Ухвала суду № 40727785, 17.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/51807/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 по справі №2а-1906/09/1470 за позовом Державної податкової адміністрації у Центральному районі міста Миколаєва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самшит», Приватного підприємства «Авеста-2003» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, про стягнення в доход держави коштів.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011, у задоволенні позовних вимог Державної податкової адміністрації у Центральному районі міста Миколаєва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самшит», Приватного підприємства «Авеста-2003» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, про стягнення в доход держави коштів - відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Центральному районі міста Миколаєва 11.08.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 06.09.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Центральному районі міста Миколаєва посилається на порушення с судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 207 та 208 Господарського кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Центральному районі міста Миколаєва було проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Самшит» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2007, за результатами якої складено акт від 28.03.2008 №463/23-600/22437507.

Перевіркою встановлено, що між Приватним підприємством «Авеста-2003» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Самшит» були укладені усні договори купівлі-продажу сої від 18.07.2005 на загальну суму 17967,60грн. та від 13.12.2005 на суму 16909,20грн.

Приватне підприємство «Авеста-2003» 18.07.2005 поставило Товариством з обмеженою відповідальністю «Самшит» по накладній №53 товар на загальну суму 17967,60грн., а 13.12.2005 по накладній №85 товар на загальну суму 16909,20грн.

Як на підставу позовних вимог Державна податкова інспекція у Центральному районі міста Миколаєва посилається на те, що правочини, укладені Приватним підприємством «Авеста-2003», є такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства оскільки постановою господарського суду Луганської області від 04.07.2006 було визнано недійсними з моменту реєстрації 03.09.2003 установчі документи Приватне підприємство «Авеста-2003» та припинено зазначену юридичну особу, засновник підприємства згідно вироку Жовтневого районного суду міста Луганська притягнутий до кримінальної відповідальності за сконання злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, положення статті 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203 та частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Посилання Державної податкової адміністрації у Центральному районі міста Миколаєва в обґрунтування вимоги про визнання угод між відповідачами недійсними на те, що їх укладено без наміру створення цивільно-правових наслідків підлягає з'ясуванню судом, а установлення даного факту може бути підставою для віднесення таких угод до нікчемних, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, визнання яких у судовому порядку недійсними не вимагається.

Проте, приймаючи рішення по суті справи, судами вищезазначене залишено поза увагою та не враховано, що адміністративним судам підвідомчі справи щодо застосування адміністративно-господарських санкцій за нікчемними угодами, де мета сторін направлена на ухилення від сплати податків учасників спірної угоди.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, а тому провадження у справі у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, санкції, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, та не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Укладення спірних договорів відбулося 18.08.2005 та 13.12.2005, а акт перевірки №463/23-600/22437507, на підставі висновків якого позивач і звернувся із позовом до суду, складено 28.03.2008, тобто понад рік з дня укладення спірних договорів.

Таким чином, вимога про застосування санкцій, встановлених статтею 208 Господарського кодексу України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про відсутність законних підстав для застосування санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав встановлених статтею 157 цього Кодексу і відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 157, 210, 222, 223, 224, 228, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 по справі №2а-1906/09/1470 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.07.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 по справі №2а-1906/09/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв