Постанова № 40722237, 24.09.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2014 року м. Львів № 813/2391/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Думич Х.М., представників позивача Вагіна А.В., Мельничук В.А., представника відповідача Дорош А.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного туристично-спортивного виробничо-комерційного підприємства «Вагінтур» до державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного туристично-спортивного виробничо-комерційного підприємства «Вагінтур» до державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області щодо здійснення планової виїзної перевірки приватного туристично-спортивного виробничо-комерційного підприємства «Вагінтур» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013 року, що проводились в період з 23.12.2013 року по 17.01.2014 року та скасування податкових повідомлень - рішень від 04.03.2014 року № 0000402210, від 04.03.2014 року № 0000452210, від 04.03.2014 року № 0000422210.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг», ТзОВ «Білд Груп», ТзОВ ПП «Спектр», ТзОВ «ВКП Антарес», ТзОВ «Західелектрокомплект» є необґрунтованими. На підтвердження розміру податкового кредиту у позивача наявні усі необхідні первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги, так як і наявні всі документи, які підтверджують право позивача на віднесення сум до податку на прибуток, оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважає протиправними та таким, що підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні адміністративний позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у запереченні від 28.04.2014р. та в додаткових поясненнях на позовну заяву де вказано, що при проведенні перевірки посадові особи діяли відповідно до вимог податкового законодавства, реалізували належним чином право на проведення перевірки визначене ст.ст. 71, 81 Податкового Кодексу України. Під час проведення перевірки встановлено, що господарські операції із контрагентами позивача не мали реального характеру, укладені договори без погодження всіх істотних умов для даних договорів. Відповідач звертає увагу, що у позивача відсутні необхідні первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентами, подані до перевірки первинні документи не містять даних, необхідних для ідентифікації господарської операції. Стверджує, що наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Зазначає, що на підставі поданих доказів у позивача відсутнє підтвердження підставності включення до складу витрат, витрати, які не підтверджені належними документами, платіжними, розрахунковими та іншими документами підставність ведення яких передбачена правилами бухгалтерського обліку.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено планову виїзну перевірку Приватного туристично-спортивного виробничо-комерційного підприємства «Вагінтур» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2013 року. За результатами перевірки складено Акт № 56/13-23/2201/19331337 від 13.02.2014 року. У відповідності до висновків акту перевірки, контролюючим органом встановлено ряд порушень податкового законодавства, зокрема:

п.150.1 ст.150 з урахуванням вимог ст.3 підрозділу 4 Перехідні положення та п.п.14.1.27, п.п.14.1.36, п.14.1 ст.14, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.1391 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 727292 грн.; завищення податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 136 грн.; завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на загальну суму 535735 грн.;

ст.185, п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 796918 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014 року № 0000402210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 727156 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 181823 грн., № 0000452210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 796918 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 199229,50 грн., № 0000422210, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за дев'ять місяців 2013 року на суму535735 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно з п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно з п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України зазначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до п.138.2. Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з п.138.4, п.138.6 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу

Відповідно до п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;, загальновироВничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається із акту перевірки однією із підстав збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток стали висновки відповідача про те, що ПТСВКП «Вагінтур» занижено суму доходу на 111928 грн. внаслідок не включення до його складу безповоротної фінансової допомоги у вигляді вартості товарно-матеріальних цінностей, які відповідно до первинних документів придбані позивачем у ТзОВ «Антарес», ТзОВ ТПП «Спектр» та ТзОВ «Західелектрокомплект». Висновок відповідача в цій частині ґрунтується на тому, що оскільки доказів, які підтверджують придбання відповідних товарно-матеріальних цінностей у вказаних контрагентів позивачем не надано, то вважається, що вони придбані у не встановлених осіб без фактичної компенсації позивачем їх вартості без відображення такої вартості товарів у складі інших доходів, що є порушенням п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України.

Однак, відповідно до п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

З огляду на зміст наведеної норми законодавства, вона передбачає таку обов'язкову умову як безоплатне отримання товарів платником податку. Враховуючи це, відповідач мав би встановити особу, яка на підставі відповідних первинних документів чи без таких передала позивачу відповідні ТМЦ без обов'язку здійснення позивачем компенсації їх вартості. Встановлення при проведенні таких фактів з акту перевірки позивача не вбачається. З огляду на це, відомості акту перевірки про отримання товарів від невстановленої особи не може вважатись обґрунтуванням підстав застосування п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України для збільшення позивачу об'єкту оподаткування податком на прибуток.

В даному випадку відповідач виходив із того, що, на його думку, операції позивача із ТзОВ «Антарес», ТзОВ ТПП «Спектр» та ТзОВ «Західелектрокомплект» є нереальними, але товари, які згідно із первинними документами придбані саме у цих суб'єктів господарювання, є в наявності у позивача і використані ним у господарській діяльності.

Аналізуючи зміст акту перевірки, доводи та пояснення представників сторін та первинні документи, судом встановлено.

На підставі Договору № 46 від 05.07.2012 року з ТзОВ ТПП «Спектр», який укладений на умовах Інкотермс FCA м. Дніпропетровськ, позивачем придбано верстат стрічковопильний та верстат стрічкопильний загальною вартістю 100320 грн. (в т.ч. ПДВ 16720 грн.). Факт наявності у позивача видаткових та податкових накладних вписаних за операцією купівлі-продажу, а також оплати вартості товару саме на користь ТзОВ ТПП «Спектр» відповідачем встановлений та відображений на сторінці 65 Акту. Матеріали справи містять копії паспортів верстатів з (арк.229-237 Том ІІІ), а також бухгалтерські та інвентаризаційні документи (арк.222-227 Том ІІІ), які підтверджують наявність верстатів у позивача та введення їх в експлуатацію як основних засобів. Обставини наявності верстатів у позивача та факт використання їх у господарській діяльності не заперечуються в акті перевірки.

Натомість, висновки акту про нереальність операції придбання верстатів полягають у відсутності у позивача товарно-транспортних накладних на їх поставку. Однак, матеріали справи містять копії подорожніх листів (арк.160-161 Том ІІІ), які підтверджують самостійне транспортування позивачем верстатів з м. Дніпропетровська у відповідності до умов Договору купівлі-продажу (FCA Дніпропетровськ). Що ж до посилання в акті перевірки на обставини податкової поведінки ТзОВ ТПП «Спектр» та порядок декларування ним тих чи інших результатів діяльності, слід зазначити, що на сторінці 60 Акту відповідач зазначив, що у ІІІ-му кварталі 2012 року, коли мали місце спірні операції, чисельність працівників на даному підприємстві становила 21 чоловік. Не можуть бути взяті до уваги для вирішення спору посилання відповідача на акт про неможливість проведення перевірки ТзОВ ТПП «Спектр», оскільки такий не містить жодної інформації щодо обставин спірних господарських операцій. З огляду на наведене вище, висновок відповідача про нереальність операції позивача з ТзОВ ТПП «Спектр» є протиправним, оскільки ґрунтується на припущеннях та відомостях, які не мають відношення до самих операцій.

З приводу операцій з придбання товарів (дріт, електроди) у ТзОВ ВКП «Антарес» на загальну суму 10725 грн. (в т.ч. ПДВ 1788 грн.), то таке відбувалось на підставі Договору № 1002010 від 10.02.2012 року. Висновок про нереальність господарських операцій в цій частині ґрунтується на відсутності у позивача товарно-транспортних накладних на поставку товарно-матеріальних цінностей та аналізі матеріалів перевірки ТзОВ ВКП «Антарес» щодо операцій з іншими суб'єктами господарювання суд зазначає, із сторінки 73 Акту, відповідачем підтверджено факт наявності у позивача видаткових та податкових накладних оформлених за операціями купівлі-продажу товарів у вказаного контрагента, а також перерахування саме ТзОВ ВКП «Антарес» коштів за такі ТМЦ, підтверджено факт використання цих товарів у господарській діяльності. В свою чергу, матеріали справи містять копії подорожніх листів щодо транспортування товарів отриманих у ТзОВ ВКП «Антарес», витяг з журналу обліку видачі Довіреностей з інформацією щодо видачі таких на отримання цих товарів, а факт отримання і транспортування їх саме від вказаного контрагента підтверджений показами водіїв, які допитані судом в якості свідків. Враховуючи самостійне транспортування цих товарів позивачем, посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних у даному випадку не обґрунтовує висновків про нереальність господарських операцій. Не можуть бути взяті до уваги для вирішення спору і посилання відповідача на акт перевірки ТзОВ ВКП «Антарес» щодо відносин з третіми особами, оскільки такий не містить жодної інформації щодо обставин спірних господарських операцій. З огляду на наведене вище, висновок відповідача про нереальність операцій позивача з ТзОВ ВКП «Антарес» є протиправним, оскільки ґрунтується на припущеннях та відомостях, які не мають відношення до самих операцій.

Обґрунтовуючи доводи про нереальність операцій позивача з ТзОВ «Західелектрокомплект» на загальну суму 5296,50 грн., відповідач в Акті послався на обставини щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних на поставку товарів та відомостей актів перевірок вказаного контрагента щодо його взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання, які на думку відповідача, підтверджують те, що господарські операції позивача із вказаним контрагентом не відбувались. Однак, як вбачається із Акту (сторінка 79), відповідачем підтверджено факт наявності у позивача видаткових та податкових накладних оформлених за операціями купівлі-продажу товарів у вказаного контрагента, а також оплати саме ТзОВ «Західелектрокомплект» коштів за такі ТМЦ, підтверджено факт використання цих товарів у господарській діяльності. В матеріалах справи містяться копії подорожніх листів про транспортування товарів отриманих у ТзОВ «Західелектрокомплект», а факт отримання і транспортування їх саме від вказаного контрагента підтверджений показами водіїв, які допитані судом в якості свідків.

Тому, з огляду на самостійне транспортування цих товарів позивачем, посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних у даному випадку не обґрунтовує висновків про нереальність господарських операцій. Щодо актів перевірок ТзОВ «Західелектрокомплект» по обставинах його господарських відносин з іншими суб'єктами господарювання, то такі не можуть бути взяті до уваги для вирішення спору, оскільки не містять жодної інформації щодо обставин спірних господарських операцій позивача. Тому, висновок відповідача про нереальність операцій позивача з ТзОВ «Західелектрокомплект» є таким, що не містить доказового підтвердження.

Окрім збільшення позивачу доходу в порядку п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, відповідачем зроблено висновок про завищення позивачем операційних витрат з вартості субпідрядних послуг придбаних позивачем у ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг». Як вбачається із матеріалів справи, послуги вказаного контрагента позивачем включено до собівартості підрядних послуг наданих позивачем ТзОВ «Укрінвесттехнології», ТзОВ «Хуавей Україна», ТзОВ «Укртехпромлізинг», ВАТ «ЗЕА» та ТзОВ «Донспецмонтаж» у вигляді будівельно-монтажних та проектних послуг. Із змісту акту перевірки та позиції відповідача наведеної в судових засіданнях, запереченнях та поясненнях по справі випливає, що факт надання позивачем підрядних послуг вказаним суб'єктам господарювання відповідачем не заперечується, занижень доходу при оподаткуванні цих операцій позивачем не допущено.

Натомість, актом перевірки поставлено під сумнів факт використання позивачем при виконанні підрядних робіт послуг ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» як субпідрядника. На сторінці 38 акту перевірки відповідачем наведено перелік актів виконаних робіт складених позивачем та ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» на виконання договорів про надання послуг підряду, а також наведено їх зміст та вартість виконаних робіт. Ці акти виконаних робіт стали підставою для формування позивачем частини собівартості наданих послуг за договорами підряду з ТзОВ «Укрінвесттехнології», ТзОВ «Хуавей Україна», ТзОВ «Укртехпромлізинг», ВАТ «ЗЕА» та ТзОВ «Донспецмонтаж».

Враховуючи викладене вище та норми податкового закону, відповідач дійшов висновку про те, що наведені акти виконаних робіт не можуть бути підставою для формування операційних витрат з огляду на те, що вони не відповідають вимогам, які законодавством ставляться до таких актів виконаних робіт, а відомості щодо наявності у ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» у спірних податкових періодах ліцензії на право надання послуг у сфері будівництва відсутні.

Крім того, згідно із відомостями акту перевірки, дане підприємство зняте з обліку як платник податків 16.12.2013 року за процедурою банкрутства, а відомості податкової звітності ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» свідчать про те, що вказаний суб'єкт господарювання не мав відповідної кількості працівників, які б могли виконати підрядні послуги за замовленнями ПТСВКП «Вагінтур» та не декларував показників про виплати заробітної плати за відповідними обсягами виконаних робіт. За результатами аналізу вищевказаних обставин, а також вивчення штатного розпису позивача контролюючий орган дійшов висновку про те, що всі послуги підряду були виконані самостійно позивачем, а операції із надання субпідрядних послуг ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» є не реальними, тому відповідні акти виконаних робіт не підтверджують операційних витрат позивача.

Однак, до матеріалів справи позивачем долучено копію ліцензії ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» серія АВ № 596368 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури зі строком дії з 19.12.2011 року по 24.02.2013 року. В свою чергу, слід зазначити, що Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 27.01.2009 № 47 передбачають, що господарську діяльність у будівництві, пов'язану із створенням об'єктів архітектури здійснюють суб'єкти господарської діяльності за дотримання певних умов, зокрема: щодо наявності затвердженої організаційної структури підприємства відповідно до Переліку робіт, що заявляються; наявність у організаційній структурі підприємства підрозділів та/або спеціалістів, які забезпечать виконання адміністративно-керівних, виробничо-технічних, планово-договірних, виробничих, юридичних і допоміжних функцій та функцій з контролю якості, промислової безпеки та охорони праці, ведення та збереження нормативної та виконавчої документації;укомплектованість підприємства інженерно-технічними працівниками і робітниками необхідних професій та кваліфікацій відповідно до організаційної структури підприємства тощо.

У відповідності до п.8 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 439/2011, контроль за дотриманням суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури покладено на органи Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Вказаний орган в порядку п.6 цього ж Положення уповноважений анульовувати ліцензії. Згідно з ст.21 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», підставою для анулювання ліцензії є акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

З огляду на це, наявність в суб'єкта господарювання ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності підтверджує його можливість виконувати відповідні роботи. Враховуючи те, що ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» на момент укладення підрядних договорів з позивачем був ліцензованою організацією, у ПТСВКП «Вагінтур» не виникало жодного обов'язку щодо перевірки можливості виконання вказаним суб'єктом господарювання відповідних робіт. Крім того, як вказано представниками позивача та підтверджено актами виконаних робіт, які складені позивачем та ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг», всі роботи за замовленнями позивача виконані належним чином та у повному обсязі.

З огляду на наведене вище, слід зазначити, що декларування певних показників податкової звітності є нічим іншим, як виконанням платником податків обов'язку щодо сплати податків. Тому декларування ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» показників податкової звітності щодо виплати заробітної плати працівникам в обсязі, який не відповідає ресурсам необхідним для здійснення відповідної діяльності не є доказом нереальності операцій з позивачем, а може свідчити про заниження об'єктів оподаткування податком з доходів фізичних осіб, що не впливає на суть та зміст господарських операцій відображених у первинних документах.

Що стосується висновку про те, що штатний розпис позивача свідчить про наявність кількості працівників необхідної для самостійного виконання підрядних робіт, то такі слід вважати припущеннями контролюючого органу, а обставини на підтвердження таких доводів відповідачем при проведенні перевірки не встановлені.

Не можуть братись до уваги і доводи відповідача про те, що складені ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» та ПТСВКП «Вагінтур» акти виконаних робіт дублюють умови договорів, адже такі акти і підтверджують виконання зобов'язань взятих на себе сторонами.

Не можна вважати належними доводами нереальності господарських операцій позивача із вказаним контрагентом висновки про невідповідність певної складеної сторонами документації вимогам інспекції Держархбудконтролю, оскільки лише вказаний орган уповноважений формулювати такі висновки, чи не надання до перевірки дозволів на виконання будівельних робіт, оскільки перевірка таких не входить до компетенції органів Міндоходів. Необґрунтованими є і висновки про обов'язок надання позивачем до перевірки документів, які свідчать про приналежність позивачу певних об'єктів, які підлягали реконструкції Товариством «Ай Ті Аутсорсінг», оскільки перевіркою встановлено наявність відносин субпідряду, в яких позивач виступав підрядником, а тому відповідні об'єкти йому не належали.

Слід також звернути увагу, що аналізуючи первинні документи позивача, зокрема, акти виконаних робіт № Пр-5 від 28.12.2012 року, № Пр-1 від 28.02.2012 року, № Пр-2 від 13.04.2012 року, № Пр-3 від 30.08.2012 року відповідач прийшов до не правильного висновку про те, що такі складені з порушенням вимог Наказу Мінрегіонбуду від 04.12.2009 року № 554 «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві», оскільки вказаний нормативний акт передбачає складання актів форм КБ-2В та КБ-3 лише при прийманні-передачі будівельних, монтажних пусконалагоджувальні та інших роботи, що виконуються під час нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального та поточного ремонту будівель та споруд.

Що стосується висновків акту перевірки про нереальність операції з виготовлення ТзОВ «Ай Ті Аутсорсінг» металоконструкцій рекламних щитів, то в цій частині доводи акту ґрунтуються на невідповідності актів виконаних робіт вимогам Наказу Мінрегіонбуду від 04.12.2009 року № 554 «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві», однак дані роботи не є будівельними чи монтажними роботами, тому не потребували оформлення актами форм КБ-2В та КБ-3. Крім того, ще однією ознакою нереальності господарських операцій, на думку відповідача, є відсутність товарно-транспортних накладних на транспортування металоконструкцій до с. Грибовичі. Однак, згідно із п.11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Тому, з огляду на те, що при поставці позивачу, як вантажоотримувачу товарно-транспортні накладні при отриманні металоконструкцій не надавались, то в наявності у позивача вони і не можуть бути.

Натомість, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. Дана позиція висвітлена у постанові від 27.02.2014 року Вищого адміністративного суду України по справі № К/800/41631/13.

Аналізуючи висновки акту наведені для обґрунтування підстав зменшення позивачу витрат з вартості послуг ТзОВ «Білд Груп» в сумі 213 720 грн. (в т.ч. ПДВ 35620 грн.), слід вказати на їх необґрунтованість з огляду на наступне. Із матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору № БМ-2 від 23.03.2012 року вказаним контрагентом позивачу надано послуги з виготовлення металоконструкцій кабельного моста та доставки їх на склад позивача. Зазначений міст виготовлявся ПТСВКП «Вагінтур» для ТзОВ «Донспецмонтаж» та призначений для використання на Арені Львів. За результатами аналізу первинної документації відповідач дійшов до висновку про нереальність операції з виготовлення і доставки моста позивачу ТзОВ «Білд Груп», оскільки на думку контролюючого органу доставка моста до позивача не підтверджена товарно-транспортною накладною і вказана конструкція не могла бути доставлена ТзОВ «Білд Груп» в один і той же день з м. Донецька в с. Грибовичі та з с. Грибовичі до Арени Львів. З огляду на ці обставини, відповідач дійшов висновку, що міст виготовлений власними силами ПТСВКП «Вагінтур».

Однак, як наведено вище, обставини щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних не можуть бути підставами висновку про нереальність операції. Що ж стосується обставин доставки моста в один і той же день з м. Донецька в с. Грибовичі та з с. Грибовичі до Арени Львів, то такі не обґрунтовують доводів відповідача з огляду на наступне. В акті перевірки та поясненнях по справі відповідачем зазначено, що ні Договір № БМ-2 від 23.03.2012 року, ні акт виконаних робіт № БМ-2 від 30.03.2012 року не містять інформації про місце надання послуг по виготовленню металоконструкцій для кабельного моста, а отже висновок про те, що вони виготовлялись у м.Донецьку є припущенням. Тому, необґрунтованими слід вважати доводи акту в цій частині, оскільки такі ґрунтуються виключно на тому, що місцем реєстрації ТзОВ «Білд Груп» є м.Донецьк. Крім того, актом не враховано жодних обставин щодо можливості поставки позивачем кабельного моста з с. Грибовичі до Арени Львів з урахуванням часу до укомплектації, можливості підписання акту виконаних робіт позивачем з ТзОВ «Білд Груп» після отримання кабельного моста замовником - ТзОВ «Донспецмонтаж» та підтвердження якості виконаних робіт. З огляду на наведене вище, доводи акту в цій частині слід вважати припущеннями, які не обґрунтовують підстав зменшення операційних витрат.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначає, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи наведене, у позивача були всі правові підстави для формування витрат за вищеописаними операціями, які сформували собівартість реалізованих та оподаткованих позивачем послуг.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000452210, то з акту перевірки вбачається, що таким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість внаслідок висновку про безпідставне формування податкового кредиту за результатами тих же господарських операцій, про які наведено вище.

Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», щоб вважати правочин нікчемним необхідні виключно законом передбачені для цього підстави, але й встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Отже, прийняте за результатами перевірки податкове повідмолення-рішення з донарахування з податку на додану вартість не відповідає вимогам законодавства.

З огляду на наведене вище, податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014 року № 0000402210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на 727156 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 181823 грн., № 0000452210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 796918 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 199229,50 грн., № 0000422210, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за дев'ять місяців 2013 року на суму 535735 грн. слід скасувати як протиправні.

Що стосується позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення планової виїзної перевірки, то такі не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається із обставин справи, позивачем допущено представників ДПІ у Жовківському районі ГУ Міндоходів до проведення перевірки, така перевірка проведена в межах плану проведення перевірок. Із позовної заяви вбачається, що вимога про визнання протиправними дій відповідача спрямована на скасування спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки, на думку позивача акт перевірки складено з порушенням законодавства.

Таким порушенням, з огляду на зміст позовної заяви, є повідомлення позивача про проведення перевірки за шість, а не за десять днів до її початку. Однак, момент початку проведення перевірки не впливає на суть та зміст акту складеного за її результатами, а тому позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень не можуть ґрунтуватись на обставинах дотримання контролюючим органом вимог щодо повідомлення платника податків про проведення перевірки. Крім того, позивачем не доведено, яким чином порушено його права внаслідок повідомлення про початок перевірки з порушенням термінів встановлених законодавством.

Проаналізувавши наведене вище, суд прийшов до висновку, що якщо платник податків вбачає неправомірність дій податкового органу щодо призначення та/або проведення перевірки, або дій, які вчиняються всупереч нормам законодавства, платник наділений правом не допустити працівників контролюючого органу до проведення такої перевірки. В іншому випадку, враховуючи те, що правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а визнання судом протиправності вчинених дій, не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки, після проведення перевірки, права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки. Аналогічної позиції притримується Вищий адміністративний суд України в рішенні від 19.12.2013 року справа №К/800/30029/13.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Досліджені під час судового розгляду справи докази переконують у безпідставності позовних вимог в частині визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області щодо здійснення планової виїзної перевірки приватного туристично-спортивного виробничо-комерційного підприємства «Вагінтур» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013 року, що проводились в період з 23.12.2013р. по 17.01.2014р. у задоволенні яких слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ст. 49, 70 КАС України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем зроблено не було.

Враховуючи наведене Суд дійшов висновку, що позивач довів порушення відповідачем його законних прав, свобод та інтересів частині визнання протиправним і скасування податкових повідомлень рішень винесених Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 04.03.2014 року № 0000402210, № 0000452210 та № 0000422210.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати у формі судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163,167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 04 березня 2014року №0000402210.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 04 березня 2014року №0000452210.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 04 березня 2014року №0000422210.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету України на користь приватного туристично-спортивного виробничо-комерційного підприємства «Вагітур» (с.Великі Грибовичі, урочище «Широка Долина», Жовківський район, Львівська область, 80380; ЄДРПОУ 19331337) 4 311,72 грн. судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 29 вересня 2014 року.

Суддя Сподарик Н.І.