Постанова № 40722234, 29.09.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року № 813/6891/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Філіппової О.В.,

представника відповідача Кохана А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000732200 від 04.09.2013 року та №0000742200 від 04.09.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів» (надалі - ТзОВ «Яричів») звернулося до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів у Львівській області), у якій просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0000732200 від 04.09.2013 року, а також податкове повідомлення-рішення №0000742200 від 04.09.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, а висновки перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, які були підставою для їх прийняття необґрунтованими, оскільки ТзОВ «Яричів», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні товару за господарськими операціями щодо придбання товарів (олія соняшникова нерафінована, шрот з насіння соняшника, меляса бурякова), які проводилися ним із ТзОВ «Саноіл Торг» у період листопад 2011 року - січень 2012 року.

Позивач стверджує, що його господарські операції із ТзОВ «Саноіл Торг» носили безумовно реальний і товарний характер. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами, а саме, про це свідчать: договір купівлі-продажу товару, специфікації, видаткові накладні, акти приймання-передачі, податкові накладні, платіжні доручення на оплату товару. При цьому, позивач зазначає, що виконуючи договір купівлі-продажу, укладений із ТзОВ «Саноіл Торг», сторони не складали документів на їх транспортування, оскільки передача товару відбувалася за місцем його складування продавцем і там же він продовжував знаходитися й після передачі покупцеві, що в свою чергу обґрунтовує відсутність документів на транспортування товару, не заперечуючи саму господарську операцію. А тому, позивач вважає, що операції були повністю й належним чином задокументовані, як того вимагає чинне законодавство України, і такі документи в своїй сукупності є належними і достатніми доказами реального вчинення і виконання господарських операцій.

У подальшому придбаний товар, із метою отримання прибутку, був позивачем реалізований шляхом передачі на комісію ТзОВ «Югекотоп», яке як комісіонер, здійснило продаж такого товару за зовнішньоекономічними контрактами. Реальність подальшого продажу також підтверджується усіма необхідними документами, а саме - договором комісії, актами приймання товару, звітами комісіонера, довідками банківських установ про прихід валюти як плати за проданий товар, меморіальні ордери/платіжні доручення щодо переказу коштів комітенту, акти здачі-приймання робіт, платіжні доручення про оплату послуг комісіонера, сертифікати походження, фітосанітарні, ветеринарні сертифікати, сертифікати радіоактивності, вантажно-митні декларації та ін.

Тож, на переконання позивача він правомірно відніс ПДВ, сплачений у ціні придбаного в ТзОВ «Саноіл Торг» товару, оскільки такі суми підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, операції дійсно мали місце й придбані товари були використані в господарській діяльності позивача та в оподатковуваних (хоч і за нульовою ставкою) операціях.

Позивач також вказує, що результат таких операцій (що закупівлі товарів і подальший продаж) приніс йому бажаний економічний результат, тобто прибуток, що підтверджує економічний сенс таких операцій, їх господарську доцільність для ТзОВ «Яричів» та вказує на очевидну ділову мету в їх здійсненні. При цьому, позивач зазначає, що відповідач помилково та необґрунтовано вказує на відсутність прибутку за результатами цих операцій, оскільки ним було методологічно невірно проведено відповідні розрахунки, а саме, у складі витрат враховано ПДВ, сплачений в ціні придбаного ТзОВ «Яричів» товару, хоча при таких розрахунках його до уваги брати не слід, оскільки він був віднесений до складу податкового кредиту, тобто ним було погашено податкові зобов'язання з ПДВ. А тому, за умови коректного визначення економічного результату операцій, які здійснював позивач із товаром, очевидним є отримання позивачем прибутку від їх здійснення, що й було його діловою метою.

Таким чином, на переконання позивача, здійснювані ним операції із придбання в ТзОВ «Саноіл Торг» товару та його подальшого продажу містили у собі очевидний економічний сенс, відповідали господарській компетенції учасників таких операцій, що свідчить про їх реальність та фактичне виконання.

Також позивач зазначає, що відповідачем було проявлено двоякий підхід до аналізу й оцінки господарської діяльності ТзОВ «Яричів» у періоді, що перевірявся. Із однієї сторони відповідач вважає нереальними та безтоварними операції з придбання товарів, а з іншої - не ставить під сумнів їх подальшу реалізацію, тобто, не приходить до висновку про порушення позивачем при формуванні прибутку за такими операціями. Окрім того, позивач указує на те, що у вересні 2012 року контролюючим органом уже було проведено податкову перевірку його діяльності за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року (тобто період здійснення спірних операцій входив до нього), однак, за результатами такої перевірки відповідачем не виявлено ознак безтоварності чи нереальності операцій із ТзОВ «Саноіл Торг».

Також на думку позивача безпідставним є обґрунтування відповідачем висновків щодо порушення ТзОВ «Яричів» податкового законодавства матеріалами перевірки його контрагента - ТзОВ «Саноіл Торг», що суперечить принципу індивідуальності відповідальності податків і не відповідає ані чинному законодавству України, ані практиці Європейського суду з прав людини. Більш того, акт за результатами перевірки ТзОВ «Саноіл Торг», на який посилається відповідач, було частково скасовано в судовому порядку, що ставить під сумнів можливість його використання як доказу будь-яких порушень податкового закону.

Більш того, позивач наголошує, що провадячи свою діяльність, у тому числі й із постачальником ТзОВ «Саноіл Торг», ним було проявлено усю можливу й необхідну обачність і вжито всіх можливих заходів для забезпечення реальності такої операції та перевірки правомірності діяльності контрагента. Зокрема, він ознайомився з відкритими базами даних, які ведуться державними органами, та пересвідчився, що діяльність такої особи здійснюється без очевидних ознак порушень чинного законодавства України.

З огляду на вказане, ТзОВ «Яричів» вважає, що він не мав наміру допускати порушень податкового законодавства України та не допустив таких порушень, у своїй діяльності вживав усіх заходів для уникнення настання будь-яких несприятливих наслідків від здійснення господарських операцій із ТзОВ «Саноіл Торг», реально виконав вчинені сторонами правочини, досягнув бажаного економічного ефекту, реалізувавши з отриманням прибутку придбаний товар і дотримався при цьому всіх приписів чинного законодавства України. Такі обставини достатньо й повно підтверджуються наявними доказами, а тому, на переконання позивача, він мав повне право на формування податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого в ціні товару, у той же час висновки відповідача ґрунтувалися на безпідставних припущеннях і є помилковими, а отже не можуть бути підставою для прийняття контролюючим органом рішень щодо позбавлення ТзОВ «Яричів», як сумлінного платника податків, права на правомірні податкові вигоди.

Окрім того, позивач вказує на порушення його прав при здійсненні відповідачем заходів з податкового контролю, а саме, незважаючи на вимогу позивача бути присутнім при розгляді його заперечень на акт перевірки такої можливості його умисно було позбавлено, що не дало можливості належним чином обґрунтувати власну правову позицію та спростувати помилкові висновки органу доходів і зборів.

Ураховуючи наведене, позивач переконаний, що відповідач, ґрунтуючись на помилкових і безпідставних висновках про порушення ТзОВ «Яричів» податкового законодавства, прийняв протиправні податкові повідомлення-рішення, які необґрунтовано утискають права позивача та позбавляють його можливості отримати законні податкові вигоди від власної легальної господарської діяльності. Таким чином, такі податкові повідомлення-рішення №0000732200 та №0000742200 від 04.09.2013 року слід визнати протиправними та скасувати.

Ухвалами судді від 12.09.2013 року у даній адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 11.11.2013 року, за клопотанням позивача, було призначено судову економічну експертизу і зупинено провадження у справі до одержання її результатів та висновків. Проведення експертизи доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою суду від 19.02.2014 року було уточнено перелік питань для проведення експертизи.

Ухвалою суду від 06.08.2014 року, у зв'язку зі закінченням проведення судової експертизи і одержанням її результатів, провадження в даній адміністративній справі було поновлено.

На заперечення позовних вимог відповідачем було подано заперечення на позовну заяву, додаткові пояснення, в яких останній обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а його позиція полягає в наступному.

Як було встановлено відповідачем, за результатами перевірки позивача, ряд господарських операцій між ТзОВ «Яричів» та ТзОВ «Саноіл Торг», які були відображені в податковому обліку, фактично не мали місце та не відбувалися. Відповідач зазначає, що хоча такі операції й документувалися сторонами, згідно зі законодавчими приписами, зокрема, оформлялися відповідні первинні документи, однак, свою силу вони мають лише за умови фактичного здійснення господарських операцій, чого в даному випадку не мало місця.

Відповідач вказує на те, що нереальність операцій підтверджується, зокрема, відсутністю документів, що повинні складатися при постачанні товару, а саме - товарно-транспортних накладних. Так, незважаючи на необхідність поставки товару, що передбачає його рух від постачальника по покупці, жодних документів, які би засвідчували транспортування товару від продавця (ТзОВ «Саноіл Торг») до покупця (ТзОВ «Яричів») немає, що в свою чергу спростовує факт виконання сторонами укладеного договору купівлі-продажу.

Окрім того, відповідач підкреслює, що господарські операції між ТзОВ «Саноіл Торг» і ТзОВ «Яричів» були позбавлені для позивача будь-якого економічного обґрунтування та ділової мети (окрім як отримати відповідні податкові вигоди у вигляді збільшення розміру податкового кредиту). Зазначене обґрунтовується тим, що позивач на підтвердження використання придбаних товарів у господарській діяльності вказав на їх подальшу реалізацію за договором комісії, однак, сума коштів від реалізації товарів була в результаті меншою від понесених витрат на їх придбання. Відповідно, єдиним сенсом таких операцій для позивача була можливість скористатися податковою вигодою, включивши до складу податкового кредиту суми ПДВ з ціни придбаного в ТзОВ «Саноіл Торг» товару, що з врахуванням продажу товару за зовнішньоекономічними контрактами (тобто за нульовою ставкою ПДВ), дозволило позивачу істотно зменшити свої поточні зобов'язання зі сплати до бюджету податку на додану вартість.

Відповідач також зазначає, що на неправомірність дій позивача вказує й та обставина, що основним видом його діяльності є виробництво печива і тортів, а тому, непритаманні підприємству операції з придбання та продажу олії соняшникової нерафінованої, шроту з насіння соняшника та меляси бурякової на значні суми викликають обґрунтований сумнів у наявності будь-якої дійсної господарської мети і, відповідно, реальності таких операцій.

Відповідач також звертає увагу й на те, що усі операції з придбання та продажу товару здійснювалися в один день, що є сумнівним з огляду на те, що при їх реальному здійсненні це потребувало би значно більшого часового діапазону.

Таким чином, не проводячи реально відповідних господарських операцій, а виключно маючи намір отримати податкові вигоди, позивач діяв протиправно, що на переконання відповідача є очевидним.

Відповідач окрім того пояснює, що не встановлення фактів порушення по даних епізодах попередньою перевіркою було обумовлене тим, що про сумнівність діяльності ТзОВ «Саноіл Торг» податковим органам стало відомо уже після її проведення, а тому, лише враховуючи виявлені згодом обставини у контролюючих органів виникла можливість обґрунтовано й достовірно встановити факти порушення податкового законодавства.

Таким чином, відповідач вважає, що у ході перевірки було зібрано достатньо узгоджених і переконливих доказів того, що операції між ТзОВ «Яричів» та ТзОВ «Саноіл Торг» не містили у собі розумної економічної причини, не переслідували законної господарської мети та не обґрунтовувалися жодною діловою ціллю, а тому, незважаючи на формально вірне документальне оформлення таких операцій, вони насправді не здійснювалися, а лише документувалися з метою отримання податкових вигод. Тож, із врахуванням цього відповідач вважає, що позивачем було безпідставно сформовано податковий кредит по операціях із ТзОВ «Саноіл Торг», відповідно, висновки й рішення податкового органу є обґрунтованими і законними, спрямованими виключно на захист прав та інтересів держави від протиправних дій недобросовісних платників податків, у зв'язку з чим підстави для скасування податкових повідомлень-рішень №0000732200 та №0000742200 від 04.09.2013 року відсутні.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, письмових поясненнях та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, вказав на правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень №0000732200 від 04.09.2013 року та №0000742200 від 04.09.2013 року та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.03.2007 року виконавчим комітетом Луцької міської ради було зареєстровано юридичну особу ТзОВ «Міжнародні логістичні системи», яку перереєстровано 27.03.2008 року в зв'язку зі зміною найменування на ТзОВ «Яричів». На податковий облік позивача взято 19.03.2007 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Яричів» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, згідно Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 03.02.2011 року. Основні види діяльності позивача за КВЕД-2010: 10.72 Виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання; 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; 46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

У період із 02.08.2013 року по 12.08.2013 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Яричів» з питань перевірки наявності фінансово-господарських відносин та дотримання вимог податкового законодавства при проведенні операцій з ТзОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 року по 01.04.2013 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №63/22-00/34928161 від 19.08.2013 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Яричів» у своїй діяльності:

1) п.п.198.1-198.3, 198.6 Податкового кодексу України, не підтверджено податковий кредит по ТзОВ «Яричів» на суму 1 200 049,50 грн., а саме: за листопад 2011 року в сумі 600 008,55 грн., грудень 2011 року - 300 036,70 грн., січень 2012 року - 300 004,25 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, в сумі 1 200 049,50 грн., а саме: за листопад 2011 року в сумі 600 008,55 грн., грудень 2011 року - 300 036,70 грн., січень 2012 року - 300 004,25 грн.

Як випливає зі змісту акту №63/22-00/34928161 від 19.08.2013 року, контролюючий орган дійшов висновку, що операції між ТзОВ «Яричів» та ТзОВ «Саноіл Торг» у листопаді 2011 року - січні 2012 року не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод.

Так, в акті №63/22-00/34928161 зазначено, що у період з 01.11.2011 року по 31.01.2012 року позивачем було придбано у ТзОВ «Саноіл Торг» товарів на загальну суму 7 200 297 грн., у тому числі ПДВ 1 200 049,50 грн., який був віднесений до складу податкового кредиту. Як зазначено в акті, ці операції було проведено на підставі договору №22-10-11 від 22.10.2011 року, а при їх виконанні складено видаткові накладні й виписано відповідні податкові накладні. Відповідачем також в акті вказано факт подальшої реалізації позивачем через комісіонера придбаного товару за експортними контрактами. При цьому, в акті перевірки зазначено про отримання позивачем чистого прибутку за рахунок усіх зазначених операцій.

У той же час, незважаючи на документування господарських операцій між ТзОВ «Яричів» та ТзОВ «Саноіл Торг», відповідач вважає їх нереальними та обґрунтовує це наступними аргументами, які були викладені в акті №63/22-00/34928161. Так, відповідач посилається на результати перевірки постачальника позивача - ТзОВ «Саноіл Торг», якими було встановлено відсутність здійснення цим товариством реальних господарських операцій із своїми контрагентами (акт перевірки №788/22-20/37269136 від 22.03.2013 року, складений ДПІ у Шевченківському районі м.Києва). А тому, виходячи з того, що по ланцюгу постачання товар не постачався ТзОВ «Саноіл Торг», відповідно, він не постачався і ТзОВ «Яричів», отже, такі операції насправді були нереальними та були документовані лише для отримання податкових вигод.

Ґрунтуючись на описаних вище висновках і даних, відповідач прийшов до переконання про нереальність операцій між ТзОВ «Яричів» і ТзОВ «Саноіл Торг», що, на його думку, призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 200 049,50 грн.

Не погоджуючись із даними, викладеними в акті перевірки №63/22-00/34928161 від 19.08.2013 року, позивачем були поданні заперечення на такий акт №29/01-13 від 29.08.2013 року, які отримані відповідачем у той же день. У запереченнях на акт позивач зазначив своє бажання бути присутнім при його розгляді. Листом №1381/22-00 від 30.08.2013 року відповідач повідомив позивача про час (03.09.2013 року) і місце розгляду заперечень. У визначений відповідачем час ним було розглянуто заперечення без участі представників позивача та відхилено такі заперечення як безпідставні.

У зв'язку з чим, на підставі акту №63/22-00/34928161 від 19.08.2013 року, відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення, а саме: податкове повідомлення-рішення №0000732200 від 04.09.2013 року щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2011 року на 425 884 грн. і січень 2012 року на 235 980 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0000742200 від 04.09.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (+538 186 грн.) та штрафними санкціями (269 092 грн.).

Не погоджуючись із діями та рішеннями ДПІ у Кам'янко-Бузькому районі ГУ Міндоходів та вважаючи свої права порушеними рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов, у якому ТзОВ «Яричів» стверджує про відсутність підстав для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень та, відповідно, про їх протиправність.

У першу чергу, беручи до уваги твердження позивача про порушення його права на захист, що проявилося у незалученні його представників до розгляду заперечення на акт перевірки, суд відзначає наступне.

Пунктом 86.7 ст.86 Податкового кодексу України встановлено, що в разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст.58 Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях. У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

У даному випадку позивач, отримавши 22.08.2013 року акт перевірки №63/22-00/34928161, у встановлений законом строк (на четвертий робочий день) подав заперечення на скаргу із проханням залучити його представників до її розгляду. У той же час, податковий орган, в порушення припису п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України, надіслав позивачу інформацію про час і місце розгляду заперечення не наступного робочого дня (30.08.2013 року), а в суботу 31.08.2013 року, що в результаті призвело до порушення права позивача на захист. Однак, при цьому, суд вважає, що зазначену обставину не слід автономно трактувати як достатню підставу для скасування рішень податкового органу, а оцінювати в сукупності з іншими матеріалами й доказами, встановивши дійсну правомірність чи протиправність дій платника податків та, відповідно, протиправність або правомірність рішень податкового органу.

Також, розглянувши доводи сторін і дослідивши підстави прийняття суб'єктом владних повноважень оспорюваних рішень, суд висловлює критичну оцінку обґрунтуванню висновків і рішень відповідача даними перевірки діяльності контрагента позивача (акт №788/22-20/37269136 від 22.03.2013 року, складений ДПІ у Шевченківському районі м.Києва), що відображено в акті №63/22-00/34928161, які, на думку відповідача, встановлюють факти безтоварних і нереальних операцій між ТзОВ «Саноіл Торг» і його постачальником (ТзОВ «ИНФИНИТИ») та, відповідно, свідчать про подальшу нереальність операцій між ТзОВ «Саноіл Торг» і покупцями товарів (у т.ч. ТзОВ «Яричів»).

Суд підкреслює, що платник податку не повинен нести автоматичної відповідальності в разі встановлення порушення податкового законодавства його контрагентами. Так, при провадженні своєї діяльності позивач не зобов'язаний здійснювати перевірку легальності чи правомірності діяльності своїх контрагентів, дотримання ними законодавства України, повноваження їх представників тощо, - для цього позивачеві не надано відповідних повноважень та компетенції й він позбавлений ефективної можливості уникати чи попереджувати співпрацю із несумлінними платниками податків. У той же час, співпраця та наявність господарських відносин із особами, які допустили порушення законодавства, не свідчить автоматично про допущення порушень самим позивачем, за умови якщо ним особисто порушень закону допущено не було.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Таким чином, висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем.

При цьому, суд бере до уваги й ту обставину, що постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.05.2013 року в адміністративній справі №826/5797/13-а (залишеній без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року) було, зокрема, визнано протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, які полягали в зазначені в акті перевірки інформації у вигляді висновків щодо відсутності фактичної реалізації та постачання товарів ТзОВ «Саноіл Торг» по взаємовідносинах з ТзОВ «ИНФИНИТИ».

А тому, висновки про порушення ТзОВ «Яричів» податкового законодавства, які базуються виключно на даних акта перевірки контрагентів такого платника податків, не можна вважати обґрунтованими та достатніми.

Окрім того, суд відхиляє заперечення позивача проти висновків відповідача, котрі ґрунтуються на тому, що попередньою перевіркою не було встановлено порушень по вказаних господарських операціях та погоджується з доводами відповідача, що обставини, які засвідчували порушення податкового законодавства могли стати відомими податковим органам уже після проведення такої перевірки. А також, суд вважає, що сам по собі акт попередньої перевірки не може достовірно та повністю підтверджувати реальність спірних операцій тобто правомірність дій позивача, що повинно бути встановлено саме в ході розгляду даної справи, ґрунтуючись, зокрема, на належних і допустимих доказах здійснення таких операцій та виходячи з їх суті й змісту.

Загалом, у даній адміністративній справі відповідач обґрунтовує свої висновки також не відповідністю змісту та мети господарських операцій ТзОВ «Яричів» по придбанню й реалізації товарів його господарській діяльності та відсутністю економічного сенсу в їх здійсненні.

У зв'язку з чим, суд дослідив суть і зміст господарських операцій між ТзОВ «Яричів» і ТзОВ «Саноіл Торг», які контролюючий орган вважає нереальними й безтоварними, і подальші операції з реалізації придбаних товарів та відзначає наступне.

Так, 22.10.2011 року ТзОВ «Яричів» (як покупцем) і ТзОВ «Саноіл Торг» (як продавцем) було укладено договір купівлі-продажу №22-10-11. У відповідності до п.п.1.1, 1.2 договору, ТзОВ «Саноіл Торг» зобов'язалося передати у власність позивача продукцію та матеріали, згідно найменування, асортименту, кількості й вартості, котрі визначаються в специфікаціях. Згідно з п.2.3 договору, розрахунки за ним здійснюються впродовж 90 банківських днів від дати поставки товару. Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що у специфікаціях також визначається місто й термін поставки товару. Згідно з п.п.3.3, 3.4 договору, факт поставки товару засвідчується актами приймання-передачі та видатковими накладними.

У ході виконання договору №22-10-11 сторонами було складено специфікацію №1 від 28.11.2011 року, якою обумовлено поставку української нерафінованої соняшникової олії в кількості 235,84 тон загальною вартістю 2 195 670,40 грн., у т.ч. ПДВ 365 945,07 грн. Умови поставки - EXW термінал ТОВ «Евері» м.Миколаїв, вул.Громадянська, 117. Термін поставки - до 31.12.2011 року.

28 листопада 2011 року сторонами було підписано акт приймання-передачі №1 та видаткову накладну №РН-0001333 на підтвердження поставки олії соняшникової нерафінованої в кількості 235,84 тон загальною вартістю 2 195 670,40 грн., у т.ч. ПДВ 365 945,07 грн.

По вказаній операції продавцем було виписано податкову накладну №1732 від 28.11.2011 року на суму ПДВ 365 945,07 грн.

Також на виконання договору №22-10-11 сторонами складено специфікацію №2 від 30.11.2011 року, якою було обумовлено поставку шроту з насіння соняшника українського походження в кількості 1 237,34 тон загальною вартістю 1 404 380,90 грн., у т.ч. ПДВ 234 063,48 грн. Умови поставки - EXW термінал ТОВ «Евері» м.Миколаїв, вул.Космонавтів, 89. Термін поставки - до 31.12.2011 року.

30 листопада 2011 року сторонами було підписано акт приймання-передачі №2 та видаткову накладну №РН-0001334 на підтвердження поставки шроту соняшникового в кількості 1 237,34 тон загальною вартістю 1 404 380,90 грн., у т.ч. ПДВ 234 063,48 грн.

По вказаній операції продавцем було виписано податкову накладну №1733 від 30.11.2011 року на суму ПДВ 234 063,48 грн.

Також на виконання договору №22-10-11 сторонами було складено специфікацію №3 від 28.12.2011 року, якою обумовлено поставку української нерафінованої соняшникової олії в кількості 195,4 тон загальною вартістю 1 800 220,20 грн., у т.ч. ПДВ 300 036,70 грн. Умови поставки - EXW термінал ТОВ «Евері» м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117. Термін поставки - до 15.03.2012 року.

28 грудня 2011 року сторонами було підписано акт приймання-передачі №3 та видаткову накладну №РН-0001461 на підтвердження поставки олії соняшникової нерафінованої в кількості 195,4 тон загальною вартістю 1 800 220,20 грн., у т.ч. ПДВ 300 036,70 грн.

По вказаній операції продавцем було виписано податкову накладну №1889 від 28.12.2011 року на суму ПДВ 300 036,70 грн.

Також на виконання договору №22-10-11 сторонами складено специфікацію №4 від 24.01.2012 року, якою було обумовлено поставку меляси бурякової українського походження в кількості 1 978,05 тон загальною вартістю 1 800 025,50 грн., у т.ч. ПДВ 300 004,25 грн. Умови поставки - EXW термінал ТОВ «Евері» м.Миколаїв, вул.Громадянська, 117. Термін поставки - до 28.02.2012 року.

24 січня 2012 року сторонами було підписано акт приймання-передачі №4 та видаткову накладну №РН-0000046 на підтвердження поставки меляси бурякової в кількості 1 978,05 тон загальною вартістю 1 800 025,50 грн., у т.ч. ПДВ 300 004,25 грн.

По вказаній операції продавцем було виписано податкову накладну №51 від 24.01.2012 року на суму ПДВ 300 004,25 грн.

Згідно з наданими копіями платіжних доручень №4321 від 10.01.2012 року, №4324 від 11.01.2012 року, №4329 від 12.01.2012 року, №4332 від 13.01.2013 року, №4333 від 13.01.2013 року, №4335 від 13.01.2013 року, №4338 від 16.01.2012 року, №4341 від 17.01.2012 року, №4345 від 17.01.2012 року, №4348 від 19.01.2012 року, №4365 від 23.01.2012 року, №4370 від 25.01.2012 року, №4376 від 26.01.2012 року, №4378 від 26.01.2012 року, №4381 від 27.01.2012 року, №4383 від 30.01.2012 року, №4389 від 31.01.2012 року, №4391 від 01.02.2012 року, №4393 від 01.02.2012 року, №4398 від 03.02.2012 року, №4400 від 06.02.2012 року, №4414 від 07.02.2012 року, №4426 від 13.02.2012 року, №4432 від 15.02.2012 року, №4473 від 13.03.2012 року, №4474 від 13.03.2012 року, №4476 від 14.03.2012 року, №4478 від 15.03.2012 року, №4479 від 19.03.2012 року, №4482 від 20.03.2012 року, №4492 від 21.03.2012 року позивач у визначені договором №22-10-11 строки провів повний розрахунок за поставлений товар (згідно зі специфікаціями №№1-4) в загальній сумі 7 200 297,00 грн. з ПДВ.

Податок на додану вартість, сплачений у ціні товару, що придбавався, був включений позивачем до складу податкового кредиту.

При цьому, суд бере до уваги, що наявними матеріалами справи підтверджується універсальна правосуб'єктність як юридичних осіб, так і спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції як платників ПДВ. Зокрема, позивач і ТзОВ «Саноіл Торг» були зареєстрованими як платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних спірних господарських операцій. Окрім того, суд не знаходить формальних дефектів у первинних документах, які оформлялися сторонами при виконанні господарських операцій та які були підставою для віднесення спірних сум до складу податкового кредиту.

Однак, одночасно суд звертає увагу на те, що окрім наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, для отримання податкових вигод, необхідною умовою є також фактичне придбання товарів (робіт, послуг).

Так, згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Із урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій. Реальність здійснення таких операцій може підтверджуватися існуванням дійсної господарської потреби й доцільності їх проведення для суб'єкта господарювання (в даному випадку - позивача).

Так, як підтвердження існування господарської потреби й доцільності реального здійснення операцій з придбання товарів, у матеріалах справи наявний договір комісії №2210О від 22.10.2011 року, який був укладений ТзОВ «Яричів» (як комітент) і ТзОВ «Югекотоп» (як комісіонер) одночасно з укладенням договору купівлі-продажу №22-10-11 від 22.10.2011 року. Згідно з п.1.1 договору комісії, позивач доручив ТзОВ «Югекотоп» від його імені та за рахунок комітента за обумовлену винагороду здійснити одну або декілька зовнішньоекономічних угод щодо продажу товару, найменування, кількість і вартість якого обумовлюються у відповідному додатку, в якому вказується мінімальна експортна ціна товару. Згідно з умовами договору комісії, ТзОВ «Югекотоп» зобов'язалося, зокрема, здійснити пошук покупців, забезпечити митне і транспортне оформлення товару та здійснити його поставку на експорт, забезпечити виплачу обов'язкових зборів і платежів, забезпечити зберігання, відвантаження, приймання, передачу і супроводження вантажів тощо. У свою чергу, комітент зобов'язався передати товар комісіонеру, виплатити йому винагороду тощо. У п.3.1 договору сторони обумовили, що комісіонер зобов'язаний виконати доручення в строк не більше 90 календарних днів з моменту передачі йому товару. Статтею 4 договору комісії сторони визначили порядок розрахунків, згідно з яким за виконання доручення комітент виплачує комісіонеру протягом 5 банківських днів з моменту підписання звіту комісійну винагороду та компенсує витрати комісіонера, а комісіонер зобов'язаний перерахувати комітенту кошти від продажу товару в гривнях упродовж 30 днів з моменту оформлення ВМД.

Згідно з додатком №1 від 28.11.2011 року, позивачем було передано на комісію ТзОВ «Югекотоп» олію соняшникову нерафіновану в кількості 235,84 тон з мінімальною ціною реалізації 1 878 708,52 грн. Товар передавався на комісію на умовах EXW в ємностях ТОВ «Евері» м.Миколаїв, вул.Громадянська, 117 для реалізації на експорт на умовах FOB порт Миколаїв, термін поставки на експорт - до 31.12.2011 року. Винагорода комісіонера за цією операцією була встановлена в розмірі 8 155,35 грн., окрім того, підлягають компенсації витрати в сумі не більше 120 грн. за тону.

Товар було передано на комісію за актом №1 від 28.11.2011 року. Згідно з попереднім звітом від 30.12.2011 року та звітом від 03.02.2012 року, комісіонер засвідчив продаж товару фірмі OREXIM LIMITED, й перерахував позивачу 1 878 685 грн. його вартості. Винагорода комісіонера склала 8 155,35 грн., витрати - 27 156,04 грн. і 687,87 грн.

Згідно з додатком №2 від 30.11.2011 року, позивачем було передано на комісію ТзОВ «Югекотоп» шрот соняшниковий українського походження в кількості 1 237,34 тон з мінімальною ціною реалізації 1 344 543,14 грн. Товар передавався на комісію на умовах EXW в ємностях ТОВ «Евері» м.Миколаїв, вул.Космонавтів, 89 для реалізації на експорт на умовах FOB порт Миколаїв, термін поставки на експорт - до 31.12.2011 року. Винагорода комісіонера за цією операцією була встановлена в розмірі 618,67 грн., окрім того, підлягають компенсації витрати в сумі не більше 155 грн. за тону.

Товар було передано на комісію за актом №2 від 30.11.2011 року. Згідно з попереднім звітом від 13.12.2011 року та звітом від 01.02.2012 року, комісіонер засвідчив продаж товару фірмі OREXIM LIMITED, й перерахував позивачу 1 344 526,31 грн. його вартості. Винагорода комісіонера склала 618,67 грн., витрати - 134 787,28 грн. і 56 505,10 грн.

Згідно з додатком №3 від 28.12.2011 року, позивачем було передано на комісію ТзОВ «Югекотоп» олію соняшникову нерафіновану в кількості 195,4 тон з мінімальною ціною реалізації 1 526 048,21 грн. Товар передавався на комісію на умовах EXW в ємностях ТОВ «Евері» м.Миколаїв, вул.Громадянська, 117 для реалізації на експорт на умовах FOB порт Миколаїв, термін поставки на експорт - до 15.03.2012 року. Винагорода комісіонера за цією операцією була встановлена в розмірі 977 грн., окрім того, підлягають компенсації витрати в сумі не більше 117 грн. за тону.

Товар було передано на комісію за актом №3 від 28.12.2011 року. Згідно з попереднім звітом від 30.12.2011 року та звітом від 07.02.2012 року, комісіонер засвідчив продаж товару фірмі OREXIM LIMITED, й перерахував позивачу 1 522 850,24 грн. його вартості. Винагорода комісіонера склала 977 грн., витрати - 21 230,99 грн. і 1 249,96 грн.

Згідно з додатком №4 від 24.01.2012 року, позивачем було передано на комісію ТзОВ «Югекотоп» мелясу бурякову українського походження в кількості 1 978,05 тон з мінімальною ціною реалізації 1 686 352,90 грн. Товар передавався на комісію на умовах EXW в ємностях ТОВ «Евері» м.Миколаїв, вул. Громадянська, 117 для реалізації на експорт на умовах FOB порт Миколаїв, термін поставки на експорт - до 15.03.2012 року. Винагорода комісіонера за цією операцією була встановлена в розмірі 9 890,25 грн., окрім того, підлягають компенсації витрати в сумі не більше 99 грн. за тону.

Товар було передано на комісію за актом №4 від 24.01.2012 року. Згідно зі звітом від 12.03.2012 року, комісіонер засвідчив продаж товару фірмі OREXIM LIMITED, й перерахував позивачу 1 692 880,08 грн. його вартості. Винагорода комісіонера склала 15 824,40 грн., витрати - 195 676,15 грн.

Надання послуг за договором комісії №2210О від 22.10.2011 року було сторонами підтверджено шляхом складання актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ОУ-0000553, №ОУ-000054, №ОУ-0000027, №ОУ-0000522, №ОУ-0000524, №ОУ-0000017 від 01.02.2012 року, №ОУ-0000043 від 07.02.2012 року, №ОУ-0000044 від 07.02.2012 року, №ОУ-0000045 від 07.02.2012 року, №ОУ-0000148 від 12.03.2012 року, №ОУ-0000149 від 12.03.2012 року.

Окрім того, наявними у матеріалах справи копіями меморіальних ордерів і платіжних доручень підтверджується здійснення розрахунків між сторонами, а саме, ТзОВ «Югекотоп» було в сукупності перераховано позивачу 6 438 941,63 грн., а позивачем на користь ТзОВ «Югекотоп» 462 868,81 грн.

Також, як вбачається з матеріалів справи, у період з листопада 2011 року по січень 2012 року дійсно мали місце ряд експортних операцій щодо поставки від ТзОВ «Югекотоп» до фірми OREXIM LIMITED товару (олії соняшникової, шроту соняшникового, меляси бурякової), що засвідчується контрактами, сертифікатами чистоти трюмів, сертифікатами ваги, сертифікатами якості, сертифікатами кількості, сертифікатами походження, радіологічними сертифікатами, санітарними сертифікатами, ВМД тощо.

При цьому, розглянувши такі документи в їх сукупності, суд відзначає, що вони дійсно свідчать про певні експортні операції з поставки олії соняшникової, шроту з соняшника та меляси бурякової. Однак, жоден із наявних документів достовірно не підтверджує відношення саме позивача до експортованого товару, оскільки в них відправником (експортером) значиться ТзОВ «Югекотоп», а будь-які посилання на ТзОВ «Яричів» відсутні. А тому, зазначене не дає змоги достовірно й поза розумним сумнівом стверджувати про дійсну реалізацію ТзОВ «Яричів» (через комісію) товарів на експорт, а отже, й ставить під обґрунтований сумнів реальність господарських операцій, які документувалися позивачем.

Окрім того, досліджуючи питання про те, чи досягнув позивач при здійсненні комплексу господарських операцій із придбання й реалізації товарів бажаного господарського результату, суд відзначає, що у відповідності до норм ст.84 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.3, ст.79 Господарського кодексу України, метою господарської діяльності комерційних товариств підприємницьких товариств є одержання прибутку.

Отже, суд приходить до висновку, який не заперечується й сторонами, що однією з визначальних обставин, яка вказує на відповідність конкретних господарських операцій меті діяльності їх учасників, є отримання від таких операцій прибутку. У іншому разі це свідчитиме про відсутність ділової мети в таких операціях і вказуватиме на недоцільність їх реального здійснення для суб'єктів господарювання.

У даному спорі між сторонами виникла істотна розбіжність в питанні визначення прибутку або ж збитку від операцій, документованих між ТзОВ «Саноіл Торг», ТзОВ «Яричів» і ТзОВ «Югекотоп». Так, позивач вважає, що його витрати на придбання товару слід брати до уваги без врахування ПДВ, у той час як дохід від продажу цього товару слід брати до уваги з врахуванням ПДВ, а тому позивач стверджує, що за наслідком здійснення таких операцій отримав прибуток, про що свідчить віднімання від отриманого ним доходу сум витрат на придбання товару без ПДВ.Водночас, відповідач вважає коректним здійснення аналогічних обчислень, однак, із врахуванням ПДВ як в частині витрат, так і в частині доходу.

Узявши до уваги приписи чинного законодавства України, суд висловлює критичну оцінку зазначеному вище підходу позивача до визначення прибутку від господарських операцій та його доводам на обґрунтування цього, виходячи з наведеного нижче.

Згідно з п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

На підставі системного аналізу чинного податкового законодавства можна дійти висновку про те, що ціна товару включає і ПДВ, який не враховується лише при визначенні бази оподаткування. Необхідність виключення ПДВ зі складу витрат та доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, зумовлена правилами оподаткування податком на прибуток. При цьому слід зазначити, що терміни «витрати» і «витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування» не є тотожними. Зокрема, згідно з п.п.139.1.6 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, не входять витрати на сплату ПДВ, включеного до ціни товару.

Таким чином, для визначення прибутку позивача як мети його господарської діяльності від здійснюваних господарських операцій слід ураховувати й ПДВ, який був сплачений в ціні придбаного та реалізованого товару. Зазначена правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду України та викладена, зокрема, в його постанові від 01.04.2008 року у справі №21-2224во07.

У зв'язку з чим, суд відзначає, що, як встановлено вище, ТзОВ «Яричів» було витрачено на придбання товару в ТзОВ «Саноіл Торг» загалом 7 200 297,00 грн. (з ПДВ), натомість отримано за результатами комісійного продажу того ж товару на експорт лише 6 438 941,63 грн., не враховуючи ще й понесених витрат на виплату винагороди комісіонера й компенсацію його витрат у розмірі 462 868,81 грн. Зазначене, на переконання суду, вказує на очевидну невідповідність здійснюваних ТзОВ «Яричів» його господарській компетенції та відсутність у таких операціях економічного сенсу й розумної ділової мети, оскільки свідчить не про прибуток від операцій, а навпаки - про їх збитковість для позивача.

Окрім того, суд вважає за необхідне відмітити некоректність аргументів позивача щодо отримання ним прибутку від здійснення спірних операцій, у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару, чим він погашає свої податкові зобов'язання й зменшує в подальшому свої витрати чи отримує бюджетне відшкодування. На переконання суду, намір отримати вигоду виключно за рахунок системи оподаткування суперечить змісту господарювання та не може бути самоціллю будь-яких господарських операцій. А також, при такому підході стає очевидним сплановане бажання ТзОВ «Яричів» отримати вигоду не від певних підприємницьких операцій, а виключно від можливості віднесення частини сплачених коштів до складу податкового кредиту, тобто, розраховуючи на прибуток виключно за рахунок податкових вигод. У той же час, для аналогії, суд наводить припущення, що у разі якби ТзОВ «Яричів» не було платником ПДВ, воно не мало би змоги формувати податкового кредиту й таким чином спірні операції, за неможливості користання податковими вигодами, були би для нього завідомо збитковими.

Таким чином, суд приходить до висновку, що купівля ТзОВ «Яричів» товару (олії, шроту та меляси) та його подальша реалізація на експорт, згідно з договором комісії, за ціною, нижчою від ціни придбання, не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мали на меті отримання прибутку від цих операцій. У той же час, очевидний намір одержати прибуток лише в обраний позивачем спосіб - шляхом використання податкових вимог (зменшення податкового зобов'язання чи відшкодування ПДВ з бюджету) - не можна розглядати як самостійну ділову мету таких операцій.

Щодо висновку судово-економічної експертизи №4822 від 30.072014 року суд висловлює такі міркування.

Згідно ч.4 ст.82 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Стверджуючи про не підтвердження документально висновку акту перевірки в частині заниження ТзОВ «Яричів» податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 01.04.2013 року на суму 1 200 049,50 грн., судовий експерт виходив з факту відсутності порушень в оформленні первинних бухгалтерських і податкових документів позивача, окрім того, експерт посилається на відсутність судових рішень про визнання договору купівлі-продажу №22-10-11 та всіх первинних документів недійсними, а також обґрунтовує такий висновок доведеністю фактичної сплати позивачем відповідної суми коштів на користь його постачальника.

Водночас, суд приходить до переконання, що судовий експерт не перевірив реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Яричів» та ТзОВ «Саноіл Торг», і не врахував фактичні обставини спірних відносин, обмежившись виключно формальною стороною поставленого питання. При цьому, суд знову підкреслює, що навіть за умов належного документування певних господарських операцій відповідні правові наслідки (у т.ч. в сфері оподаткування) вони породжують лише в разі їх реального здійснення.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 Податкового кодексу України (в редакції на момент здійснення спірних операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість повинен бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що обов'язково відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна правова позиція була викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року. Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції для формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та віднесення витрат, до складу валових судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які, відповідно до закону, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

У даному ж випадку, суд приходить до висновку, що реальність операцій між ТзОВ «Яричів» та ТзОВ «Саноіл Торг» за період з листопада 2011 року по січень 2012 року не підтверджується, оскільки їх здійснення не містить для позивача розумного економічного сенсу та не носить необхідної ділової мети. У зв'язку з чим, враховуючи наявні матеріали справи та встановлені дійсні обставини справи, суд вважає неправомірним віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по операціях між ТзОВ «Яричів» та ТзОВ «Саноіл Торг» за період з листопада 2011 року по січень 2012 року, а висновки відповідача про нереальність таких господарських операцій обґрунтованими.

Отже, прийняті відповідачем, у зв'язку з виявленим порушенням податкового законодавства, податкові повідомлення-рішення №0000732200 від 04.09.2013 року та №0000742200 від 04.09.2013 року відповідають обставинам справи, є правомірними та не підлягають скасуванню.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

На переконання суду, наведені ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом при закупівлі товарів, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Таким чином, із урахуванням положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 02 жовтня 2014 року.