грн.

Рішенням Державної податкової служби у місті Києві про результати розгляду первинної скарги від 18.06.2012 №3632/10/12-114 оскаржуване податкове повідомлення-рішення було скасоване в частині основного платежу у розмірі 298210,64грн., в іншій частині - залишено без змін., у зв'язку з чим відповідачем було винесено друге податкове повідомлення-рішення від 27.06.2012 №0003962250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1184852,00грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 46264,00грн.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарг від 23.07.2012 №13030/6/10-2115 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга - без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що взаємовідносини відокремленого підрозділу позивача з контрагентами, були оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в ході перевірки не надано первинних документів, що підтверджують понесення позивачем витрат, включених до складу валових витрат.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.

Щодо висновку податкового органу про неправомірність віднесення позивачем витрат від торгівлі та переоцінки іноземної валюти до складу валових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного Банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, триманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

Згідно з підпунктом 153.1.4 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти і банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно-включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, етапів або вартістю на дату здійснення операції, якщо вона була проведена після дати звітного балансу.

У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що понесення позивачем витрат від торгівлі та переоцінки іноземної валюти підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, завищення Київською філією Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський Комерційний Банк» витрат від торгівлі та переоцінки іноземної валюти за період з 01.07.2008 по 30.09.2011 в загальній сумі 4654488,00грн. не підтверджено.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність договорів, укладених позивачем з Терент'євим Д.Р., Товариством з обмеженою відповідальністю «Coic», Закритим акціонерним товариством «СК «Союз», Закритим акціонерним товариством «СК «Дніпро-Поліс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тандем Люкс», що призвело до завищення валових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпунктів 5.2.4 та 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат, крім іншого, також включаються наступні витрати: суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку. Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 цього Закону.

Згідно з підпунктом 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат також включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», положення якої кореспондуються з вимогами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, взаємовідносини відокремленого підрозділу позивача з контрагентами, були оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами.

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Сам факт визнання контрагентів позивача банкрутами та їх ліквідація не є підставою для визнання нікчемними або недійсними всіх угод, укладених з відповідними контрагентами.

Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з позивачем з Терент'євим Д.Р., Товариством з обмеженою відповідальністю «Coic», Закритим акціонерним товариством «СК «Союз», Закритим акціонерним товариством «СК «Дніпро-Поліс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тандем Люкс».

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 02.04.2012 №0000132250 та від 27.06.2012 №0003962250 є правильним.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 210, 221, 223, 226, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський комерційний банк» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 по справі №2а-11369/12/2670 скасувати, залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2012.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв